Біографія Франсіско де Кеведо
Франсіско Гомес де Кеведо і Сантібаньєс Вільєґас (Francisco Gómez de Quevedo y Santibáñez Villegas) – іспанський поет і прозаїк епохи бароко – народився 14 вересня 1580 року в Мадриді.
Походив зі старовинного дворянського роду. Батько його був королівським секретарем, мати – фрейліною. Початкову освіту здобув у єзуїтському коледжі в Мадриді. Потім з 1596 по 1605 навчався в університетах Алькала де Енрес і Вальядоліда, де вивчав логіку, фізику та математику, давні та нові мови, натурфілософію, метафізику і теологію. До цього періоду належать його перші літературні спроби: сатиричні памфлети, написані в манері Еразма Роттердамського, та вірші. До антології П. де Еспінози «Flores de poetas ilustres» (1605) увійшло і декілька поетичних творів Франсіско де Кеведо, серед яких його знаменитий вірш «Всемогутній кабальєро дон Дінеро» («El poderoso caballero don Dinero»). У цей період Франсіско де Кеведо познайомився із М. де Сервантесом, листувався зі знаним бельгійським гуманістом Юстом Ліпсієм, котрий зауважив ерудицію молодого письменника.
У 1606 Франсіско де Кеведо переїхав у Мадрид, розпочав роботу над своїм знаменитим циклом «Сновиддя» («Suenos») та романом «Історія життя пройдисвіта на ймення дон Паблос...» («Historia de la vida del Buscon, llamado don Pablo»).
У 1613 Франсіско де Кеведо вирушив в Італію на запрошення свого приятеля – герцога де Осуна, віце-короля Сицилії, а згодом – Неаполя, при якому був міністром фінансів. У 1617 повернувся у Мадрид. Після падіння герцога де Осуна (1618) він активно виступав на підтримку приятеля, за що у 1620 його запроторили у в’язницю Торре де Хуан Абад, звідкіля звільнили після смерті короля Філіппа III (1621).
У 1626 Франсіско де Кеведо видав першу частину трактату «Політика Бога» («Politica de Dios») та роман «Пройдисвіт дон Паблос», а наступного року чотирма виданнями вийшли «Сновиддя». Повна назва твору – «Сновиддя і роздуми про істини, які викривають лиходійства, вади й обмани всіх станів і становиськ на світі» («Suenos у discursos de verdades у engaflos en todos los oficios у estados del mundo»).
У 1632 Франсіско де Кеведо призначили королівським секретарем, він багато подорожував країною, супроводжуючи Філіппа IV. 1639 pоку Франсіско де Кеведо заарештували за підозрою в авторстві «Меморіалу...» («Memorial...»), у якому невідомий автор критикував короля та його міністрів, та ув’язнили у Сан-Маркос де Леон. Чотирирічне ув’язнення цілковито підірвало здоров’я Франсіско де Кеведо. У 1645 Франсіско де Кеведо переїхав у Вільянуева де лос Інфантес, де й помер 8 вересня 1645 pоку.
Творчість Франсіско де Кеведо
За широтою освіти й універсальністю обдарування (поет, прозаїк, драматург, філософ, теолог, політичний діяч) Франсіско де Кеведо міг би змагатися з титанами Відродження, хоча весь його світогляд пронизує глибокий песимізм. Епоха бароко з її уявленнями про минущість людського існування, непостійний, мінливий світ, де такими різними є подоба і суть, знайшла в особі Франсіско де Кеведо одного із найяскравіших своїх виразників. Іспанська дійсність XVII ст. давала мало підстав для оптимізму. Стрімке зубожіння мас, продажність влади, невдачі у зовнішній політиці, суспільний відчай і моральний розклад – усе це зумовило ту гіркоту, якою пронизано чимало сатиричних творів Франсіско де Кеведо.
Тема смерті – одна з провідних у творчості Франсіско де Кеведо. Смерть, багатолика та мінлива, всюдисуща і невблаганна, присутня у багатьох його творах.
