«Білоцерківська розмова» Іоанникія Галятовського
A. B. Омельченко
Серед антикатолицької української публіцистики помітне місце посідає творчість Іоанникія Галятовського, зокрема полемічні твори, написані, у 70-80-х роках XVІІ століття. Галятовський виступив проти католицизму та унії з трьома творами: «Rozmowa bіałocerkiewska» (1676), «Stary koscioł» (1678), «Fundamenta» (1683).
Галятовському довелося безпосередньо зіткнутися з католицизмом задовго до виходу трактатів Павла Бойми та Миколи Ціховича. Письменник увійшов у полеміку з католиками 1663 року, — коли брав участь у суперечці про те, хто є главою Церкви. Відомо, що це було одним із основних розходжень між католиками і православними: перші вважали главою Церкви папу римського — як намісника Бога на землі, другі — самого Ісуса Христа.
Згадана суперечка відбулася у Білій Церкві на бенкеті у коронного канцлера Миколи Пражмовського 8 листопада 1663 року.
У 1676 році Галятовський видав трактат «Rozmowa bіałocerkiewska», який, власне, є записом цього диспуту між ним, з одного боку, та єзуїтом Андріяном Пекарським — з другого.
Минуло тринадцять років з того часу, як відбувся цей диспут, але він все одно звучав актуально. Не дивлячись на те, що «Rozmowa» є фактично записом ходу суперечки, її слід розглядати як самостійний богословський трактат.
Написана «Rozmowa» в діалогічній формі. І це не випадково, оскільки така форма була поширена в полемічній літературі. Вона дозволяла влучно і конкретно відповідати на запитання справжнього чи уявлюваного супротивника або прямо ставити йому запитання, спрямовані на спростування його тез. Крім того, твір передає якраз розмову, бесіду, а це найлегше можна зробити через діалог.
Диспут розпочав канцлер Пражмовський, цікавлячись таким питанням: «вот теперь у вас ніт митрополита, — ктож будет рукополагать єпископа Львовскаго?».
Канцлеру було відомо, що в Корсуні помер митрополит Київський Діонісій Балабан, і що все руське духовенство зібралося там для обрання нового митрополита. Видається, що канцлер навмисно поставив таке питання, знаючи, що серед присутніх воно обов'язково викличе полеміку (тим паче, що під кінець бенкету з'явився ксьондз Андріян Пекарський, якого посадили напроти Галятовського, ніби підштовхуючи два табори до діалогу).
Вже на це перше запитання Іоанникій Галятовський дає чітку відповідь: «Есть у нас два єпископа: Луцкій и Перемышльскій, они и рукоположат третьяго: ибо первое правило апостольское так говорит о чиноположеніи епископском: епископ рукополагается двумя или тремя епископами».
Диспут відбувся у присутності ксьондзів, полковників, ротмістрів, капітанів та ін. , які уважно слухали і навіть дещо записували (але ніхто з них не втручався в розмову). Іноді здається, що цей бенкет взагалі був скликаний лише заради того, щоб спонукати до діалогу двох представників духовенства (Галятовського та Пекарського), які належали до різних таборів.
Пекарський та Пражмовський під час диспуту мали на меті розгромити українського богослова, тим самим вказавши ще раз на невігластво православного духівництва. Отже, завдання Галятовського було не з легких.
Далі Пражмовського цікавить питання про ієрархічний порядок у православній Церкві: «Так какой же порядок в вашей Церкви?».
Відповідаючи на нього, Галятовський провів паралель між папою у католиків і патріархом у православних. Вже цією простою відповіддю полеміст дає зрозуміти своєму супротивнику, що він буде твердо стояти на своїх позиціях, підкреслюючи тим самим незламність і незалежність своїх вірувань.
Після цієї відповіді Галятовського до розмови включається Андріян Пекарський, який з обуренням висловлює свою незгоду з твердженням ректора Києво-Могилянської академії.
Далі суперечка триває з приводу питання про місце папи на Вселенських соборах. Пекарський продовжує стверджувати, що папа завжди посідав перше місце. На це Галятовський зауважує, що перше місце Римському папі давали з поваги до імператорського престолу, а не тому, що папи мали якісь привілеї перед патріархами.
Власне зміст першої частини «Розмови» складають докази Пекарського на користь того, що главою християнської Церкви є папа римський.
