(1868-1941)
Людмила Старицька-Черняхівська входить в українську культуру як непересічний майстер художнього слова — драматург, перекладачка, знавець вітчизняної етнології, прозаїк, поетеса, мемуаристка, а найбільше як громадська діячка. Ще на початку XX століття вона стала в авангарді всього найкращого, що притаманне духовній культурі українського народу.
З-під пера Л. Старицької-Черняхівської виходили прекрасні переклади, дзвінкоголосі поетичні рядки, записи народної творчості, визрілі мудрі прозові та драматичні (вивершені і в начерках) твори. У своїх пошуках письменниця постійно відчувала і вплив батька — Михайла Старицького, — і мистецтва нового часу, зокрема модерністичних течій, які не суперечили реалізмові.
Як драматург (і досить цікавий), вона наполегливо торувала свій мистецький шлях, випробовувала нові стильові течії в тодішній драматургії, намагалася творити в різних художніх манерах, маючи на меті збагатити українську сцену.
Писала Старицька-Черняхівська психологічно-побутові драми на сучасні теми, а також зверталася до давньої української історії. Структурна основа кожної драми чи комедії заздалегідь ретельно розроблялася, кожен вчинок дійової особи психологічно ув’язувався з розгалуженням конфлікту, ставав його невід’ємним компонентом.
Твори
Критика
