(1857-1935)
Треба підкреслити вагоме місце творів Андрія Чайковського в історії розвитку української історичної прози його доби. Вона була продовженням традиції попередників і водночас знаменувала новий етап в ідейно-концептуальному та літературно-естетичному планах, органічно вписуючись у контекст з іншими іменами історичних белетристів. Ідейним стрижнем для них усіх, і для Чайковського також, був погляд на історію як на просвітителя й учителя нації, обстоювання думки про необхідність формувати національну свідомість українців саме героїчною історією.
Проблеми ренегатства, «юдства» хвилювали Чайковського від раннього періоду його творчості й до кінця життя. Письменник торкається їх у різних аспектах як у творах про малоземельну шляхту, так і в історичних.
Чайковський прагне використовувати багатий арсенал художніх засобів при змалюванні кожного епізоду, залучаючи читача до співпереживання. У творчому доробку А. Чайковського романові «Сагайдачний», безперечно, належить чільне місце. Письменник глибоко вникнув у соціально-економічні проблеми епохи, яскраво висвітлив прагнення трудового народу України до соціального й національного визволення.
Твори
Критика
