23-09-2021 Мистецтво 270

Харукі Муракамі як майстер міжкультурної комунікації

Харукі Муракамі як майстер міжкультурної комунікації

Боєва С. О.

ДДТУ, м. Владивосток

Дана стаття присвячена огляду творчості сучасного японського пи­сьменника Харукі Муракамі з позиції міжкультурної комунікації. У статті по­дано аналіз інтертекстуальності, наявний у його творах кінця XX ст. Відстежується провідна парадигма письменника, яка сприяє входженню суча­сної японської літератури до світового культурного контексту.

Перекладати Муракамі — особливе задоволення:
перекладаючи японську, начебто спілкуєшся
одночасно з усім світом.
Про Японію, але не тільки
Д. Коваленін

Міжкультурна комунікація - це одна з актуальних тем сучасної культуро­логії. Початково нею зацікавились у США в середині XX ст. Цікавість була ви­кликана міжетнічними конфліктами та проблемами, які виникають при взає­модії представників різних культур. Уперше поняття «міжкультурна комунікація» було сформульоване американськими дослідниками Г. Трейгером та Е. Холлом. В Європі зацікавленість питаннями міжкультурної комунікації виникло пізніше — наприкінці 70-х років у зв'язку з формуванням Європейської спільноти, що відкрило кордони багатьох країн для переміщення людей, капіталів і товарів.

На заході напрямки розвитку міжкультурної комунікації досліджували К. Гірц, Д. Мартін, Л. Самовар, Р. Портер та інші. Сьогодні в Росії про­блемам взаємодії та відносин культур приділяється велика увага, вони є предметом дослідження таких фахівців як С. А. Арутюнов, С. Г. Тер-Мінасова, А. П. Садохін, І. Е. Клюканов та інші. Сьогодні тема «міжкультурна комунікація» починає закріплюватися в російській науці як самостійна дисципліна.

У становленні міжкультурних контактів важлива роль відводиться художній літературі. З точки зору культурологічного знання художні твори мо­жуть сприйматися як посередники міжкультурного діалогу, тексти культури, джерела культурної інформації.

Одним із засобів відображення міжкультурної комунікації в літературному творі є інтертекстуальність. Цей термін було введено французьким теоретиком постструктуралізма Юлією Крістєвою в 1967 р. Термін має на увазі, що «будь-який текст будується як мозаїка цитування, кожен текст є продуктом осмислення та/або трансформації яко­гось іншого тексту». У розвитку своєї теорії Ю. Крістєва поси­лалася на концепції «чужого слова» та «діалогічності» М. М. Бахтіна, згідно з якими вся світова культура є безперервним діалогом, до якого постійно долу­чаються нові голоси. Діалог — це запорука спадковості культур, взаєморозуміння та духовно­го єднання людей. М. М. Бахтін додає термін «поліфонізм тексту», який означає сумісну присутність у тексті декількох голосів. У текстах присутні міжтекстові зв'язки, через які різні тексти посилаються один на одного. Французький семіотик Р. Барт стверджує, що інтертекстуальність (між­текстові зв’язки) є єдиною та необхідною умовою існування будь-якого тексту. «Кожен текст насправді є інтертекстом, в якому тексти минулої та сучасної ку­льтур наявні з різним ступенем розпізнавання».

Російський дослідник І. В. Арнольд дає таке визначення: «Інтертекстуальність відображає безперервний процес взаємодії текстів і світоглядів у загальному ланцюгу світової культури. Вона реалізується як інсталяція до тексту або повністю інших текстів іншим суб’єктом, або їх фрагментів у вигляді цитат, алюзій, ремінісценцій, або навіть лексичних чи інших мовних залучень, які стилістично контрастують із текстом-реципієнтом». Під текстом-реципієнтом слід розуміти авторській текст, який містить фрагменти інших текстів. Інші тексти, на які посилається текст-реципієнт, є відносно нього претекстами (текстами-донорами).

