Олена Пчілка. Орел на визволі

— Лети собі на волю! З тебе клітки буде! —

Сказали раз орлові добрі люди,

Що роки довгії його держали

В неволі темній, в тузі, у печалі.

— Лети!..— І опинивсь орел на волі,

На світлі ясному, у чистім полі.

І озирнувсь навколо неборак.

Побачив він лани знайомі, луг-байрак,

Де в вільній розкоші кохався він колись,

Де в того дуба кучері зеленії вились,

Що був йому причалом по літанню,

І часто так з’являвся в спогаданню!..

Орел побачив небо те безкрає,

Куди тепер полинути він має,

Свої в повітрі розпустивши крила —

Надії, думки гордої вітрила.

І стрепенув орел крилами знову,

Хотів до хмар полинуть на розмову.

Та ба! Занадто довго нудився в неволі!

Зомліли крила. Згризли серця болі

Колишню міць велику,— не ставало сили

Туди летіть, куди було носили

Орла колишні думоньки охочі;

Осяйне світло сонцеве вражало очі,

Що помарніли в сумнім полоні.

І опустивсь орел понизині,

Упав на дуб той кучерявий, рідний,

Хотів насилу там зібратись, бідний!

Та вже ж там інші, дужчії орли сиділи —

Ні стану, ні журби його не зрозуміли,

Знебулого — крилом з погордою одбили!

Траплялось бачить вам орла такого?
Ох, тяжко так дивитися на нього!