Визнаним шедевром творчості Франсіско де Кеведо є його знаменитий цикл «Сновиддя», який багато хто називає словесним еквівалентом живопису І. Босха. Спершу до циклу входили «Сновиддя про Страшний Cyд» («Sueno del juicio Final», 1606), «Біснуватий альгуасил» («El alguacil endemoniado», 1607), «Сновиддя про пекло» (1608), «Світ зсередини» (1612). Згодом було написане «Сновиддя про смерть» («Sueno de la muerte», 1621). Форма видінь чи сновидь давала свободу авторській фантазії, що дозволяла йому подорожувати потойбічним світом, поглянути за допомогою Розсіювача хибних переконань на істинну сутність речей, людей і їхніх вчинків. Як дантівське Пекло було заселене його сучасниками-італійцями, так і зі сторінок кеведівського опису пекла постає Іспанія XVII ст. У диявольському вихорі пролітають перед нами продажні судді, злодійкуваті аптекарі, франти, повії, кравці, шевці, королі, вельможі.
До циклу «Сновидь» близькі за задумом і манерою «Міркування про всіх дияволів» («Discurso de todos los diablos», 1628) та «Час відплати, або Розумна Фортуна» («La hora de todos у la Fortuna con seso», 1635; опубл. 1650). Останній твір є збіркою новел, композиційно об’єднаних спільною сюжетною рамкою – оповіданням про зібрання богів на Олімпі під орудою Юпітера. Боги, змальовані Франсіско де Кеведо в підкреслено карикатурному вигляді, вирішують попрохати сліпу богиню Фортуну певного дня і певної години відплатити всім людям по заслузі. Цей час за бажанням богів має настати 20 червня 1635 р. о 4 годині пополудні. У 40 новелах циклу Франсіско де Кеведо зображає всі верстви іспанського суспільства.
Роман «Історія життя пройдисвіта на ймення дон Паблос...» став етапним не лише у творчості Франсіско де Кеведо, а й в історії крутійського роману, на літературну традицію котрого він спирається. На момент створення «Пройдисвіта» читацькій публіці Іспанії були відомі й анонімна повість «Життя Ласарільо з Тормеса» (1554), і роман М. Алемана «Гусман де Альфараче» (І ч. – 1599, II ч. – 1604). Ці твори вже визначили основні контури нового жанру. Оповідь у крутійському романі провадиться від особи героя-пікаро, вихідця з низів суспільства, котрий хлопчаком, потрапляючи у світ, завжди ворожий йому, розуміє, що вижити можна, лише опанувавши правила гри цього гріховного світу. Юний Паблос, зазнавши страждання та зневаги в університеті Алькала, розмірковує: «Приказка говорить, і говорить правильно: з вовками жити – по-вовчому вити. Глибоко вдумавшись у неї, прийшов я до висновку бути шахраєм з шахраями, і ще більшим, коли зможу, ніж усі інші».
Франсіско де Кеведо, свідомо орієнтуючись на традицію крутійського роману, доводить чимало його рис до крайньої межі, згущує барви, дає волю своїй фантазії, їдкому сарказмові, злій насмішці. Похмурий світ роману Франсіско де Кеведо – світ, позбавлений звичних пропорцій, світ, заселений безумцями. Відкритий фінал крутійського роману лише підкреслює безперспективність зусиль героя.
Гострий сатиричний пафос роману посутньо вплинув на його долю: відразу ж після публікації «Пройдисвіта» з’явилися доноси інквізиції на наявні в романі насмішки над церквою і на аморальність. У 1646 «Пройдисвіт» був занесений до списку книг, що підлягають серйозній «чистці». Однак у читачів роман здобув популярність і був перекладений багатьма європейськими мовами.
Поетична спадщина Франсіско де Кеведо вражає своїм різноманіттям. Тут і витончені ліричні сонети, і сатири, приправлені інколи брутальним цинізмом, епіграми, елегії, романси, канцони, оди.
Велич Франсіско де Кеведо передовсім у слові. Мова його творів насичена складними метафорами, несподіваними порівняннями, грою слів, каламбурами, неологізмами. Письменник активно використовує антитези, гіперболи, вживає слова у незвичному для них значенні, наділяє неживі предмети властивостями живих.
Франсіско де Кеведо справив посутній вплив на розвиток іспанської літератури наступних епох. Минуло багато років після фізичної смерті Франсіско де Кеведо, однак він і досі залишається найкращим майстром іспанської літератури.
Українською мовою окремі твори Франсіско де Кеведо переклали М. Іванов, Д. Павличко, О. Мокровольський, М. Москаленко та ін.
Твори
Критика