Творчість сучасного японського письменника Харукі Муракамі показова для дослідження проблем міжкультурної комунікації Японії. Цьому сприяють: світова популярність письменника, його біографія та творчий шлях, особиста впевненість письменника в необхідності модернізації японської літератури, прагнення зробити японську літературу світовою. За словами самого Х. Му­ракамі, на його творчість вплинули не тільки японські, а й західні митці (Кобо Абе, Ф. С. Фіцджеральд, Р. Т. Чандлер). Відкритість Х. Муракамі іншим ку­льтурам робить його представником і посередником міжкультурного діалогу «Схід-Захід». Тексти письменника - це яскраве відображення такого діалогу. Актуальність дослідження творчості Муракамі зумовлена також гео­графічним розташуванням Японії: Японія - країна Азійсько-Тихоокеанського ре­гіону, яка межує з Приморським краєм Далекого Сходу Росії. Таким чином, вивчення художніх творів цього письменника буде сприяти взаєморозумінню культур Сходу та Заходу.

Мета даної статі — розглянути творчість Х. Муракамі з точки зору між­культурної комунікації за допомогою аналізу інтертекстуальності його текстів. Об’єктом статі є спрямованість діалогу між претекстами неяпонського походження та текстами Х. Муракамі. Мета окреслила такі завдання: виявити претексти неяпонського походження в тексті-реципієнті Х. Муракамі; дати тематичну систематизацію знайденим претекстам; визначити пануючу спря­мованість міжкультурної комунікації в різних сферах культури. Матеріалом дослідження стала «Трилогія Щура» (ラット三三部作) Х. Муракамі, а саме: «Слухай пісню вітру» (風の歌を聴け, 1979), «Пінбол 1973» (1973年のピンボール, 1980), «Погоня за вівцею» (羊をめぐる冒冒険, 1982) і «Танцюй, танцюй, танцюй» (ダンス・ダンス・ダンス, 1988).

Наявні у тексті-реципієнті Х. Муракамі претексти було розподілено на такі тематичні групи: 1) музика; 2) література та філософія; 3) драматургія, кіно та мультиплікація; 4) побутова культура; 5) історія, політика та наука; 6) образотворче мистецтво й архітектура. Групи подані відповідно до частотності використання посилань. Далі наведено аналіз деяких прикладів.

Музичні претексти

Перекладач творів Муракамі Д. Ковалєнін зауважує, що серед художніх засобів письменника є «музикалізація текстового потоку». Цей прийом спорі­днює твори Муракамі з іспаномовною літературою (Х. Л. Борхес, X. Кортасар). Він полягає в частих включеннях до тексту назв музичних гуртів, імен співаків і композиторів, назви музичних творів (пісень). Наприклад, у повісті «Пінбол 1973» головний герой згадує Рікі Нельсона та його «Хеллоу, Мері Лу» для більш образного зображення того часу, коли його університетська подруга Наоко приїхала жити до «тихої зеленої долини»: «Наоко приїхала в це місце, коли їй було дванадцять. В 1961, якщо за захі­дним календарем. У рік, коли Рікі Нельсон уперше заспівав «Хеллоу, Мері Лу». Так само Боббі Ві було згадано для більш яскравого опису року смерті архітектора будинку, в якому мешкала сім’я Наоко: «Архітектором бу­динку та його першим мешканцем був літній художник, який працював у захі­дній манері. Взимку, якраз перед приїздом Наоко, він помер від легеневих ускладнень. Отже все було в 1960-му — коли Боббі Ві заспівав свого гумового м’ячика».

