На будівництві Токтогульської ГЕС

Місяць на сивій скелі —
Наче бетону відро.
Поблискує тьмяно на кельмі
Липуче його серебро.

Злетіла стрілою линва,
Вп’ялася у твердь узбіч...
Камінь жбурни в долину —
Летітиме цілу ніч.

Бринить повітряна дорога
Крізь урвища голубі.
Там комсомольці до бога
В колисочках їздять собі.

Там, як горіхи в отаві,
Зірниці в димах небес.
Там сніг у вечірній мряві
Цвіте, як блакитний без.

Дівочі долоні теплі
І гострі від мозолів;
Хлопчина співає на греблі,
З кохання він захмелів.

З кохання та з величання
Поета-бунтівника.
Ці гори — його поривання,
А мрії його — ріка.

В хустках і чоботях гумових
Всі дев’ять прекрасних муз.
В союзних радянських мовах
Дзвенить Токтогулів кому з. Агей,

Токтогуле, чи знав ти,
Як гнали тебе в Сибір,
Що світло твоєї правди
Одягне такий убір?!

Як пальці твої торкали
Струну із тугої жили,
Чи знав ти, що в серце скали
Твій голос навіки взяли?!

Ні, не благання слізні,
Що билися в неба дах,
А слова непокірної пісні
Струмують у проводах!

1969