Особливості сюжету роману Андрія Чайковського «Сагайдачний»
I. М. Продан
В історії української літератури кінця XIX – першої третини XX ст. одне з помітних місць належить Андрієві Чайковському. Правда, сталося так, що впродовж тривалого часу твори письменника не видавалися і його ім’я стало одним із забутих. А шкода, адже А. Чайковський залишив кілька десятків прозових творів різних жанрів. Серед них були особливо популярними оповідання й повісті на теми історичного минулого України: «За сестрою» (1907), «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1920), «На уходах» (1901), «Олексій Корнієнко» (1924).
А. Чайковського особливо приваблювала епоха визвольної боротьби українського народу проти турецько-татарської агресії, яка серед інших відомих ватажків висунула колоритну постать Петра Сагайдачного. Особою цього славетного лицаря Запорожжя письменник зацікавився ще й тому, що той вийшов із самбірської ходачкової шляхти. Так у Галичині називали селян з-над дністрянських сіл, які за участь у походах проти турків одержували від польського короля шляхетські привілеї. А відомо, що сам письменник належав до цього соціального стану та й народився в одному з сіл Самбірщини.
Чайковський давав читачеві знання національної історії, будив свідомість, не давав зарости бур’янами національній пам’яті. Цього вимагало культурно-історичне життя Галичини 20-30-х років. Сучасник письменника Дмитро Николишин у «Ювілейному рефераті», присвяченому сорокаріччю літературної діяльності, робить висновок, що «своїми історичними творами Чайковський захопив у першу чергу молодих читачів, а далі й ширші круги, розбудив у них охоту до книжки, до свого минулого, навчив любити козацьку славу. Тут він виконав те, чого домагався Шевченко від Квітки, заспівав «про Січ, про могили, коли яку насипали, кого положили, про старину, оте диво, що було, минуло».
Письменник прекрасно розумів важливість такої книжки ще на початку нинішнього століття. Його історичні повісті були справжніми бестселлерами. А природність мови, легкість, розкутість письма, вміння вибудувати цікавий, захоплюючий сюжет сприяли популярності творів Чайковського серед різних верств галичан, не кажучи вже про той величезний вплив, який письменник мав на юнацтво. Ідея писати про Сагайдачного з’явилася ще перед першою світовою війною, коли Чайковського було поставлено «кандидатом на сеймового посла». Автор знав, що в Самбірщині багато малоземельної шляхти, яка при виборах може вплинути на його обрання. Щоб з’єднати її монолітно, письменник готував для мешканців Самбірщини популярний виклад, в якому прагнув-переконати виборців у тому, що в давнину малоземельна шляхта твердо стояла за свою віру і народність.
Вивчаючи доступні йому матеріали, письменник натрапив на ім’я Петра Конашевича-Сагайдачного. Так виник задум спопуляризувати життя і діяльність цього славного сина України. Ось як про це він згадує в передмові до видання першої частини твору: «Я упросив пана професора М. Грушевського прочитати рукопис. Він справив мені історичні помилки і порадив зробити із цього матеріалу трилогію, в якій мав би поміститись цілий життєвий шлях гетьмана. Чи мені довелось вив’язатись з того завдання, чи буде з моєї праці хосен для української літератури, для українського народу у тій великій переможній хвилі українського відродження — хай судять ласкаві читачі. Я зробив по моїм силам, як міг найліпше».
Роботі над великим творчим задумом передував історичний нарис під однойменною назвою «Петро Сагайдачний», виданий у Відні 1917 р. Та працювати було нелегко, бо при щоденній праці за фахом на посаді юриста не мав змоги зайнятися улюбленою справою від душі. Коли після третьої переробки твір був готовий до друку, почалася війна.
Під час воєнного лихоліття рукопис «До слави», в якому Чайковський довів події до обрання Сагайдачного гетьманом, було знищено.
Заохочений професором Антоном Крушельницьким, письменник знову взявся до праці, намагаючись втілити свою ідею в життя. Але після видання першої частини роману, відомої під назвою «Побратими», друкування зупинилося.
1920 р. А. Чайковський у листі до Стефаника від 19 жовтня запитує, «де б можна було видати історичну повість «Сагайдачний» у п’яти томах». З листа можна зрозуміти, що Чайковський шукав шляхи для видання свого роману саме на Україні. Але, на превеликий жаль, у ті часи на Україну твір не дійшов. Друге видання «Побратимів» з епіграфом із віршів Касіяна Саковича з’явилося лише в 1927 р. у коломийському видавництві «Ока». У передмові до другого видання автор згадував: «Не везло мені з моїм «Сагайдачним», над котрим я працював більш як 13 років. Видавництва, до яких звертався, вважали твір то задовгим, то видання задорогим. Рухливе видавництво «Ока» в Коломиї взялося за видання трьох частин. На разі довів я до тої хвилі, коли Сагайдачного вибрано гетьманом України. Перша частина «Побратими» — від хлоп’ячого віку до прибуття на Січ.