Дійсно, в проаналізованих творах Муракамі музичні претексти складають найчисленнішу групу. Часто зустрічаються відсилки до музики Англії та Америки XХ ст., причому різних стилів: поп («Біч Бойз», «Дюран Дю­ран», Майкл Джексон, Елвіс Преслі) та рок («Роллінг Стоунз», «Бітлз»). Варто відзначити неодноразові відсилки до класичних митців Європи XVІІІ-XIX ст. До творів віденської класичної школи (І. Гайдн, Л. в. Бетховен, В. А. Моцарт), бароко-класицизму (І. С. Бах), романтизму (Ф. Шуберт, Ф. Шопен), до жанру сольного інструментального концерту та кончерто гроссо (А. Вівальді), музи­чного імпресіонізму та експресіонізму (А. Н. Скрябін). Очевидно, Х. Муракамі чутливо сприймає інструментальну та вокальну світову класику і сучасні естрадні жанри, але не оперу чи балет. Тренди розвитку масових вокально-інструментальних жанрів від джерел досить га­рмонійно вплетені в тексти його творів (в оригіналі «Его тексты вращаются в русле развития массовых вокально-инструментальных жанров и их истоков». пер.). Певно, це тому, що сам письменник непоганий музикант. Музикальність Муракамі добре помітна в гнучкості діалогів. Д. Коваленін узагалі описує жанр творів Муракамі як «джазовий дзен». Цей термін доречний ще й тому, бо свідчить про присутність у творах письменника синтезу та комунікації двох різних культур і двох культурних сфер: західної музики (джаз) та східної релігії (дзен-буддизм).

Претексти літератури та філософії

У своїх творах Х. Муракамі згадує видатних письменників, філософів та їх праці, проявляючи широкий кругозір. Письменник посилається на такі літературні жанри та напрями: детектив (М. Спіллейн, А. Крісті, А. К. Дойл, Е. Макбейн), фантастика (Р. Д. Бредбері, Ф. Дік, Г. Д. Веллс); літе­ратура «бітників» (А. Гінзберг, Дж. Керуак); «LostGeneration» (Е. М. Хемінгвей, Ф. С. Фіцджеральд, У. Фолкнер); реалізм (Джек Лондон, Д. Дефо, Ф. Достоєвский, Л. Толстой, О. Бальзак, Г. Флобер); романтизм (Г. Мелвілл, Ж. Мішле) та модернізм (Ф. Кафка). Також є посилання на німецькі філософські течії та школи: критицизм і німецька класична філософія (І. Кант), марксизм (К. Маркс), філософія життя (Ф. Ніцше). Часті звертання головного героя до книги І. Канта «Критика чистого розуму» в повісті «Пінбол 1973», позитивна оцінка, яку дає герой цьому твору, цитування слів філософа вказують на те, що головний герой (а можливо, і сам автор) відчуває повагу до особистості філософа, поділяє його філософські погляди: «Я роздягся, взяв «Критику чистого розуму», пачку цига­рок — і заліз з ними у постіль. Від ковдри ледь пахло сонцем, Кант був чу­довим, як і завжди, - але у цигарки був такий смак, ніби вологу газету згорнули трубочкою та спалюють на газовому пальнику».

Претексти драматургії, кіно та мультиплікації

У ролі претекстів даного типу Муракамі використовує у своїх творах посилання на імена режисерів (В. Дісней, А. А. Тарковський, Ф. Фелліні, А. Хічкок), акторів (К. Іствуд, Д. Фостер, Л. Олів'є), кінофільми («Качиний суп», «Касабланка»), персонажів фільмів і мультфільмів (Снупі, Мікі Маус, Багз Банні, Лессі) ХХ ст.

У наступних уривках із роману «Денс, денс, денс...» видно, як за допомогою інтертексту Х. Муракамі описує готель «Дельфін» і розкриває відчуття головного героя. Замість старого готелю герой бачить нову споруду на 26 поверхів, побудовану відповідно до вимог сучасної архітектури і техніки. Образ нинішнього готелю «Дельфін» викликає в його пам'яті сцени й образи з кінофільму «Зоряні війни»: «Готель Dolphin, якого я шукав, більше не існував. Неважливо, що я шукаю, місця більше не було. І він не просто зник, його замінив цей ідіо­тський стандартний високотехнологічний «hotel-a-thon» із Зоряних воєн». Або трохи далі, сидячи в барі на верхньому поверсі, герой знов згадує Лукаса: «Одна стіна в барі – то було суцільне вікно від підлоги до стелі. Переді мною була панорама Саппоро схожа на космічний мегаполіс із Зоряних війн... Крім мене, було лише троє інших клієнтів. Двоє чоловіків середнього віку тихенько розмовляють за столом неподалік. Якась дуже важлива справа під виглядом простих речей. Змова про вбивство Дарта Вейдера? Хто зна».

