Франсіско де Кеведо. Як вислизаєш ти! Ні, не схопити
Як вислизаєш ти! Ні, не схопити
Тебе, мій віку! I яке уперте
Твоє ступання, о холодна смерте!
Ти прагнеш стерти все і спопелити.
Як люто юнь дереться на граніти
Крихкі! Але крило уже простерте
Дня крайнього для лету — і, розжерте
Жданням, крила не може серце зріти.
Буття земне! Призначення суворе!
Чому до завтра я не можу жити,
Щоб без оплати смерть свою купити!
I кожна людська мить — це тільки страта,
Щораз нова, що повторяти рада,
Яке життя хистке, даремне, хворе.
Переклав Михайло Орест
Твори
Критика
