Сол Беллоу: Людина між небом та землею

Ксенія Косенко

«Народження - річ ненадійна. Невідомо, до чого це призведе».
Сол Беллоу

Охарактеризувати його - справа не з простих. Біографія Беллоу рясніє численними скандалами та інтригами: за його плечима п'ять офіційних шлюбів, від яких він має четверо дітей (наймолодша донька народилася, коли Беллоу вже виповнилося 84 роки). Безкінечна кількість історій його кохання спокусила Джеймса Атласа у 2000 році написати неоднозначну книгу про інтриги письменника. Беллоу назвав її «брудною мішаниною». Натомість краще пізнати цього письменника допоможе зібрання листів Сола Беллоу.

На думку багатьох колег письменника, уся література США минулого століття визначалася двома особистостями, двома титанами американської прози - Вільямом Фолкнером та Солом Беллоу. Присудження саме Солу Беллоу Нобелівської премії з літератури в 1976 році підтвердило беззаперечну істину.

Солом Беллоу цей письменник став не одразу. Молодшого сина в сім'ї, який народився 10 липня 1915 року в канадському містечку Лашин (нині це передмістя Монреаля провінції Квебек), батьки Абрам та Ліза Беллоуз нарекли Соломоном. Згодом, аж у 1953 році, коли світ побачив роман Сола Беллоу «The Adventures of Augie March» («Пригоди Огі Марча»), письменник напише: «Я - американець, родом із Чикаго - цього похмурого міста, і вирішую справи, як сам себе привчив, у вільному стилі, і залишу по собі слід у своїй манері: першим постукаєш - першим впустять; іноді стукіт невинний, іноді недуже. Характер людини - це його доля, як каже Геракліт, і, зрештою, відсутня навіть найменша можливість замаскувати природу стукоту акустичною обробкою дверей чи прикривши кісточки рукавицею». Але й чикагцем Беллоу також став не одразу. «Американській мрії» передувало життя в Санкт-Петербурзі (батьківщина батьків). Вони, євреї за походженням, у 1913 році переїхали до Канади, де мали неабиякі успіхи в торгівлі. 1924 року сім'я Беллоуз переїхала до Чикаго, де батько почав торгувати вугіллям, а школяр Сол, як він сам скаже, після закінчення школи знайшов тут таких самих, як він, «схиблених на літературі» друзів. А от атмосфера в Чиказькому університеті видалася хлопцеві такою, що обмежувала його простір для творчості, тому вже через два роки він покинув навчання там і вступив до Норд-Вестернського університету. У 1937-му Сол Беллоу отримав диплом бакалавра соціології та антропології й успішно вступив до аспірантури університету штату Вісконсін. Здавалося, було покладено початок великій кар'єрі науковця, але творча іскра, що весь цей час жевріла в душі Беллоу, розпалила непереборне бажання писати художні твори, тому по кількох місяцях навчання в аспірантурі Сол Беллоу повертається до Чикаго й розпочинає письменницьку діяльність. Паралельно викладає в педагогічному інституті Чикаго та працює редактором всесвітньовідомої енциклопедії «Британіка». У1941 році журнал «Partisan Review» уперше опублікував його твір. Це було оповідання «Два внутрішніх монологи». До всезагального визнання та Нобелівської премії залишалося довгих тридцять п'ять років...

Друга світова війна не зменшила жаги Сола Беллоу до письменництва. Незважаючи на те що в цей час Беллоу служив у військово-морській піхоті, він устигає написати свій перший роман «DanglingMan» (російською перекладено як «Человек между небом и землей»), який побачив світ у 1944 році.

Після закінчення війни Сол Беллоу продовжує викладацьку діяльність: з 1946-го по 1948 рік він викладає в університеті штату Міннесота, пише есе та оповідання, а в 1947-му з-під пера Сола Беллоу виходить повість «Жертва». Розголосу серед читачів вона не набула, але саме за цю повість письменник отримав стипендію Гуггенхайма (фонд Гуггенхайма було створено спеціально для підтримки сучасного мистецтва), що дало можливість автору протягом року жити й писати наступний роман у Римі та Парижі. Перші результати копіткої роботи не змусили на себе довго чекати, і третій роман Сола Беллоу «Пригоди Огі Марча» був визнаний кращою книгою 1953 року. За нього ж автор отримав Національну премію з літератури. Це стало першим вагомим літературним здобутком Сола Беллоу.

50-ті роки видалися по-особливому плідними для Беллоу: крім вищеназваного роману, світ читає «Гендерсона, повелителя дощу» (1959) та збірку «Лови момент» (1956), до якої ввійшли три новели, одноактна п'єса й повість, яка й дала назву книжці.

Американський новеліст Алан Лельчук у статті, присвяченій пам'яті Сола Беллоу, зазначив, що на бенкеті 10 грудня 1976 року, влаштованому з нагоди вручення Нобелівської премії, письменник з надзвичайною скромністю й без жодного кокетства зауважив: «У мене немає впевненості в особистому успіху. Я любив книги й деякі з них писав. Чомусь їх сприйняли всерйоз. Безперечно, я тому дуже радий. Кому може видатися приємним те, що його забувають? Проте мене б абсолютно задовольнила й набагато менша доза уваги й похвали, тому що, коли мене хвалять, я завжди згадую слова Євангелія: «Горе вам, коли всі люди будуть говорити про вас лише гарні речі».

Українською мовою твори Сола Беллоу були перекладені та з'являлися на сторінках журналу «Всесвіт»: «Гендерсон, повелитель дощу» (1991, № 6-8), «Мемуари Мосбі» (1993, № 7-8).

Л-ра: Дніпро. – 2012. – № 8. – С. 134-137.

Біографія

Твори

Критика