Дж. Р. Р. Толкієн як інтерпретатор «Поеми про Беовульфа»

Висоцька Наталія

Відомий англійський письменник Дж. Р. Р. Толкієн, автор трилогії «Володар кілець», був також професійним медієвістом. Заперечуючи сприйняття «Беовульфа» переважно як джерела історичної інформації, він наполягав на приматі художньої самоцінності твору, в якому, на його думку, універсально-символічна проблематика знаходить досконале естетичне втілення. Відповідаючи критикам поеми, які докоряли її автору за вибір у героїчну добу надто архаїчної теми (боротьба з чудовиськами, а не з представниками інших етносів), він обстоює своє розуміння центрального конфлікту твору, який уявлявся йому так: «людина, що протистоїть ворожому світу, та її неминуча поразка у Часі».

...Беовульф, таким чином, не є у точному сенсі слова героєм героїчної пісні. Він не страждає ані від суперечливих зобов’язань, ані від нещасного кохання. Він - людина, і це, як і для багатьох інших, само по собі достатньо трагічно. Те, що тон поеми такий піднесений, а тема така незначуща, не є прикрим випадком. Саме тема у своїй смертельній серйозності породжує урочистість тону... Думка, яка лежить у підґрунті, настільки смертельна та невідворотна, що люди, котрі знаходяться у колі світла, всередині обложеного палацу, занурені в роботу чи розмову, або не сміють зустрітися з нею віч-на- віч, або відсахуються від неї. Смерть приходить на свято...

...Автора поеми все ще турбує, насамперед, доля людини на землі, і він під новим кутом зору обробляє стародавню тему: що людина, кожна людина і всі люди, і всі їхні справи, мають померти. Це тема, якою не може нехтувати жоден християнин. Проте вона не дістала б саме такого трактування, якби поганські часи не були ще такі близькі. Тінь їхнього відчаю, принаймні як настрій, як потужне відчуття жалю, все ще присутня тут. Цінність переможеної звитяги в цьому світі все ще глибоко відчувається. Оглядаючись назад у минуле, на історію королів та вояків старих традицій, поет бачить, що будь-яка слава (чи, як сказали б ми, «культура» або «цивілізація») закінчується ніччю. Розв’язання цієї трагедії не розглядається - воно не випливає з матеріалу. Фактично, перед нами поема, створена у важливий момент рівноваги та оглядання назад, у прірву, людиною, обізнаною у старих переказах, яка намагалася окинути загальним поглядом їх всі, усвідомлюючи їхню спільну трагедію неминучої руйнації, і водночас відчуваючи її більш поетично, оскільки сама вона вийшла з-під прямого тиску їхнього відчаю. Він міг спостерігати ззовні, але відчувати безпосередньо та зсередини, стару догму: відчай від події, разом з вірою у вартість приреченого опору. Він все ще розглядав велику часову трагедію, але не писав ще алегоричну проповідь у віршах. Грендель мешкає у видимому світі та живиться плоттю та кров’ю людською; він входить в їхні оселі через двері. Дракон викидає реальне полум’я і прагне золота, а не душ; його вбивають залізом у черево. Погребальне вогнище для Беовульфа робить Веланд, а залізний щит для захисту від дракона - його власні ковалі: це ще не броня праведності або щит віри для протистояння всім полум’яним язикам зла...

...Якщо подивитися на поему з такої точки зору, неважко зрозуміти загальну побудову твору... Безперечно, слід викинути з голови уявлення про те, що «Беовульф» - це оповідна поема, що в ній розповідається якась історія, причому послідовно... Перед нами насамперед збалансоване протиставлення начал та кінців. Попросту кажучи, це контрастне зображення двох моментів великого життя, підйому та занепаду; розробка стародавнього та надзвичайно зворушливого протиставлення молодості та старості, першого успіху та кінцевої смерті. Відповідно, вона поділяється на дві протиставлені одна одній частини, відмінні за змістом, манерою та довжиною...

...«Беовульф» - не епічна поема, і навіть не розширена «пісня». Жодний термін, запозичений з грецької або будь-якої іншої літератури, повністю не підходить для визначення її жанру: а чому, власне, вони мають підходити? Але якщо ми все-таки повинні знайти термін, радше слід назвати її «елегією». Це героїчно-елегійна поема; і у певному сенсі всі її перші 3136 рядків є прелюдією до погребальної пісні..., однієї з найбільш зворушливих з написаних будь-коли. Але для досягнення універсальної значущості, якої вона надає долі героя, ...просто необхідно, щоб його остаточним суперником був не якийсь шведський вояк або зрадливий друг, а дракон: істота, створена уявою саме для такої цілі...

...Саме тому, що головними ворогами в «Беовульфі» не є людські істоти, ця історія набуває більшої значущості... Вона [поема] прозирає у космічні глибини та відповідає думкам всіх про долю людського життя та поривань; вона стоїть серед дрібних сутичок ватажків, але над ними, і виходить за межі дат та історичних періодів, хоча вони й важливі. На початку, і в процесі розгортання, і особливо в кінці ми дивимося униз ніби з уявної висоти на людське помешкання в юдолі світу. Спалахує світло... і лунають звуки музики; але зовнішня темрява та її вороже породження постійно чекають у засідці, доки не згаснуть смолоскипи та не замовкнуть голоси. Гренделя розлючують звуки арфи...

(Переклад Н. Висоцької за виданням: J.R.R. ToIkien, The Monsters and the Critics. L., Harper Collins, 1997, P. 5-49).

Л-ра: Ренесансні студії. – Запоріжжя, 2003. – Вип. 9. – С. 104-106.

Біографія

Твори

Критика