30 мая 2018 в 14:25 Улас Самчук 100

Побутовізми у творах Уласа Самчука

Побутовізми у творах Уласа Самчука. Читати критику

Каленюк С.О.

Анотація. У запропонованій статті розглянуто функціонування побутової лексики у творах Уласа Самчука. У дослідженні згруповано побутову лексику за тематичними групами, з’ясовано роль цієї лексики у творах письменника. Завдяки використанню цієї лексики Улас Самчук зумів показати побут, звичаї, традиції, художньо правдиву картину української історії.

Ключові слова: побутовизми, лексика, лексема, побутова, тематичний, група.

Summary. Kalenyuk S.O. Pobutovizms (colloquial words) in Ulas Samchuk’s works. In this article, functioning of everyday vocabulary in Ulas Samchuk’s works is considered. In this research an everyday vocabulary is grouped in thematic groups, the role of this vocabulary in writer’s works is found out. Thanks to the use of this vocabulary Ulas Samchuk managed to show the way of life, customs, traditions, artistically truthful picture of Ukrainian history.

Key words: pobutovizms (colloquial words), vocabulary, lexeme, colloquial, thematic, group, style.

У своїх творах Улас Самчук значну увагу приділяє описові сільського побуту. Сторінки романів наповнені численними деталями побутового життя, що сприяє індивідуалізації авторської розповіді. Дитячі враження від рідного волинського краю, від незабутніх Дерманя, Тилявки, Кременця впліталися в художню тканину Самчукових творів органічно, наповнюючи їх національним колоритом – справжнім, не декоративним. Зокрема, “Волинь”, “Дермань” містять картини селянського життя, побуту, зі всіма його неписаними законами, продиктованими існуванням людей, котрі живуть працею, шанують умілі руки, розумне слово, дбайливість і лад в усьому. Ці твори можна потрактувати як енциклопедію українського життя.

Бибик С.П. вважає, що у текстах художнього стилю побутова лексика – це спеціально використана лексика з метою художньо-образної конкретизації дійсності. Тому побутовизми – це здебільшого конотовані елементи мовної тканини твору. Отже, одні з них створюють ситуативно нейтральне предметне тло подій, що розгортаються, інші – національно-культурне ареальне, треті – мовно-часовий, історичний, соціально-побутовий зріз реальності, четверті ж акумулюють символічний зміст позначуваної ними реалії [3, 7].

Вивченням побутової лексики займаються Бибик С.П. (побутовизми у творах Г. Квітки-Основ’яненка), Стасик М.В. (побутовий вияв у творах У.Самчука), Крижко О.А. (вивчення побутової лексики українських літописів кін. ХVІІ – ХVІІІ ст.), Козачук Г.О. (взаємодія літературної та діалектної побутової лексики). Однак не можемо констатувати, що в сучасному мовознавстві достатньо з’ясовані питання щодо ролі цієї лексики в художньому творі.

Мета статті – дослідити побутову лексику у творах Уласа Самчука. Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань: згрупувати побутову лексику за тематичними групами, з’ясувати роль цієї лексики у творах письменника.

Улас Самчук, заглиблюючись у життя свого народу, намагався подати події з їх корінням, окреслити національне буття, розуміння якого було багатогранним. Звертаючись до тих чи інших фольклорних та етнографічних джерел, письменник художньо досліджує все нові й нові грані людських характерів у їх тісних і багатогранних зв’язках із навколишнім світом, у всій складності й суперечностях процесу їх становлення й розвитку, створюючи концепцію національного буття українського народу [4, 274]. Письменник використовує докладні описи, позначені численними деталями побутового життя. Ця стильова риса надає потрібного і неповторного для відтворення атмосфери життя колориту.

Побутову лексику ділимо на такі тематичні групи: назви хатнього начиння; назви продуктів харчування, їжі, напоїв; назви одягу.

Хата – це колиска нашого народу, де творилася його журлива й оптимістична доля, жеврів і вибухав його гнів, складалися пісні та легенди, де люди переймалися буденними клопотами.

Лексема хата у творах У.Самчука є символом батьківщини, тепла, захисту. Біла хата – найвизначніша прикмета українського села, пор.: Невеликий, застиглий хуторець – біла хата, сіра клуня, кудлатий, як вівця, вишняк [В 2, 191]. Хату кожна господиня дбайливо доглядала, пор.: У хаті в неї чисто і весело. На стіні велике дзеркало, на нім рушник, коло дзеркала кілька фотографій Архипа у матроському та велика картина морської паради воєнного флоту [М, 139].

Вживаючи у творі словосполучення добра хата, письменник створює ідеалізований образ, пор.: Добра, мурована, біла, крита зеленою бляхою хата, велика на кам’яних стовпах клуня, муровані хліви [В 1, 125]. Хата надавала людині не тільки притулок від непогоди, а й створювала умови для повсякденного існування. Тут формувалися родинні стосунки, створювалася своєрідна психологічна атмосфера, свій мікроклімат, де людина відпочиває, працює, харчується, осмислює своє буття та взаємини з навколишнім світом.

