Галя Мазуренко. Прокинулась. Бліді падучі зорі
Прокинулась. Бліді падучі зорі
Пропали в небі, в храмі без колон.
У ранішній росі плив, підіймався вгору
Мій молодий і мій пророчий сон...
Півсотня літ той сон запорошила
І відчаєм і жахом... Чи не жаль?
Мов зараз бачу храму довгокрилу
Блакитну вись, зорі рожевий жар...
А голос каже. Чи Дніпрова хвиля
Той голос чує? Чи людей він гріє?
Шепнуло: «Ти надійся. Будуть сили!
Надійся, чуєш? В тебе є надія!»
Звивалися із плавнями тумани,
Прозоро-синя хмарка сни ловила в сіть.
І я розкрила руки, щоб руками
Піймати небо в ранковій росі.
Твори
Критика
