Біографія Василя Захарченка
Василь Іванович Захарченко – український письменник, журналіст; лауреат літературних премій імені Юрія Яновського, імені Андрія Головка, премії Олекси Гірника – народився 13 січня 1936 року в селі Гутирівка на Полтавщині в селянській сім'ї.
Вийшовши з глибин народного життя, він приніс у літературу розуміння його справжньої суті. У творах письменника чітко визначається його громадянська позиція, йде постійне відстоювання людської гідності і порядності. Честь, совість, правда, патріотизм — основні морально-психологічні категорії як письменника, так і його героїв. Він схиляється перед людиною чесної праці.
Ще в шкільні роки майбутнього письменника зачарувало правдиве поетичне слово Олеся Гончара, що стало для нього вогником, який освітив молоду душу, котра прагла творчості. Пізніше йому світили в літературі, за його власним висловом, «три Григорії — Косинка та два брати Тютюнники». З цих джерел наснажувався він, шукаючи в літературу свою власну стежку.
У літературу Василь Захарченко прийшов з журналістики, якою займався тривалий час після закінчення в 1958 Київського університету. Спершу працював газетярем у Кременчуці, потім переїхав у шахтарський край, був редактором у видавництві «Донбас». З 1969 письменник жив і працював у Черкасах. Тут він написав свої найкращі повісті та романи, які були відзначені преміями.
У 1995 Василь Захарченко став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за роман «Прибутні люди», опублікований 1994 в журналі «Вітчизна». Ця найвища літературна нагорода мовби підсумувала творчі здобутки кількох десятиріч відомого українського письменника-прозаїка.
Свій літературний шлях Василь Захарченко розпочав у 1963, опублікувавши перше оповідання. Відтоді стали з'являтися одна за одною збірки повістей і оповідань «Співучий корінь» (1964), «Стежка» (1968), «Дзвінок на світанні» (1981), «У п'ятницю після обід» (1982). Крім згаданих збірок, вийшли «Лозові кошики» (роман «Ярмарок» та низка оповідань) і «Велика Ведмедиця» (1988), до якої увійшли повісті «Мобілізовані» (тема війни), «Котилися вози з гори» (про українське село 80-х років, проблеми хліборобської честі та міжлюдських взаємин) і повість у новелах «Велика Ведмедиця» (сторінки з життя Павла Величая) та добірка оповідань про війну і сьогодення («Діти», «Пивиха» та ін.).
Василь Захарченко часто звертається до теми війни, розповідаючи про трагічні колізії і моральні втрати, які вона заподіяла. У повісті «Проїздом» (1981) і низці оповідань письменник розповів про воєнне і повоєнне дитинство, про труднощі і лихоліття окупаційних років, про зламані за цих обставин долі, людські (повість «Брат милосердний», 1982). У творах письменника багато правдивих, вражаючих деталей в зображенні характерів героїв, у відтворенні пережитих ними глибоких потрясінь (оповідання «Постріл», «Дзвінок на світанні» та ін.). Роман «Клекіт старого лелеки» (1989) був удостоєний премії ім. Андрія Головка, а за новелістичну творчість (зокрема новелу «Шістнадцять георгіївських кавалерів») письменник одержав літературну премію імені Юрія Яновського (1991).
У довіднику «Письменники радянської України. 1917-1987» сказано, що Василь Захарченко член Спілки письменників з 1982. Але в довідниках, що виходили раніше, можна прочитати, що до письменицьких лав Василь Захарченко був прийнятий ще в 1962. Справа в тому, що Василя Захарченка виключили зі спілки, затвердивши це рішення й на президії правління СПУ 19 жовтня 1972. 31 січня 1973 його було заарештовано за антирадянську діяльність за ст. 62 КК УРСР, і через кілька місяців, 26-27 липня 1973 Черкаським обласним судом засуджено на п'ять років суворого режиму. Покарання відбував у концтаборі № 5 у Пермській області. Лише через десять років членство у спілці було поновлено. Тому й книжки його в цей період не виходили.
Василь Захарченко помер 5 грудня 2018 року в Черкасах.
Твори
Критика