Письменник вдається до деталізації пейзажу й побуту. Йому як живописцеві достатньо одного виразного мазка, щоб показати село ХХ століття, пор.: Він дивиться на всі боки, бачить чепурні хати з вишневими садками, іноді зустрінеться хтось із людей, якась баба у червоній хустці, криниця-журавель з довгим коритом, біля нього віз із кіньми, баба з відрами, наливає пузату баньку водою, ідуть дівчата із серпами... [В 1, 172].

Вживаючи епітет порожня, автор підкреслює бідування селян, пор.: Шукали сметану та яйця, але всі хати порожні [В 1, 512].

Із метою показу убозтва селянських родин У. Самчук вводить у текст слова хатка, хатина, хатчина, пор.: Вузька, низька, закурена хатина. Розхитаний стіл, старі, почорніли образи, міцне ліжко, плита [В 2, 86]; Де-не-де, на місці колишніх сіл зводяться хатки, через непокриті стріхи курить дим, голі діти вибігають на дорогу [В 1, 446]; Перед ним убога, крита соломою, на чотири вікні, мало що більша від звичайної селянської, хатчина. П’ять дерев’яних, погнилих східців від дороги ведуть до невеличкого, розхитаного ґаночка [В 1, 225].

Письменник знайомить читачів із архітектурою побудови житла українського селянина, пор.: Мав, розуміється хату... Звичайну, як тоді робили, в зруб, низьку, з трьома маленькими вікнами, з димарем на солом’яній стрісі. Мав також горожену з хворосту клуню, таку саму повітку, такого ж хліва на свині, на вівці, на рогату худобу і на коні [В 2, 22].

Аналізована лексема входить і до складу порівнянь, наприклад: Хатина, старосвітська в зруб, троє віконець, присіла до землі, як квочка [В 1, 220].

Із творів У. Самчука дізнаємося про назви частин житла українського селянина ХХ століття: сіни, долівка, світлиця; її начиння – стіл, лавка, ліжко, скриня тощо, пор.: Усі в хаті заметушились, Володько аж затремтів і ним почало трясти, Настя метнулась по хаті, підсунула під припічок цебрика, швидко застелила стола, поправила подушки [В 1, 189]; Так сонного і зняла його з печі мати, положила на піл, з сонного стягнула “штаниська”, прикрила якоюсь гунькою й перехрестила... [В 1, 89]; – Я зараз, я зараз, мамо! – відповів він, дуже швидко роздягнувся, приліг тут же на лаві біля столу на готову постіль, прикрився грубим рядном і заснув [В 2, 241]; А вона метнулась у сіни і вже звідти, коли їй не грозила небезпека, дала волю свому рухливому язикові [В 1, 63]; Страшна в цю мить його величезна постать і нещасна, мізерна та дитина, що янчить від болю на долівці біля його ніг [В 1, 63]; Виносили “добро” з хати, з комори, з горища, з повітки, з клуні [В 1, 200]. Необхідним атрибутом побуту, а отже, й інтер’єру була дерев’яна окована скриня, напр.: Особливо приваблює його велика матірня скриня [В 1, 15].

Письменник майстерно використовує перелік назв посуду: До кого в хати ввігналися, застали людей при обіді – столи, миски, горшки, баняки – все стрімголов на боки розліталося, а хто був у хаті, кожний хапав лопату й до праці [В 1, 363].

У творах Уласа Самчука спостерігаємо і назви страв, наприклад: Так само варить Настя кутю, взвар, вареники [В 1, 120]; На столі білий настільник, кіш із паскою, крашанками, ковбасою, сиром і маслом [В 1, 393]; Полуднають спільно, розстелили на зеленій траві настільники, накраяли пасок, хліба, ковбаси, печені, сиру, масла [В 1, 205].

З творів У. Самчука дізнаємося і про назви напоїв і страв волинян, наприклад: Але на заручинах, коли приїхали сам Мартин, коли на стіл поставили і слив’яночки, і вишнівочки, та коли варенички підсмажені подали, та ковбаска запахла [М, 34]; Братчики й сестрички йдуть у садок за церковний мур, розстеляють там чисті настільники, розкладають миски з варениками і зо сметаною, ковбасу, пироги з сиром [В 2, 81]; Настя якраз перед тим дещо свіжого сиру віддушила, наробила швидко м’ялохи, десь там ще шматок сала завалялося з торішнього року, розбила з тузин яєць. Вареники, яєшня, холодниця – ге! Чого ще треба? [В 1, 137]; А тим часом перед очима пройшли вареники, смажена капуста, печеня, млинці, голубці...[М, 32]. Лексема холодниця не подається в СУМі, проте є в “Словнику західнополіських говірок” і означає “холодець” [2, 231].

