Біографія Галі Мазуренко
Галя (Галина) Сергіївна Мазуренко (уроджена Боголюбова) – українська письменниця та художниця в діаспорі, менторка, доктор філософії; представниця Празької школи поезії – народилася 25 грудня 1901 року у Петербурзі в сім'ї професора Сергія Боголюбова (російського аристократа, нащадка історика Татищева та декабриста Муравйова) та Єлизавети Мазуренко — спадкоємиці давнього козацького роду.
Хресною мамою новонародженої була Зінаїда Гіппіус. Перші роки дитинства Галі пройшли в маєтку Карасі, неподалік від Тули. Батьки скоро розлучилися. Мати забрала дочку в Швейцарію, а по другому заміжжі переїхала до Катеринослава. Там Галя навчалася в комерційному училищі й у малярській школі місцевого імпресіоніста В'ячеслава Корнєєва, де не тільки студіювала малювання, а й брала уроки скульптури. Вільно володіла французькою мовою.
Певний час Галя мешкала у родині тітки, її чоловік Володимир Хрінников стояв на чолі місцевої «Просвіти».
Влітку 1916 (у віці 15 років) вирушила на фронт Першої світової поблизу Проскурова допомагати дядькові Семену опікуватися пораненими з обох сторін. Відомо, що Д. Яворницький запрошував її працювати в Музеї українського мистецтва, щоб уберегти від тогочасних небезпек.
Диплом про середню освіту отримала у 1919. У цей час відбувся її літературний дебют.
Склала екзамени на історико-філологічний факультет щойно відкритого Катеринославського університету, але покинула навчання через активну участь у національно-визвольній боротьбі.
Воювала в армії Української Народної Республіки (3-я Залізна стрілецька дивізія армії УНР), за бойові заслуги була нагороджена «Хрестом залізного стрільця». Тяжко перехворіла на тиф. У 1920, опинившись у Кам'янці-Подільському, вступила до місцевого університету й працювала лічильницею держбанку. Познайомилась із С. Русовою.
У зв'язку з більшовицькою агресією в листопаді 1920 відбувся перехід армії УНР, уряду та значної кількості інтелігенції за р. Збруч на територію Польщі, Галя Мазуренко була серед них. Прожила в Україні 12 років і більше ніколи не повернулася.
В еміграції продовжувала навчання у Варшавському та Берлінському університетах (в останній потрапила завдяки допомозі С. Петлюри).
З 1923 жила у Празі, де в 1929 в Українському Високому Педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова захистила перший докторат. Належала до середовища «пражан», в якому опинилася на початку 20-х рр., спілкувалася з найпомітнішими його представниками — Є. Маланюком, Ю. Дараганом, О. Телігою, О. Ольжичем, О. Лятуринською, Н. Лівицькою-Холодною. Друкувалася у «Літературно-науковому вістнику» («Вістник»), «Пробоєм» та в інших періодичних виданнях. Перша поетична збірка «Акварелі» вийшла друком 1926 на благодійні кошти. Згодом з'явилися «Стежка» та «Вогні» (обидві 1939), «Снігоцвіти» (1941).
Вийшла заміж, народила доньку Марину, віддала її матері в Україну. У 1937 Єлизавету Мазуренко було розстріляно. Про те, що доньці вдалося врятуватися й прожити під чужим прізвищем, Галя дізналася вже на схилі літ.
Захистила другий докторат в Українському Вільному Університеті 1944 року і працювала лекторкою на кафедрі проф. Дмитра Антоновича. Перед Другою світовою війною і під час неї навчалася також в Українській академії пластичного мистецтва.
Із наближенням до кордонів Чехословаччини Червоної армії перебралася до Великої Британії.
У 1945 дісталася з двома дітьми Лондона коштом Є. Вирового, була у великій нужді, і попервах заробляла чорною працею в друкарні. Потім влаштувалася до студії-ательє відомого польського художника Шишко-Богуна, а згодом викладала у мистецькому коледжі при Лондонському університеті. У 1969 у власному помешканні організувала гурток малювання (своєрідну студію «художньої» терапії) для учнів від 2 до 74 років, які збиралися по вівторках (звідси назва «Tuesdays»). Студія успішно діяла більше 25 років, у 1999 свої відвідини цього місця описував Ю. Покальчук.
Галя Мазуренко вела активну літературну та мистецьку діяльність. Лише від 1961 по 1973 відбулося 9 її персональних виставок у США, Ісландії, Уельсі, Пакистані, в самому Лондоні. Її мистецький доробок — це скульптура й графіка, а також акварелі й пастелі, роботи змішаною технікою, емалі. Власним коштом видала 9 збірок поезій (3 — вірші для дітей), деякі з власними ілюстраціями. Також написала прозову книжку «Не той козак, хто поборов, а той козак, хто „вивернеться“…» (1974). За кордоном була радше відома як художниця, а не як поетка.
У 1992 була прийнята до Спілки письменників України. Належала до Союзу Українських Ветеранів у Великій Британії (який об'єднував головно колишніх вояків Армії УНР). Була серед засновників Об'єднання українських письменників в еміграції «Слово», друкувалася в його однойменних збірниках.
Галя Мазуренко померла 27 травня 2000 року в Лондоні, похована на Гайґейтському кладовищі.
Батьківщині заповіла весь свій творчий доробок поетеси, художниці, скульпторки і частину його передала в Україну ще за життя.
До письменницького доробку Галі Мазуренко входять:
поетичні збірки «Акварелі» (1926), «Стежка» (1939), «Вогні» (1939), «Снігоцвіти» (1941), «Пороги» (1960), «Ключі» (1969), «Зелена ящірка» (1971), «Скит поетів» (1971), «Північ на вулиці» (1980);
книга автобіографічних оповідань «Не той козак, хто поборов, а той, хто вивернеться…» (1974);
збірки віршів для дітей «Киця» (1971), «Корона золота» (1972), «Осінь» (1973).
Твори перекладалися польською, англійською та чеською мовами, деякі з них покладені на музику композитором Ф. Євсевським.
Твори
Критика
