Біографія Сола Беллоу

Сол Беллоу – американський письменник; лауреат Пулітцерівської премії 1975 року за роман «Дар Гумбольдта», а також Нобелівської премії з літератури 1976 року – народився 10 червня 1915 року в Лашині (нині передмістя Монреаля, Канада) в єврейській сім'ї, яка емігрувала у 1913 з Петербурга.

Він був наймолодшою (четвертою) дитиною Абрама Беллоуза й Лізи (Гордон) Беллоуз. Батько займався перепродажем спиртних напоїв, виховував сина в старозаповітному дусі. У дитинстві, яке було «почасти рубежем, почасти польським гетто, почасти середньовіччям», Беллоу читав В. Шекспіра та письменників XIX ст., опанував чотири мови. У 1924 Беллоу переїхав з батьками з Канади в Чикаго.

Після закінчення школи у 1933 Беллоу вступив до Чиказького університету. У 1935–1937 навчався у Північно-Західному університеті, де студіював антропологію та соціологію. Кілька місяців навчався в аспірантурі Вісконсинського університету, після чого повернувся у Чикаго. Йому довелося працювати клерком у Федеральній робітничій комісії, викладати у Педагогічному інституті Песталоцці-Фробла, бути редактором енциклопедії «Британіка». Водночас Беллоу розпочав і власну творчість.

Упродовж 1944–1945 він служив у торговому флоті США, а наступні три роки викладав у Міннесотському університеті. У 1948–1949 Беллоу жив у Парижі та Римі. У 1950-х письменник продовжив викладацьку діяльність, читаючи курс англійської мови у Принстонському університеті, а згодом у Бард-коледжі. Розчарувавшись у нью-йоркському літературному житті, Беллоу повернувся у Чикаго, де мешкав постійно з 1962. Невдовзі він влаштувався викладачем у Чиказькому університеті.

Беллоу кілька разів брав шлюб. 1937 року він одружився з Анітою Гошкін, у них народився син Грегорі. Друга дружина Беллоу, Олександра Шахбосова, народила йому 1956 року сина Адама. Третій син Беллоу – Деніел – з'явився від шлюбу із Сьюзан А. Гласман (1961). Четвертою дружиною письменника стала Олександра Багдасар, румунська емігрантка, викладачка математики.

Сол Беллоу помер 5 квітня 2005 року в Бруклайні (штат Массачусетс, США).

Творчість Сола Беллоу

Першою публікацією Беллоу було оповідання «Два ранкові монологи» («Two Morning Monologues», 1941), але популярність у літературних і читацьких колах приніс йому роман «Неприкаяний» («Dangling Man», 1944). Написаний у формі щоденника, він змальовує «неприкаяного», непристосованого до життя призовника, який очікує повістки в армію. Відомий критик Е. Вілсон побачив у творі одне з найправдивіших свідчень настрою цілого покоління, яке виросло в період Великої депресії та світової війни. Повість «Жертва» («The Victim», 1947), у якій ішлося про домашні та релігійні проблеми нью-йоркського журналіста, здобула авторові стипендію Ґуґенхайма.

Роман «Пригоди Оґі Марча» («The Adventures of Augie March», 1953) став першим значним літературним здобутком Беллоу, за який він отримав Національну премію з літератури. «Пригоди Оґі Марча» було визнано найкращою книжкою року. У формальному плані твір певними рисами близький до крутійського роману, хоча в ньому зображені не лише походеньки колоритного героя, а й «пригоди» його душі. Життя Оґі Марча, починаючи з його дитинства у Чикаго і закінчуючи похилим віком, коли він промишляє на чорному ринку в повоєнній Європі, – це ланцюг невтішних пошуків свого «я», ряд спроб вписатися у завжди чуже та вороже суспільство.

Творчий шлях Беллоу у 1950-х завершують збірка «Лови мить» («Seize the Day», 1956) і роман «Гендерсон, повелитель дощу» («Henderson, the Rain King», 1959). «Лови мить «складається з трьох новел, одноактної п'єси і повісті, яка й дала назву книжці. Герой повісті – Томмі Вілхелм вважає, що «легкі» гроші допоможуть йому позбутися «нудного і сірого повсякдення», він намагається «зловити момент» і вкладає гроші у ризиковану справу. У романі «Гендерсон, повелитель дощу» йдеться про мільйонера, який поїхав в Африку, аби «вилікуватися від страху смерті». Усі твори Беллоу цього періоду можна вважати притчами, вони сповнені такими визначальними для екзистенціалізму поняттями та проблемами, як свобода і вибір («Неприкаяний»), жертва і кат («Жертва») індивідуальна та суспільна природа людини («Лови мить» «Гендерсон, повелитель дощу»).