За використаними назвами їжі простежуються різні соціальні стани людей, відмінності буденного і святкового побуту, пор.: Він приходив щодня втомлений з корчунку, спокійно сідав за стіл, комляв хліб, їв бараболю зо шматком сала, заходив до худоби, а опісля лягав [В 1, 71];

Прийде ввечері натомлений додому, скине мокре взуття, сяде коло столу і жує кусень хліба або бараболю “з мундирами” [М, 7]; Чекав він того свята і не міг ніяк дочекатися, так йому вже той піст набрид, ціла та проклята цибуля, та картопля, та огірки, а особливо та самота і та щоденна праця [В 1, 106]; У Матвієвій родині ледве-ледве хватає хліба, вживають його дуже ощадно, їдять здебільша картоплю, молоко, зеленину з городу, Настя уміє дуже смачний зі щав’ю борщ варити [В 1, 156]; Отам картоплі в горщику й огірки з олієм, – додає... [В 1, 462].

У творах знайомимось і з харчуванням школяра того часу, напр.: Але Володько якось мало тим журився, він майже щасливий, знайшлась якась, ще стара Василева, торбина, до торбини клався кусень свіжого, натертого цибулею і здьором підпалка, і школяр готовий [В 1, 225].

Письменник не обминає можливості показати їжу селянина в полі, напр.: Матвій з Володьком полуднають – чорний, житній хліб, свіжі, малосольні огірки і по шматку старого сала [В 1, 177]; Василинка приносила обід – борщ в “близнюках” з півбуханцем чорного хліба, куснем сала й огірками. Запивалось кислим молоком з гладишки або звичайною водою з баньки, що стояла в тінному місці [В 2, 289].

Відтворюючи назви одягу, взуття письменник показує обставини соціальної залежності, напр.: Нема ось за що сестрі чобіт купити, на сіль, на сірники, на нафту не хватає...[В 2, 224];

Дядьки в кожухах, у валянках, Володько у чобітках і старому матірному жакеті [В 1, 116].

Назви деталей одягу супроводжуються характерними епітетами, як у контекстах: Розмотав з ніг промочені ганчірки, стягнув протоптані вовняні панчохи, виглянули білі, кістляві, з довгими покоцюрбленими пальцями, ноги [В 1, 459]; Полатаний його куцан весь в білому поросі, ніби він також був у млині, постоли розбилися і тримаються лишень на самих волоках, ноги загорнуті лише в суконні онучі, що заледеніли зовсім, ніби вони видовбані з дерева [В 1, 124]; Василь скинув мокрі постоли, розвішав на плиті наквашені брудні онучі, а сам сів на примурку, звісив ноги над плитою...[В 1, 96]; Він, правда, носить тяжкі мужицькі з юхту чоботи, має звичайного дубленого жовтого з вишиванням кожуха, на лисій, широкій голові суконну шапку, яку в Дермані звуть шоломком [В 2, 22]; Одягнутий у гуньку з сірого доморобного сукна зі зборками та вишитими червоною заполоччю кишенями, підперезаний червоним, широким шерстяним поясом у два обводи, на голові чорна, трохи поруділа бараняча шапка, на ногах тяжкі, тупоносі, з грубої шкіри чоботи [В 2, 30].

Отже, побут у творах Уласа Самчука, змальований не як реєстрація ужиткових речей, характерних для повсякденного буття персонажів, а як невіддільна частина їхньої свідомості, що сформувалась на засвоєнні народних традицій та обрядів у ході тривалого історичного розвитку. Детальне зображення побуту, звичаїв, заглибленість у стихію повсякденності й увага до індивідуальних особливостей героїв не суперечили вимогам епічного жанру, не відволікали від розв’язання проблем, передбачених задумом роману про шлях народу та долю людини в епоху світових катаклізмів. Улас Самчук зумів показати долю свого народу, його побут, звичаї, традиції, художньо правдиву картину української історії.

Джерела

В 1 – Самчук У.О. Волинь: Роман у трьох частинах. Т.1. – К.: Дніпро, 1993. – 574 с.

В 2 – Самчук У.О. Волинь: Роман у трьох частинах. Т.2. // Післямова Пінчука С. – К.: Дніпро, 1993. – 334 с.

М – Самчук У. Марія: Хроніка одного життя: Роман / С. Б. Пінчук (підгот. тексту та післямова). – К.: Український письменник, 2000. – 189 с.

Список використаних джерел

1. Аркушин Г.Л. Словник західнополіських говірок: У 2-х т. – Т.1: А$Н. – Луцьк: Вежа, 2000. – 354 с.

2. Аркушин Г.Л. Словник західнополіських говірок: У 2-х т. – Т.2: О$Я. – Луцьк: Вежа, 2000. – 458 с.

3. Бибик С. Побутовизми і знаково-символічна система мови прози Г. Квітки-Основ’яненка // Культура слова. – К., 2003. – Вип. 63. – С. 6$12.

4. Стасик М.В. Побутовий вияв у творах У. Самчука // Лінгвістика. Збірник наукових праць. – №2 (50). За ред. В.Д. Ужченка. – ЛНПУ ім. Т. Шевченка “Альма-матер”. – 2005. – 269 с.



Ключевые слова: Побутовізми у творах Самчука, побут, село, Улас Самчук, Критика, рецензія, аналіз, читати критику, онлайн, критичні статті, твори, Критические статьи, проза, драматургія, шістдесятники, укр література, творчість, побутова лексика