Свій трактат Галятовський розділив на дві частини: «Argumenta Piekarskiego» та «Argumenta Galatowskiego», тобто докази Пекарського та Галятовського. Але по суті ніяких особливих доказів саме Пекарського в першій частині і саме Галятовського в другій не відчувається. В обох частинах супротивники однаковою мірою доводять свої та спростовують чужі положення. Взагалі, протягом усього трактату відчувається перевага Галятовського: його докази дуже влучні, а почасти просто вбивчі для Пекарського. Письменник вірив у правоту своїх положень, а тому вони звучать переконливо і пристрасно.
Час від часу у діалог втручається Пражмовський (а власне дев'ять разів), вставляючи репліку чи запитання.
Відповіді Іоанникія Галятовського більші за розміром, ніж у Пекарського, крім того, чітко аргументовані, мають логічну завершеність. Упродовж усього диспуту Галятовський постійно відсилає Пекарського до тих чи інших джерел, з яких він черпав свої твердження. Це, звичайно, вбивчо діє на Пекарського, бо цим полеміст дає відчути супротивникові, що той менше знає і розуміє. Галятовський б'є ворога його ж картами, цитатами з книг католицьких отців Церкви.
У першій частині трактату Галятовський робить ці посилання частіше, ніж у другій. Складається враження, що Галятовський передбачав неминучість цієї дискусії, тому заздалегідь підготувався до неї. Заперечення полеміста засвідчують знання Святого Письма, ухвал вселенських соборів та творів істориків Церкви.
Галятовський докладно роз'яснює супротивникові богословські алегорії та їх тлумачення єзуїтами. Так, Пекарський вказує, що святий Петро був главою апостолів і мав свій престол у Римі, саме йому було вручено ключі Царства небесного, — звідси ж, мовляв, і схиляння перед римським папою. Іоанникій Галятовський інакше тлумачить символ «ключі Царства небесного» (а саме — як дане Богом прощення гріхів) і, посилаючись на отців Церкви, говорить, що Христос лише обіцяв дати ключі святому Петру, а потім вирішив дати їх не тільки йому, а й усім апостолам.
Свого часу Іван Огієнко зазначав, що «…Можна сказати без перебільшення, що все, що тільки знало та читало XVII століття, чим воно жило й у що вірило, — все це втілював у собі відомий полеміст». Протягом усього диспуту Галятовський відсилає Пекарського до святих книг не менше 17 разів, а Пекарський, у свою чергу, посилається на тексти лише 2 рази.
У другій частині «Розмови» Галятовський доводить, що главою Церкви є Христос. Полеміст завдає досить сильні діалектичні удари своєму супротивникові. Галятовський наче глузує з Пекарського, прикидається «дурником» (не інакше як помінявшись місцями з Пекарським), тепер він прохає Пекарського дещо пояснити йому.
Зрештою, суперечка доходить до того, що Пекарський висуває тезу, згідно з якою православну Церкву мав би очолити мирянин. На це Галятовський з деяким роздратуванням заявляє, що «Христос, Христос, Христос есть Глава Церкви святой, а не кто другой!».
Письменника обурює, що, незважаючи на його докази, опонент стояв на своєму. Взагалі, у другій частині трактату відчувається якесь напруження. Риторичний оклик підкреслює іронію Галятовського і безглуздість висновку Пекарського. Отже, полеміст відбиває кожен випад противника влучно і дошкульно, зводячи нанівець усі хитромудрі аргументи досвідченого єзуїта.
«Rozmowa» закінчується тим, що Галятовський вказує своїм супротивникам на невдалий наслідок Флорентійського собору 1439 року.
«Якщо перебіг суперечки був саме таким, яким він постає в «Бесіді», — а не вірити Галятовському в цьому разі немає жодних підстав, — то Пекарський був звитяжений».
Слід відзначити, що з усіх полемічних трактатів Іоанникія Галятовського «Rozmowa» — найбільш різкий за формою. У ньому немає притаманного для інших творів тієї епохи надмірного захоплення словесним орнаментуванням, хизування словом, що, насамперед, було властиве бароковій літературі. У трактаті часто трапляються гострі вислови на адресу супротивників, глузування.
Кожна вдало захищена теза православ'я була своєрідним внеском у справу захисту українського народу в боротьбі проти національного та релігійного гніту. У цьому полемічному трактаті, крізь церковну полеміку проступають важливі на той час ідеологічні проблеми.
Л-ра: Харківський державний педагогічний університет ім. Г. Сковороди. Наукові записки. Серія Літературознавство. – Харків, 1999. – Вип. 2(23). – С. 3-8.
Твори
Критика
