Біографія Кетрін Менсфілд
Кетрін Менсфілд – новозеландська й англійська письменниця-новелістка, найзнаменитіша серед письменниць Нової Зеландії – народилася 14 жовтня 1888 року у Веллінгтоні (Нова Зеландія, що входила на той час до складу Британської імперії) у родині банкіра.
У розташованому неподалік від Веллінгтона містечку Карорі проминули її дитинство і рання юність. Атмосфера добробуту і водночас відчуття віддаленості, відірваності від великих центрів цивілізації були притаманні життю людей того середовища, до якого належала Менсфілд. У чотирнадцять років її відіслали для закінчення освіти у метрополію та влаштували в закритий і вельми престижний навчальний заклад у Лондоні. Тут, у Куїнз-коледжі, вона вивчала літературу і займалася музикою. Виявила жваве зацікавлення поезією, захоплювалася символістами, зачитувалася Вайльдом. Три роки, проведені в Куїнз-коледжі, прилучили Менсфілд до світу мистецтва, однак питання про те, якому виду мистецтва – літературі чи музиці – вона збирається віддати перевагу, поки ще не було вирішене.
У 1906 Кетрін повернулася на батьківщину, але зостатися на все життя у Новій Зеландії уявлялося їй уже неможливим. Батьківську згоду на від'їзд вдалося отримати лише тоді, коли їй виповнилося двадцять років. Нова зустріч з Лондоном видалася не настільки приємною, як уявлялося здалеку. Довелося самій визначати свій шлях, завойовувати місце в житті. У фінансах вона була обмежена, оскільки батько виділив їй суму, достатню для оплати найскромнішої кімнати у кварталі, заселеному дрібними службовцями, котрі працювали у конторах, крамницях та готелях.
Перший шлюб із музикантом Джорджем Бауденом у 1909 виявився невдалим і нетривалим; спроби існувати на літературні заробітки не мали успіху. Менсфілд прийняла пропозицію стати хористкою в оперній трупі, яка гастролювала по провінції. Її життєвий досвід поповнився новими спостереженнями над важким і безрадісним життям людей, які ведуть постійну боротьбу зі злиднями, зіштовхуються з дрібними, але виснажливими щоденними труднощами та розчаруваннями, втрачають надії та ілюзії. Таке життя довелося вести і самій Менсфілд, що підірвало її здоров'я. Причиною її ранньої смерті став туберкульоз.
Війну 1914–1918 Менсфілд рішуче засудила і сприйняла як потрясіння, що вторглося в життя людей і зробило неможливим ані їхнє повернення до попередніх форм буття, ані попереднє світосприйняття. На війні загинув брат письменниці, був убитий Р. Брук, з котрим її пов'язували дружба і творчі інтереси. У роки війни різко загострилася її хвороба.
Останні роки життя К. Менсфілд провела випробовуючи на собі всі нетрадиційні методи лікування туберкульозу. У лютому 1922 вона консультувалася з лікарем Іваном Манухіним, якого привів до неї друг — перекладач С. С. Котелянський. Запропонований горе-лікарем «революційний» метод лікування полягав у «бомбардуванні» рентгенівськими променями селезінки та призвів до того, що у Менсфілда з'явилися стрибки температури й оніміли ноги.
У жовтні 1922 Менсфілд приїхала в «Інститут гармонійного розвитку людини» у Фонтенбло (Франція). Там вона продовжувала писати, незважаючи на погіршення здоров'я. Після публікації ще двох томів, одного з поезією, іншого з новелами, у Кетрін Менсфілд стався легеневий крововилив, внаслідок якого вона померла 9 січня 1923 року.
Творчий шлях Кетрін Менсфілд
Кетрін Менсфілд почала публікуватися у дев'ятирічному віці. Її перші оповідання з'явилися в журналах High School Reporter і Wellington Girls' High School magazine в 1898 і 1899.
Певний час Менсфілд довелося жити в курортній місцевості у Баварії, де вона проходила курс лікування у Ворісгофені. Враження тих днів відобразилися у мотивах і образах оповідань збірки «У німецькому пансіоні». Твори, що ввійшли сюди, спочатку публікувалися в журналі «Нью Ейдж». Ці перші спроби позначені певним впливом натуралістичної естетики, яку Менсфілд досить швидко подолала. Поворотним моментом в особистому житті та письменницькій долі Менсфілд стала зустріч із критиком і журналістом Джоном Мідлтоном Маррі, котрий видавав журнал «Ритм». Починаючи з 1911 Менсфілд публікувала у «Ритмі» свої твори, спілкуючись зі згуртованими довкола нього молодими літераторами, серед яких був Д. Ґ. Лоуренс, поет Р. Брук та інші прихильники нових принципів художньої зображальності. Знайомство з Маррі, який став її чоловіком, його оточенням, допомогло Менсфілд знайти своє творче обличчя, знайти себе як письменницю та критикиню.
Починаючи з 1915 Менсфілд майже безвиїзно проживала на півдні Франції та в Італії, багато працювала. Всі її кращі твори були написані протягом останніх п'яти років життя. Вони ввійшли у збірки «Щастя» та «Пікнік». «Кетрін Менсфілд стоїть на початку... нової ери демократичної літератури, в якій оповіданню належить знайти собі винятково щасливе місце», – зазначив відомий англійський новеліст Г. Е. Бейте.
В оповіданнях, створених у період 1918–1922, з найбільшою силою і повнотою розкрилася своєрідність художньої манери Менсфілд і передусім притаманне їй уміння будувати свої оповідання не на основі несподіваних подій, не на екстраординарних випадках і фактах, що привертають увагу, а на психологічних нюансах, фіксації мінливих настроїв. Ліричний підтекст стає опорою сюжетного розвитку в значно більшій мірі, ніж дія. Драматична подія як така може бути просто відсутньою, однак рух того, що відбувається, відчувається в гамі почуттів, барв, півтонів. Буденне життя з його зовні, здавалося би, непримітними подіями таїть у собі щось значне і для персонажів оповідань важливе.
За своє недовге життя К. Менсфілд опублікувала декілька збірок оповідань: «У німецькому пансіоні» («In a German Pansion», 1911), «Щастя та інші оповідання» («Bliss and Other Stories», 1920), «Пікнік та інші оповідання» («The Garden Party and Other Stories», 1922); посмертно вийшли збірка «Гніздо голубки» («The Dove's Nest», 1923), «Щоденники Кетрін Менсфілд» («Journal of Katherine Mansfield», 1927), «Листи» («The Letters of K.Mansfield», 1928), «Нотатники» («The Scrap-Book of Katherine Mansfield», 1930), а також «Листи Кетрін Менсфілд до Д. М. Маррі» («Katherine Mansfield's Letters to J. M. Murry», 1951). К. Менсфілд є авторкою багатьох критичних статей, оглядів, нарисів, що публікувалися в англійській періодиці (журнали «Ритм» – 1911–1913; «Ате-неум» – 1919).
Окремі новели Кетрін Менсфілд українською мовою переклали М. Роздольська («Маленька гувернантка», 1931), Г. Чикаленко («Філіжанка чаю», 1933; «Молода дівчина», 1935), М. Рудницький («Лекція співу», 1935); всі опубліковані в західноукраїнських часописах.
Твори
Критика
