Біографія Андрія Чайковського

Андрій Якович Чайковський – український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат у Галичині; діяч Національно-демократичної партії, згодом УНДО, один з організаторів УСС, повітовий комісар ЗУНР у Самборі – народився 15 травня 1857 року в сім'ї дрібного шляхтича-службовця в місті Самборі, що належало до королівства Галичини та Володимирії – Австрійської імперії, нині Львівська область.

У ранньому віці втратив батьків, тому хлопчика забрала до себе бабуся в село, яка згодом навчила його читати й писати.

Малий Андрійко навчився читати польською, оскільки українського букваря тоді не було. До початкової школи не ходив, навчався вдома. Іспити за початкову школу здавав приватно. Згодом у 1869-1877 навчався в Самбірській гімназії, де прочитав Шевченкового «Кобзаря». В гімназійні роки (1873-1877) був членом підпільного товариства «Студентська громада». По закінченню гімназії вступив на філософський факультет Львівського університету.

У 1881 став співзасновником «Кружка правників». Почав працювати за невелику зарплату в товаристві «Просвіта».

У кінці січня 1882 Андрія Чайковського, як і тисячі інших українців, мобілізували в австрійську армію і відправили придушувати герцоговинсько-боснійський визвольний рух.

У 1914 Чайковський повернувся до Самбора. Навіть у мирний час не все гаразд творилося зі свободою людини на окупованих теренах так званої Малопольщі, але інші порядки настали в період Першої світової війни, яку принесли на своїх багнетах царські вояки — переслідування й поголовні арешти під час окупації російськими військами рідного міста Андрія Чайковського Самбора, як і Східної Галичини загалом. Там, за доносом єдиновірних співмешканців, які з ідеологічних міркувань симпатизували завойовникам, на заповзятливому українофілові замкнули наручники та й припровадили до сумновідомої львівської в'язниці «Бригідки». Як заручника його протримали понад два тижні, і не знайшовши компромату, випустили під протекцію Володимира Дудикевича.

Спалах надії на власну державність, ознаменував рік 1918-й, коли 1 листопада етнічні мешканці Західної України перебрали владу у свої руки. Ще до того, як його мали офіційно обрати на керівництво самбірським повітом, люди вже цілком довіряли йому. Довкола нього згуртувалися всі верстви населення. У 1918-1919 Чайковський став повітовим комісаром Самбірського повіту, і принципово працював на засадах гуманності та справедливості.

У середині травня 1919 Коломия була «під румунським постолом». Янголом-охоронцем родини Чайковських став недавній старшина УСС і зять Володимир Бемко.

Родина Чайковських в історії Коломиї залишила помітний слід. Зокрема, дружина Андрія Чайковського Наталія очолювала товариство «Союз Українок». Дочка письменника Марія Ставнича редагувала часописи «Жіноча доля», «Світ молоді», «Жіноча воля». Журнал «Жіноча доля» видавався під редакцією екс-сенаторки Кисілевської Олени, з якою приятелювали Чайковські. У 1926-1927 очолював осередок «Рідної школи».

21 грудня 1928 у Львові відбулись урочистості з нагоди святкування 40-літньої громадсько-політичної й літературної діяльності Андрія Чайковського, а 2 березня наступного року естафету Львова перейняла Коломия.

На 21 вересня 1934-го припала золота дата вінчання, адже 50 років тому доля правника-початківця Андрія Чайковського звела з вчителькою Наталею Гладилович. Однак осінні краєвиди за вікном навіювали депресію, пов'язану з прогресуючою, невиліковною хворобою письменника.

Погіршувалось здоров'я, і нічим не міг зарадити помираючому Чайковському лікар Володимир Ганківський.

Андрій Чайковськийпомер 2 червня 1935 року у Коломиї.

Андрій Чайковськийпочав друкуватися з 1892. Образи життя знайшли відтворення в його спогадах «Спомини зперед десяти літ» (1892) та «Чорні рядки», виданих у збірнику оповідань «Із судової зали», «Образ гонору» (1895), «Хто винен?», «Краще смерть, ніж неволя», «Не для всіх весна зеленіє» (1920) і повістях «Олюнька», «В чужім гнізді», «Бразілійський гаразд» (1896), «Малолітній» (1919) та ін.

На пробудження національної свідомості й виховання молоді мала значний вплив проза Чайковського в романтичному стилі про козаччину: «За сестрою» (1907), «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1919), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (1924), «До слави» (1929), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» (1937) та ін.

Твори:
Спомини зперед десяти літ (1892).
Оповідання зі збірки: «Ні разу не вдарив», «Краще смерть, чим неволя», «Хто винен?», «За віхоть сіна», «Жаль ваги не має» (збірки «Оповідання» (1904 та 1920).
За сестрою (1907).
Алкогольні образки (1910).
Віддячився (1913) — оповідання з козацької давнини для української молоді
Петро Конашевич-Сагайдачний (1917).
Козацька помста (1919).
Олюнька (1920).
На уходах (1921).
Олексій Корнієнко (1924).
Роман «Сагайдачний» — книга перша «Побратими» (1924); книга друга «До слави», частина 1 (1929); книга третя «До слави», частина 2 (1929).
Перед зривом — повість про життя гетьмана Богдана Хмельницького.
Полковник Михайло Кричевський (1937) — трагічна історія польського шляхтича, який став на бік українців у їх боротьбі за волю.
Три казки діда Охріма (1927).
Автократ (1929).
Четверта заповідь (1930).
Сонце заходить (1930).
За чужі гріхи (1931).
За чужі гроші (1932).
Чар-зілля (1932).
Одарка.
Чорні рядки (Мої спомини за час від 1 листопада 1918 р. до 13 травня 1919 р.).
З ласки родин.
Не піддавайся біді.
Сирітка.