II і III частини — «До Слави» — аж до вибору по кримськім поході на Кафу. Коли мені Господь допоможе, то викінчу IV і V частини «Гетьман».
Та згадувані дві частини під назвою «Гетьман» так світу і не побачили. З цього приводу існують різні припущення. Одним з них є те, що рукопис письменника загубився з вини членів його родини, якій інколи доводилося рятувати себе, а не книжку.
Хочеться вірити, що пошуки останніх двох частин все ж таки увінчаються успіхом.
Свої знання з історії козаччини А. Чайковський виклав у кількох історичних нарисах, що могли б служити своєрідними післямовами до роману «Сагайдачний». Йдеться про нариси «Петро Конашевич-Сагайдачний» (1917), «Запорожжя» та «Московський цар Дмитро Самозванець», «Хотинська справа» (1928). Останній нарис з’явився у процесі праці над заключними частинами.
Свідчення автора, що першу частину роману «Побратими» він дав на прочитання історикові М. Грушевському, було однією з підстав говорити про Чайковського як про ревного прихильника історичної концепції М. Грушевського. Нам невідомо, що саме правив авторитетний історик у історичній повісті «Побратими», але зіставлення першого видання 1918 р. і другого — 1927 р. показує, що значні історичні неточності, яких припустився автор у першому виданні, виправлені в другому.
Враховуючи широкий географічний діапазон твору, його слід віднести до так званих «панорамних творів». Реалістичному роману властиве тяжіння до зображення просторових зв’язків. «І вже самі собою зв’язки ці, — відзначає Т. Денисова, — вносять в художній твір конкретність, з самого початку визначають взаємовідносини людини з суспільством».
Події, описані в романі, розгортаються на широкому географічному просторі: Галичина-Запорозька Січ-Київ, Крим – Чорне і Азовське моря. Панорама життя народу історично документована. Перед нами постають життя збіднілої шляхти, з якої вийшов і сам Сагайдачний, діяльність князя Острозького, перші народні повстання проти шляхетського засилля і феодального визиску, жорстока боротьба проти татар і турків, картини життя Запорозької Січі, морські походи козаків, взяття Кафи і Варни, розгром Синопа і турецького узбережжя, визволення тисяч невільників. Всі ці фрагменти історичної панорами письменник об’єднує ідеєю боротьби за українську державність і її ідеологічну опору і основу — православну церкву.
Конкретно-художнє відображення основної проблеми епохи — проблеми захисту рідної землі від наскоків турецько-татарських завойовників — визначило композицію трилогії, — зокрема розміщення і співвідношення всіх складових частин.
Увагу Чайковського привернули ті факти історії, що виражають найхарактерніші ознаки епохи. Вони складають сюжет роману, в якому відображаються суспільні відносини, подаються картини формування і розвитку людських характерів.
Протягом всієї трилогії письменник акцентує увагу на зображенні життєвого шляху Петра Сагайдачного, починаючи з нелегкого дитинства і до вершини його козацької слави, здобутої глибоким розумом і надзвичайною відвагою у нелегкій та жорстокій боротьбі з ворогами вітчизни.
Перші розділи «Побратимів» розгортають перед читачем широку панораму життя різних соціальних груп (експозиція роману), чітко визначають і головні конфлікти: селян — з магнатами, міської бідноти — з магістратом, цехмістрами тощо.
Тут бере початок дуже важлива сюжетна лінія, яка пізніше міцно цементує навколо себе розвиток усіх наступних подій.
Чайковський з любов’ю описує дитинство майбутнього талановитого козацького гетьмана, який, змалку втративши батьків, виховується у родині Жмайлів. Батько Петра загинув геройською смертю, обороняючи рідний край від набігу ординців, про що дізнаємося від столітнього діда Грицька Жмайла під час розмови із церковним владикою, що прибуває в рідний Самбір до своїх парафіян.
Родина Жмайлів з великою сердечністю прийняла його на виховання. Із побратимом Петром він згодом йде в науку до Острозької академії, звідки хлопці виносять глибокі і міцні знання, але насамперед там зміцніла їхня любов до України, її народу, вони навчилися самопожертви в ім’я козацького побратимства.
«Петро Конашевич і Марко Жмайло ніколи не зраджують свою першу, ще дитячу присягу, над якою сяють очі їх столітнього прадіда — Грицька Жмайла Кульчицького». Саме козак Грицько Жмайло відіграв найбільшу роль у формуванні характерів Петра і свого внука Марка, виховав у них риси лицарської доблесті, властиві справжнім захисникам-патріотам.
З перших розділів «Побратимів» відчувається романтичний тон оповіді, пересипаний багатьма ліричними відступами, з яких читач дізнається про особливості побуту, в якому мешкають майбутні герої. З почуттям симпатії письменник розповідає про навчання в Острозькій школі, про людяність і далекоглядну мудрість «першого руського вельможі князя Василя-Костянтина Костянтиновича Острозького, на той час київського воєводи».
