Героїня із загадковим прізвиськом – «Денна Красуня» з однойменного фільму режисера Луїса Бунюеля вела подвійне життя, приховуючи за фасадом пристойності свої таємні мрії та справжні бажання. Драматична історія з романтичною ноткою відкриває завісу справжнього альтер-его, надійно прихованого. Віддавши перевагу екстремально великому плану у своїх портретах, італійський фотограф Алессіо Альбі (Alessio Albi) подібно до проникливого художника прагне «підсвітити» у своїх знімках ледве вловимий момент «оголення» справжніх почуттів. Він сам каже: «Звичайно, насамперед я хочу сфотографувати красу, але я також намагаюся розповісти історію чи передати одне миттєве почуття за допомогою фотографії».
У своїх роботах він прагне природного денного освітлення. У ньому Алессіо бачить більше правди, але й більше природної краси. Захоплення живописом у юності підказало йому, що тільки природні світло та тінь здатні створити найбільш гармонійні форми та об'єми:
«Я міг би провести весь день в очікуванні того найточнішого променя сонця, який проникне у моє вікно і зробити сотні фотографій тільки з цим джерелом світла, бо мені подобається, як він взаємодіє з людським тілом. Я також люблю похмурі дні для зйомок на вулиці. Похмуре освітлення багато додає до атмосфери, яку я прагну створити, але також допомагає мені виключити безліч деталей, що відволікають від предмета зйомки».
Сьогодні Алессіо Альбі штатний фотограф Condé Nast. Йому 38 років, у модну фотографію він прийшов із... медицини. За освітою Альбі біотехнолог, кілька років він працював за спеціальністю і навіть брав участь у дослідженнях, присвячених лікуванню аутоімунних та онкозахворювань.
Його професіоналізм у фотографії виріс із великої захопленості мистецтвом у ранній юності. Він називає себе самоучкою і дуже чесний у своєму творчому шляху. Досліджуючи ранні роботи фотографа цікаво спостерігати як змінюється його стиль та підхід до зйомки. Як із кадру йде нарочита продуманість та сюжетність, а на місце їм приходять глибина та спонтанність, які роблять фотографію максимально живою та кінематографічною. Алессіо зізнається, все стало виходити, коли він наважився «відпустити» контроль у творчості та довіритися внутрішньому чуттю.
«Це такий парадокс для мене, оскільки я досить тривожна людина в інших аспектах свого життя і волію планувати все до найдрібніших деталей. З цієї причини фотографія стала для мене своєрідною терапією, способом відсторонитися від реальності».
Як будь-який справжній творець Альбі не приховує, що знімаючи жіночі портрети він перш за все знімає себе.
«Я бачу себе через них, із почуттями, які відіграли певну роль на конкретному етапі мого життя».
Його роботи завжди складніші, ніж просто емоційна фіксація реальності. Їхня кінематографічність перетворює глядача на співучасника. І ось уже здається, що бульби сигаретного диму на одному з портретів залишають межі кадру. Картина затягує тебе, її всесвіт не двомірний. Цього ефекту фотограф досягає за допомогою продуманій багатоплановості, властивої мальовничим полотнам.
Він визнається, що творити магію можна і підручними засобами. У коментарях до своїх зображень Альбі з гумором ділитися секретами свого творчого методу.
«Та це просто відблиски від пристрою для видавлювання соку, а це звичайне молоко та крапельки соняшникової олії».
Щоб помітити таке важливе споглядання. Ті, хто хоч раз був присутній на зйомках Альбі, кажуть, що складається враження, ніби він зовсім не збирається фотографувати. Алессіо насолоджується пейзажем, веде з моделями довгі бесіди, але потім, раптово, скидає свою камеру і знімає цей кадр. Він підкреслює – будь-яке обладнання, яке у вас є під рукою, працює, якщо ви знаєте, що робите.
