(1844–1896)
Поль Верлен відкрив французькій поезії складний і таємничий світ підсвідомості. Звернення поета до інтуїції та уяви було засобом художнього розуміння глибин внутрішнього світу людини, його невичерпності та різноманіття.
Верлен умів долати опір мовного матеріалу, так підкоряти його виразу почуттів та емоцій, що майже втрачалося відчуття словесної природи вірша, а поетична тканина набувала легкості, прозорості, невагомості.
Поет мав особливе чуття мови. Слова для нього були істотами, котрі живуть за законами свого самоцінного життя. Верлен розумів ці закони, і слово розкривало йому все багатство своїх можливостей: воно перетворювалося для нього на рухому музику, колір і тінь — на безтілесну музику, прозорі кольори, тіні, що світяться.
«Музичність» верленівського вірша змінювала характер метафор, асоціацій, рими, ритміки, що створювало нову поетику.
Твори
Критика