Завдяки інтертекстуальним зв’язкам між текстом Муракамі та змістом серіалу опис готелю набуває додаткового об’єму.

Якщо повернутися до мети статі то претекстом є серіал “Зоряні війни”, натомість «Денс, денс, денс...» є реципієнтом. Інтертекстуальність реалізована згадуванням претексту.

Ще один цікавий приклад інтертекстуальності — згадування роману «Мобі Дік» американського письменника Г. Меллвіла та фільму по ньому. Отельєр порівнює роботу головного героя з полюванням Джорджа Полларда на білого кита.

- Шукаю тут одного...нащадка.

- Нащадка?

- У ділянки був хазяїн, але помер. Є спадкоємець, але де — невідомо.

- Ти ба! - з повагою промовив консьєрж, - певно цікава робота.

- Та таке, нічого особливого, трохи знітився я.

- Нічого то й нічого, але зовсім як полювання на Білого Кита.

Спочатку головний герой та його подруга трохи збентежені таким порі­внянням, адже Поллард у «Мобі Діку» - недосвідчений, упертий та недалеко­глядний капітан. Але ні: консьєрж був у захваті від фільму «Мобі Дік», навіть назву готелю вибрав під враженням.

- Ну власне. Завжди цікаво кудись поїхати, когось вполювати...

- Мамута, наприклад,- підштрикнула Кікі.

- А хоча б і мамута, - погодився консьєрж, - ту вже як піде. Я так готель назвав: подивився кіно - «Мобі Дік», за Мелвілом та побачив під час полюван­ня дельфінів. О!- думаю- готель «Дельфін»!.

Далі з’ясовується звідки в консьєржа особливе ставлення до фільму.

- Отже вам подобається історія про Мобі Діка? - запитав я консьєржа

- О так! Я взагалі з дитинства мріяв стати моряком.

- А морякуєте за конторкою в готелі, - знов жартує Кікі.

- Це вже як пальці втратив, - пояснив консьєрж -. Я й був моряком, слу­жив на балкері, поки пальці лебідкою не потрощило.

Проаналізуємо поданий приклад інтертексту з точки зору виконання ним функцій, відповідних до класичної моделі мовних функцій Р. Якобсона.

Апелятивна функція полягає в тому, що консьєрж, згадавши про Білого Кита, очікував, що гості теж знають цю історію, отже натяк зрозуміють. Але марно. Головний герой може щось чув, але все одно перепитує, для дівчини це взагалі якась архаїка типу мамута, над чим можна тільки глузувати. Такім чи­ном, відсутність спільної семіотичної та культурної пам’яті не дала гостям розпізнати інтертекстуальне посилання консьєржа та зрозуміти приховану в ньому інтенцію. Отже розпізнавальна функція, тобто поєднання апелятивної та фатичної функцій (тригер «свій/чужий» як феромони в мурах), встановила відносини між співбесідниками як «чужі». Зрозумівши з ким має справу консьєрж, щоб не залишати непорозумінь пояснює звідки взялася назва го­телю, як вона пов’язана з Мобі Діком, навіть сказав звідки взявся сам Мобі Дік.

Референтивна функція цього інтертексту реалізується тим, що він активує інформацію закладену у пратексті — фільмі «Мобі Дік». Цей претекст є до всього фрагменту метатекстовою функцією, яка фіксує зв’язок фрагмента з пратекстом.

