Самійло Величко: літописець, чия робота залишилася вічною спадщиною
11 лютого 1670 року в селі Жуки Полтавського полку народився Самійло Величко - відомий козацький літописець і важливий свідок подій, що сталися на Правобережній Україні на початку XVIII століття.
Самійло Величко: біографія, літопис та унікальний погляд на історію Гетьманщини
Самійло народився в козацькій родині Василя Величка, котрий служив у першій сотні Полтавського полку. Батько був освіченою та впливовою людиною в козацьких колах, а також власником великої книгозбірні. Ці книги стали основою для подальшого освітнього шляху майбутнього літописця.
Величко отримав освіту в Києво-Могилянській колегії, яку закінчив до 1690 року. Вільно володів латинською, німецькою та польською мовами. Кар'єру розпочав як канцелярист у генерального писаря та генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея під час гетьманування Івана Мазепи. Величко займався найбільш секретною кореспонденцією, мав доступ до зашифрованих документів, листів, які адресувалися російському царю.
На початку 1705 року Самійло Величко служив вже старшим канцеляристом у Генеральній військовій канцелярії та мав доступ до численних державних документів. Він також виконував таємні доручення. У статусі особистого секретаря і радника Василя Кочубея Самійло Величко прослужив 15 років.
Наприкінці 1708 року Самійла Величка, який був близький до Івана Мазепи, було заарештовано. Ув’язнений, він протягом кількох років перебував за ґратами на Чернігівщині. На думку істориків, він вийшов на волю в 1715 роц за підтримки сина Василя Кочубея.
Після звільнення Самійло Величко вирішив оселитися у Диканьці, а згодом переїхав на свою батьківщину (у село Жуки). Тут він не лише викладав як учитель, але й активно займався літературною діяльністю. У цей час він багато читав, зокрема манускриптів, які збирав упродовж усього життя. У його вражаючій колекції знаходились історичні хроніки, літописи, оригінальні документи та художні твори. Усе це різноманіття джерел Самійло Величко використовував для написання свого знаменитого літопису.
Пошук причин для написання історії
У 1703–1704 роках відбулася подія, яка кардинально змінила світогляд Самійла Величка. У складі військового контингенту він відвідав Правобережну Україну, що на той час входила до складу Речі Посполитої. Все те, що він там побачив, глибоко його вразило – спустошена країна, зруйновані міста та випалені села.
І він сам ставить питання: що ж призвело до цього? Як так сталося, що колись квітучий край, колиска козацької державності, перетворився на руїну? Він намагався з'ясувати правду, звертаючись до старожилів, проте ніхто з них не знав відповідей. Вивчаючи "реєстрики" і твори іноземних авторів, він також не знайшов необхідних відповідей. Тому Величко вирішив написати власну історію, використовуючи свій потенціал і отримані враження від подій, щоб розкрити та пояснити таємницю перетворення колись квітучого краю на пустку та руїну.
Літопис - фундаментальна історична праця Самійла Величка
Серед безлічі історико-мемуарних творів XVII–XVIII століть літопис Самійла Величка виділяється як наймонументальніший твір української історіографії. Разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Грабянки та "Історією Русів" він становить зібрання козацької історіографії. Це найбільш детальний та систематичний виклад історії Гетьманщини від її заснування до початку XVIII століття з передісторією - описом часів гетьмана Сагайдачного та перших козацьких повстань.
Він є найбільшим порівняно з іншими козацькими літописами, адже його обсяг складає близько півтори тисячі рукописних сторінок. Деякі свідчення з літопису є унікальними, які історики не можуть знайти в інших джерелах, а лише складають уявлення про них завдяки оповідям Самійла Величка.
Самійло Величко змінив парадигму історичного письма, поставивши за мету створити величезну історії України. Його літопис базується на ретельному дослідженні різноманітного джерельного матеріалу, включаючи багато автентичних документів із посиланнями на твори видатних професорів та випускників Києво-Могилянської академії. Сам літописець був не лише свідком історії, що творилася на його очах, а й збирачем книг і рукописів, засновником власної бібліотеки, він вкладав свої рукописи у створення літопису. Він користувався виробленою книжною українською мовою, так званим «козацьким наріччям», демонструючи високий рівень знань риторики, правил версифікації та обізнаність у символіці античної міфології, які, можливо, здобув під час навчання у Києво-Могилянській академії. Самійло Величко був одним із творців прозового стилю українського бароко і серед сучасників не мав собі рівних.
Сам Літопис складається з чотирьох частин. У першій – «Сказание о войне козацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» – йдеться про події 1648–1659 рр. та про війну під проводом Якова Остряниці 1638 р. Друга і третя частини – «Повествования летописная з малоросийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная» – описує події 1660–1686 рр. та 1687–1700 рр. Тут міститься чимало власних Величкових описів та висновків на основі документів Генеральної канцелярії. Четверта частина складається з додатків (здебільшого документи XVII ст.).
Літопис Величка став вершиною українського барокового літописання і може бути порівняний із мозаїкою, де кожна деталь є важливою складовою, що робить свій внесок у створення загальної картини. Він дбайливо вплітає історичні факти, ліричні відступи й особисті переживання. Величко вдало поєднує образність, емоційність і глибокий аналіз історичних подій.
Неабияким викликом для Величка стало те, що пізніше він повністю осліп. Та навіть після втрати зору продовжив свою роботу, надиктовуючи своїм асистентам відомості для розширення літопису.
Наслідки та спадщина
Самійло Величко помер у 1728 році у своєму рідному селі Жуки. Незважаючи на те, що могила Літописця до нашого часу не збереглася, в центрі села, на ймовірному місці його поховання, у 1995 році було встановлено пам’ятний знак, який символізує останнє пристанище славного історика козаччини.
У 2020 році з нагоди 350-річчя від дня народження Самійла Величка Національний банк України випустив пам’ятну срібну монету номіналом 10 гривень, присвячену видатному козацькому літописцю.
14 жовтня того ж року в Батурині відбулася презентація повного видання "Літопису" Самійла Величка, оригінал якого зберігається (разом із численними іншими українськими пам'ятками) у росії. Більш як 10 років українські та російські історики вдосконалювали цей труд. Видання включає повний текст праці Величка, відновлений відповідно до його первісного задуму та містить найбільш повний на сьогодні життєопис автора пам'ятки.
Полтавська міська рада ще у 2003 році заснувала щорічну премію імені Самійла Величка. Вона присуджується за кращі здобутки, які утверджують ідею національної держави, духовні цінності українського народу та є вагомим внеском у національно-культурне відродження нації.
Самійло Величко залишив після себе не тільки розгорнутий літопис, але й безцінний погляд на минуле України. Його робота є унікальним джерелом, яке не тільки розповідає про минуле, але й дає можливість відчути дух того часу та відповісти на питання, які ставив сам літописець.
