Повернення Галі Мазуренко

Повернення Галі Мазуренко

Ростислав Доценко

Найстаріша українська поетеса й художниця Галя Мазуренко (1901 року народження) добре знана й шанована в діаспорі, але донедавна практично зовсім невідома в Україні. Фатум до банального звичний для творців української духовності, коли вся наша національна література, мистецтво, наука, громадська думка були розполовинені на «наше» й «не наше». По той бік муру опинялися кращі з кращих борців за волю й державність України, люди, які творили мистецтво, напоєне духом свободи, несли у світ слово правди про Україну, коли у нас тут над усім стояв морок страху, сервілізму та демагогії.

До таких світлих мистецьких особистостей з еміграції належить і Галя Мазуренко. Життєвий шлях її типовий для покоління емігрантів з доби після визвольних змагань, покоління вимушених на довгі десятиліття блукальців з країни в країну. У дев’ятнадцятирічному віці вона покинула Україну, навчалася скульптурі, малярству й графіці у Польщі, Німеччині, Чехо-Словаччині; у Празі здобула докторат з філософії і викладала в тамтешньому Українському вільному університеті, а після Другої світової війни оселилася в Лондоні, де й мешкає до сьогодні. Вирізняється цей шлях хіба тим, що Галя Мазуренко — справдешнє дитя українського відродження (як і дорогі їй постаті поетеси Олени Теліги чи художниці Алли Горської, яким вона присвятила не одну поезію). Адже народилася вона далеко від країни — у Санкт-Петербурзі, і тільки завдяки тому, що дитинство і ранню юність провела на батьківщині матері, на Січеславщині, де ще живий був дух козаччини, пройнялася до глибини душі патріотичним запалом, що й подвигнув податись через усю Наддніпрянщину до війська УHP, щоб воювати за Україну. І так сталося, відсвіт тих героїчних та драматичних днів означив назавжди «кам’яне пекло вигнання» майбутньої поетеси (це її власні слова), бо ж і троє дядьків Галиних — Василь, Семен і Юрій — відомі діячі з часів української революції, повернувшись у 20-їі роки до УРСР, один по одному були поглинуті чекістською м’ясорубкою, як і сестра їхня, мати Галі, що жила в Києві, а про дочку свою, віддану на якийсь час бабусі до підрадянського Києва, Галя Мазуренко майже сім десятків років нічого не знала й вважала її давно померлою, і тільки два роки тому «возз’єдналися» — на разі лише листовно — Галя з дочкою Мариною, в якої є своя доросла донька Оля... А сама вона, Галя Мазуренко, живучи фізично на дедалі дальшому Заході, душею навіки залишилася «зачарованою на Схід» — тільки не на кривавий Схід облудних політичних візій, а на Схід золотих ланів і блакитних обріїв, де рано чи пізно мала знову воскреснути потоптана українська державність. І Галі Мазуренко доля милостиво дарувала дожити до цієї пресвітлої години національно-державного (тепер уже необоротного) воскресіння.

Перша збірочка Галі Мазуренко «Акварелі» вийшла у Празі ще 1927 року. Згодом були книжки поезій «Вогні», «Стежка», «Снігоцвіти» — це все до 1941 року, а по війні — «Пороги», «Ключі», «Скит поетів», «Зелена ящірка», «Три місяці в літері життя», «Північ на вулиці» і ще низка збірок для дітей та одна збірка прозово-автобіографічних шкіців «Не той козак, хто поборов, а той, хто «вивернеться». Більшість тих книжок вона видавала своїм коштом, ба навіть і «своїм горбом», коли часом мусила влаштовуватись у друкарню на чорноробську працю (це визнаний митець, доктор наук), аби уможливити публікацію книжки. Про це з гіркотою поетеса зауважує в листі, пояснюючи, чому так рясно друкарських помилок в її поетичних збірках. Що ж, майбутні перевидавці творів Галі Мазуренко таки матимуть цей клопіт, але ми хочемо наголосити на іншому: за всієї іноді прикрої формальної, скажеш так, «розторганості» окремих рядків, поезія її засвідчує і високі здобутки у галузі форми, і пластичне бачення світу. Ось як блискуче в одному вірші зі збірки «Пороги» інкрустовано і звукопис, і «літеропис» (хрестоподібна літера «х»):

Хитались тополі. Густішали тіні:
Хрест на хрест, хрест на хрест лілеї хилило.
Хрустіла зів’яла трава під коліном:
Учитель молився.

Однак головне, що визначає поезію Галі Мазуренко, — її медитаційність: це передусім нотатки із життя душі, зболеної переживаннями за недолю вітчизни й за блукальські свої негаразди, заглибленої в пізнання добра й шукання злагоди та міжлюдського порозуміння:

Бійтесь
Думати недобрі думки.
Вони стають реальні
І приносять нещастя.

Ранній поетосвіт Галі Мазуренко здебільшого тяжіє до класичної ясності й пластичності письма, він, хоч творений у чеській Празі, у сусідстві з такими майстрами «празькім поетичної шкапи», як Юрій Дараган, Євген Маланюк, Олекса Стефанович та інші» усе-таки стилістично близький і до неокласичного Києва. А ось друга, лондонська половина її творчості, більш енгармонійна — не так у зовнішній подібності, як у внутрішній драматичній напрузі, коли тоталітаризм розпростерся на півсвіту і не обминули й поетесу гестапівські та чекістські доторки в Празі. Галя Мазуренко повоєнних літ багато чим завдячує пильному студіюванню східної (Індія, Тибет, Китай) філософи, спадщини європейських теософів та мислителів, таких, як Сведенборг та Блаватська («землячка в Гімалаях», за висловом поетеси). Ця її поезія потребує від читача думання і співпраці, але й винагороджує його за це неабиякою духовною насолодою.

І ще раз у раз озиваються в творах Галі Мазуренко сплески спогадів, коли відкриває пам’ять двері в Україну, «підтяту серпом і розбиту молотом» і повиту аж ніяк не рожевим ностальгічним серпанком. З цих віршів можна чи не в усіх деталях простежити круті перевали в житті поетеси й художниці, яка вирішила родитись жінкою і за самостійну Україну у безвісти на чужину піти на злидні і на горе...

Суголосні з поезією Галі Мазуренко її мистецькі роботи — це переважно акварелі й пастелі, не раз експоновані на виставках (Нью-Йорк, 1961, Лондон, 1966, 1969, 1972, 1982 і т.д.). Малює вона пейзажі й портрети, дуже полюбляє квіти, іноді вдається до трохи шаржованих сценок та образів, має багато графіки для дітей, у тому числі й книжкової, сама ілюструє свої поетичні збірки, зокрема дитячі, тривалий час вела мистецькі студії, в яких займалися діти й дорослі... Навіть нині, в такому поважному віці, Галя Мазуренко продовжує творити і як художниця з гострим психологічним оком, і як поетеса з проникливим аналітичним мисленням.

«Україна — це нація майбутнього», — писала якось Галя Мазуренко про українських дітей-лондонців, своїх учнів малювання. І ось тепер ця нація спинається на ноги, будує власну державу й духовне майбутнє. І як співбудівнича цього майбутнього вже сьогодні повертається в Україну й Галя Мазуренко — поки що тільки творами. А завтра будуть і книжки та альбоми її, видані на отчій землі.

Л-ра: Київ. – 1997. – № 5-6. – С. 58-62.

Біографія

Твори

Критика



Ключевые слова: Галя Мазуренко,письменники діаспори,Празька школа поезії,критика на творчість Галі Мазуренко,скачать критику,скачать бесплатно,українська література 20 ст

Читайте также