Війна, кохання, перемога. Ангеліна Міфтєєва

            Щирі очі, маленькі  долоньки, 
           Маленьке життя ,вже сирота,
         Немає батьків у сина, і в доньки.
       Забрала жорстоко, російська орда.

   І днями й ночами ,холоднії  ручки,
   Хочуть тепла з очей сльози течуть,
   Устами шепочуть ,ну де ж моя мама,
   Так  хочу до тебе ,в небеса полечу.

    Зосталися діти,без мамы і тата,
    Не встигли побути,по дошве дітьми,
    Покинуті очі,з журбою малята,
     Лишилися зовсім ,зовсім самі.

            ****
Ростила мати сина,
Недосипала ночі.
Годувала ненька 
Ріднесеньке маля.

Чекала перші кроки
І посмішку рідненьку,
Колисала мати,
Маленьке хлопченя.

Малеча підростала
І чистими очима,
Дивилася на маму
І слухала її....

Як треба жити в світі,
Що треба поважати,
І свою країну й країну чужаків.

І виросла дитина,
Прийшла війна в країну,
Захищає парубок,
Нас в ночі і в день.

А матінка рідненька,
Не знаходить місця,
Питається у Бога,
Де зараз її син.

Що бачать очі татові.
Що чує вухом дідовим. 
Куди стріля гарматами,
Живий синок чи ні.

І кожен вечір з свічкою,
Благає серце мамине,
Ты збережи синочка,
Від інших ворогів.

  *******
Я розкажу тобі синочку.
Як ми втікали від війни.
Розбиті душі і домівки ,
Все навкруги  стоїть в вогні,

Ворожі танки у окопах,
Ми бачили з вікна машин .
І рідне небо у висотах,
І рідне сонце у горі.

Як ми стояли на блок-постах,
Чекали виїзду машин.
І так важко було  ,так непросто .
Проїжджати через міни.

Як в спину нам стріляли орки. 
Як ми втікали від війни.
А нас чекали рідні наші ,
На другій стороні  війни.

        ****
 Не скоро я побачу рідні очі. 
Не скоро я побачу рідний дім. 
Своїх батьків,  де досипала ночі.
Де гралася маленька у дворі. 

Де я зростала, вчилася  ходити.
І вимовляла першії слова. 
Де вперше, почала любити. 
Де вперше, до школи я пішла. 

І кожен день я згадую домівку.
Зелений сад, черешні у цвіту. 
Своїх батьків, усміхнених і щирих. 
Не вистачає вас мені в далекому краю.