Починаючи з поезій першої збірки «3 журбою радість обнялась» (1907), у творчості О. Олеся розгортається синтез художніх тенденцій неоромантизму і символізму, який визначає світоглядно-естетичну індивідуальність усього набутку поета.
Чітко простежується неоромантична концепція творчості як вираження емоційного світу особистості, структурно реалізована образами серця, пісні, струн, вогню, іскри.
У художньому мисленні О. Олеся актуалізується неоромантична концепція елітарності мистецтва, виражена у протиставленні високого мистецтва і буденності, осуді суспільства, байдужого до духовних надбань мистецтва, нездатного зрозуміти його красу. На переконання поета, лише високодуховна особистість здатна адекватно сприйняти мистецький твір.
Художній світ О. Олеся, закорінений у неоромантичному баченні життя як динамічної єдності контрастів, акумулює антитетичні риси двох художніх систем.
Поділитися