У творах Беллоу 1960–70-х з'являються нові риси: посилюється інтелектуалізм і психологізм, ускладнюється композиція, герой стає творчою та освіченою людиною. Проте тема пошуків людиною свого місця в житті залишається незмінною. Серед найкращих прозових творів Беллоу цього періоду – романи «Герцоґ» («Heizog», 1964), «Планета містера Самлера» («Mr. Sammler's planet», 1970), «Талант Гумбольдта» («Humboldt's Gift», 1975), збірка новел «Спогади Мосбі» («Mosby's Memoirs», 1968).

У цей період Беллоу звертається також до драматургії (п'єса «Останній аналіз» / «The Last Analisis», 1964), займається журналістикою (1967 pоку він висвітлює арабо-ізраїльський конфлікт на сторінках газети «Ньюсдей»), пише подорожній щоденник («У Єрусалим і назад: особистий погляд» / «То Yerusalem and Back: A Personal Account», 1976).

Роман «Герцог» вважається найвизначнішим твором Беллоу. За нього письменник вдруге отримав Національну премію за найкращу книгу року і став першим американцем – лауреатом Французької міжнародної літературної премії. Герой роману, 50-річний професор Мозес Герцог, показаний у кризовий період свого життя. Він намагається подолати відчуження від суспільства і від самого себе, осмислює філософський і соціальний сенс людського життя, розмірковує над тим, «що означає бути людиною». Герцог пише (але не відправляє) листи видатним людям, у тому числі давно померлим і міфічним постатям. Він бореться із несправедливістю, що панує у світі, але в результаті приймає життя таким, яким воно є. Героєм «Планети містера Самлера» (Національна премія за найкращу книгу року) є 70-річний польський єврей, свідок Голокосту, який вижив лише дивом. Самлер приїздить у Нью-Йорк як у «землю обітовану», однак зустрічається тут з розпадом, моральною деградацією і «всесвітнім злом».

За роман «Талант Гумбольдта» Беллоу був удостоєний Пулітцерівської премії. Порівнюючи долі двох американських письменників – Чарлза Сітрайна та фон Гумбольдта-Флейшера, Беллоу розмірковує про духовний авторитет митця в сучасному суспільстві, де понад усе цінують славу та гроші.

У 1976 Беллоу присудили Нобелівську премію «за твори, в яких співчуття до людей поєднується з тонким аналізом сучасної культури». Вручаючи премію, представник Шведської академії Карл Рагнар Гіров відзначив велику роль Беллоу у розвитку американської літератури від «крутого» до «антигероїчного» стилю.

Серед найприкметніших прозових творів пізнього Беллоу – романи «Грудень декана» («The Dean's December», 1982), дія якого відбувається у соціалістичній Румунії і в середовищі американських вчених, і «Більшість помирає від розбитого серця» («Мок Die of Heartbreak», 1987), у якому йдеться про приватне життя двох учених: філолога Кеннета Трахтенберга та його дядька-ботаніка Бена Крайдера, збірка оповідань «Бевзь та інші оповідання» («Him With His Foot in His Mouth and Other Stories», 1984), повісті «Родичі» («A Theft», 1984) та «У зв'язку з Белларозою» («The BellarosaConnection», 1989).

Беллоу увійшов у американську та світову літературу як письменник, що художньо опрацьовує універсальні теми: боротьба людини із собою, суперечки між індивідуумом і соціумом, незбагненність реальності у химерному світі, конфлікт між надією та відчаєм.

Твори

Проза:
Людина між небом і землею / Dangling Man (1944).
Жертва / The Victim (1947).
Пригоди Огі Марча / The Adventures of Augie March (1953).
Піймай мить / Seize the Day (1956).
Гендерсон, повелитель дощу / Henderson the Rain King (1959).
Герцоґ / Herzog (1964).
Мемуари Мосбі / Mosby’s Memoirs (1968).
Планета містера Семмлера / Mr. Sammler’s Planet (1970).
Дар Гумбольдта / Humboldt’s Gift (1975).
Грудень декана / The Dean’s December (1982).
Простак та інші оповідання / Him with His Foot in His Mouth (1984).
Більше вмирає від розбитого серця / More Die of Heartbreak (1987).
Злодій / A Theft (1989).
У зв'язку з Белларозою / The Bellarosa Connection (1989).
Щось на пам'ять про мене / Something to Remember Me By (1990).
Факти / The Actual (1997).
Равельштайн / Ravelstein (2000).
Вибрані оповідання / Collected Stories (2001).

П'єси:
«Останній аналіз» / The Last Analisis (1964).

Біографічні есе:
«В Єрусалим і назад: особисті враження» / «То Jerusalem and Back: A Personal Account» (1976).
«Це все додається» / It All Adds Up (1994).

Біографія

Твори

Критика