Експресивна функція інтертексту забезпечується тим, що він є елементом самовираження консьєржу, відображає його культурно-семіотичні орієнтири. Це видно з прагнення консьєржа розтлумачити назву готелю та розказати про своє життя свої мрії.

Претексти побутові

Дана група претекстів складається з постійного згадування предметів побуту західного світу, що використовуються в традиційному японському побуті. Згадуються назви різних марок автомобілів, брендів одягу, назви напоїв та наїдків тощо. Цей прийом Муракамі використовує для демонстрації адаптації побутового культурного середовища до світових реалій.

Претексти історії, політики та науки

Аналогічно попереднім, претексти цієї групи реалізуються через згадуван­ня історичних подій та постатей, згадування імен вчених та політиків. Діапазон при тому від Чінгіз-Хана до Юнга.

Наприклад відсилка до А. Гітлера: «Саме ця людина в 1934 р. добула з зо­лотих хмар технології та поставила на нашу грішну землю перший автомат для пінболу. Це історичний факт. Це сталося того ж року, коли Адольф Гітлер поділив гигантську калюжу Атлантичного океану та поклав руку на першу перекладину Веймарської драбини. Подібний прийом було описано в розділі музичних претекстів. Не надто потрібні по тексту історичні відсилки ви­користані для опуклості опису та оживлення часового визначення створення пінболу. Хоча якщо згадати притаманну головному герою саркастичність то можна розцінити «урок історії» ще й як її прояв.

Претексти образотворчого мистецтва та архітектура

Дана група претекстів найменш численна. Цікаво що в Муракамі більшість посилань за згадувань на митців, які свого часу були новаторами, відхилялися від стандартів своєї сучасності, навіть іноді були засновниками нових напрямків арту. Відсилки робляться від головного героя, з яким деякою мірою ототожнює себе кожен автор. Можливо письменник відчуває свою причетність до сучасного новаторства.

Ось приклад подібної відсилки:

«Ми сиділи розділені столом червоного пластику, на якому був тільки паперовий стаканчик, набитий недопалками. Високе вікно, крізь яке світило сонце було як на картинах Рубенса. Сонячне світло робило чітку межу світла та тіні. Моя права рука лежала у яскравому світлі, а ліва у холодній тіні.».

Головний герой згадує Рубенса, ймовірно, не тільки внаслідок деякої схо­жості інтер’єру. Певно атмосфера ситуації теж чимось нагадувала «Бога жи­вописців». Через відчуття свого героя Муракамі створює взаємодію тексту-реципієнту з претекстом живопису. Це й є міжкультурна комунікація із світом живопису.

Аналіз інтертекстуальності в творах Х.Муракамі виявив 6 груп претекс­тів. Також показав, що інтертекстуальність текстів реалізується неоднократ­ними відсилками до джерел неяпонського походження, які від­носяться до різних прошарків оксідентальної культури XVІІІ-XX ст.

Аналіз претекстів дозволив окреслити основні напрямки міжкультурної комунікації в сфері літератури, філософії, малярства та музики. В художніх творах Муракамі чутно голоси багатьох відомих людей, що належать до ку­льтур різних країн та часів. Всі ці великі люди та їх творіння органічно приєд­нані до багатогранного та яскравого світу Харукі Муракамі.

Таким чином, можна стверджувати що «поліфонізм» (у значенні те­рміна М.М. Бахтіна) є однією з характерних рис текстів Х.Муракамі, а інтертекстуальність, що наявна у його творах, є засобом відображення комуні­кації текстів письменника з об’єктами інших культур.

Значна роль самого Харукі Муракамі як майстра та посередника міжку­льтурної комунікації, як просвітителя. Своєю інтертекстуальностю він просві­щає тих, для кого пише свої твори, долучає японського читача до культури інших країн. Творчість цього письменника сприяє зближенню народів, допомагає їм зрозуміти особливості різних культур так, як це розуміє він - Харукі Муракамі, представник японської культури ХХ-ХХІ ст.

Переклав з російської: Віктор Коржик


Читайте также