Франсіско де Кеведо. Як вислизаєш ти! Ні, не схопити

Як вислизаєш ти! Ні, не схопити
Тебе, мій віку! I яке уперте
Твоє ступання, о холодна смерте!
Ти прагнеш стерти все і спопелити.

Як люто юнь дереться на граніти
Крихкі! Але крило уже простерте
Дня крайнього для лету — і, розжерте
Жданням, крила не може серце зріти.

Буття земне! Призначення суворе!
Чому до завтра я не можу жити,
Щоб без оплати смерть свою купити!

I кожна людська мить — це тільки страта,
Щораз нова, що повторяти рада,
Яке життя хистке, даремне, хворе.

Переклав Михайло Орест

Біографія

Твори

• На мури батьківщини я глядів
• Сховати зможе у свою запону
• Як вислизаєш ти! Ні, не схопити

Критика

• Тема самотності у метафізичних сонетах Франсіско де Кеведо