Перед нами широке тло побутового, культурного, історичного життя України останніх десятиліть XVI — початку XVII ст., про що ми й сьогодні, на превеликий жаль, знаємо дуже мало. Бурсацький побут, навчання в Острозі змальоване згідно з історичними джерелами, про які згадувалося раніше.
Провідна ідея «Побратимів» — це висока ідея побратимства, освячена традицією, клятвою, звичаєм, високою духовністю, живим прикладом козацтва.
Шлях Петра на Запоріжжя, попри його авантюрно-пригодницький характер, веде через «уходницькі» козацькі гнізда Ониська Печеного і сотника Чуба. Це все конкретні історичні факти, художньо переосмислені в романі. У відносно невеликому за обсягом творі А. Чайковський подав широкий освітній історичний матеріал, вдало створив побутово-етнографічні сцени, авантюрно-розважальні і художньо-описові картини.
Почуття любові до свого побратима не залишає Сагайдачного ніколи. Дізнавшись, що Марко випадково вбив диякона Артемія, ненависного усім спудеям за знущання над ними, Петро вирішує, що втікати треба разом.
З автобіографічних матеріалів нам відомо, що письменникові, на превеликий жаль, ні разу не пощастило побувати на овіяній легендами і вічною славою Наддніпрянській Україні, але тонке відчуття козацького побуту, праця над історичними джерелами допомогли йому створити широкомасштабну епопею народної величі.
Важливу роль при цьому грають пейзажі, які є не тільки тлом подій, а й допомагають розкриттю внутрішнього світу героїв.
Змальовуючи військові баталії, письменник намагається в реалістично-романтичному тоні відтворити все до найменших дрібниць. Звичайно, тут необхідні були величезні студії над історично-архівними джерелами, і стає зрозумілим, скільки енергії та зусиль потребувалось уже шістдесятилітньому Чайковському, щоб все це втілити в життя.
Петро Сагайдачний — центральна фігура трилогії, навколо нього концентруються сюжетні дії роману. Він міцно зв’язаний з багатьма людьми. Чайковський з великою симпатією ставиться до нього, про що свідчить врівноважена манера розповіді в піднесеному романтичному стилі.
Майже за кожним епізодом, сценою за участю мудрого полководця, за кожною інформацією про його життя і діяльність стоять важливі історичні документи з творів М. Грушевського, М. Максимовича, Д. Яворницького. Але «фактична історія в романі органічно поєднана з авторським домислом, без якого художній твір втрачає свої привабливі риси». Цей домисел у Чайковського завжди випливає з логіки розвитку достовірних подій. На відміну від своїх попередників — Д. Мордовця, О. Маковея, які намагалися зобразити Сагайдачного передусім як військового полководця Запорожжя, не вникаючи при цьому достатньою мірою в психологію героя, в мотивацію його вчинків за певних історичних обставин, Чайковський з повною віддачею зумів витворити ідеал справжнього патріота, борця за соціальне і національне визволення українського народу.
Найбільш повно А. Чайковський розкриває характер свого героя в дії. Спираючись на багатий історичний матеріал, письменник зумів показати всі напрями насиченої багатогранної громадсько-політичної діяльності відважного лицаря на шляху до вершини козацької слави.
Чайковський використовує чималий арсенал художніх засобів при змалюванні кожного епізоду, намагаючись з усією повнотою відбити пошуки героя, його переживання. І скрізь відчувається глибока авторська симпатія в змалюванні вірного сина України.
За майстерно сконструйованою формою розповіді відчутний глибокий психологізм, прагнення збудити в душі почуття великої любові до славного героїчного минулого. І це автору, безумовно, вдалося зробити завдяки глибокому знанню людської психології і власному таланту.
У творчому доробку А. Чайковського роману «Сагайдачний», безперечно, належить чільне місце.
Письменник глибоко вникав у соціально-економічні проблеми епохи, яскраво висвітлив прагнення трудового народу України до соціального і національного визволення.
Змальовуючи козацьке побратимство, Чайковський прагне показати читачеві щирість людських взаємин. З цією метою письменник майстерно використовує розмаїту систему художніх засобів, портретні характеристики, діалоги, монологи, пейзажні замальовки. Все це служить єдиній меті — якнайповніше розкрити славні героїчні сторінки минулого рідного народу.
Якщо попередники А. Чайковського зображували славного полководця в героїко-романтичному плані на завершальному етапі його життя, то, на відміну від них, він зумів у своїй трилогії показати і його нелегке дитинство, і становлення особистості, і політичну діяльність та блискучий талант військового полководця.
Л-ра: Українське літературознавство. – Львів, 1993. – Вип. 57. – С. 83-89.
Твори
Критика
