Поетична хвиля. КЗ Софіївська дитяча бібліотека
Вірш читає Вікторія Ваньо, бібліотека КЗ Софіївська дитяча бібліотека
Грицько Чубай
Коли сміються діти
Діти не вміють сміятись
заздрісно,
Крізь сльози сміятися
і від злості.
Діти завжди сміються
радісно.
І їм заздрять дорослі.
Повно щирості в тому сміхові,
Повно сонця розлитого,
Повно пролісків,
повно втіхи
І ще чогось
невідкритого.
Сміх той тягне
з землі до неба,
Наче жайвір,
струну із радості...
І якщо у душі у тебе
Захвилювалася лють
чи заздрість, –
Ти всміхнися отак
по-простому,
І повернеться щирість втрачена.
...Люди!
Все робіть по-дорослому,
Тільки смійтеся
по-дитячому!
Вірш читає Сорухан Ольга, бібліотека КЗ Софіївська дитяча бібліотека.
Грицько Чубай
Балада про втечу
Людина втікала від синього неба,
Втікала від радості і від зла.
Людина втікала сама від себе –
Але нікуди втекти не могла.
Не оглядаючись, стежку міряла.
Втікала зиму.
Втікала літо.
Та все, що її було,- в неї вірило.
Наздоганяло, щоби боліти.
Небо над нею дихало спрагло.
На п’яти радощі наступали…
Людина спокою й тиші прагла,
Та в підлість вона упала.
І все, що бігло услід,- відступилося,
її покинуло серед поля.
Людина без неба лишилася,
І без радощів, і без болю.
І в душі вже ніщо не плаче –
Бо без болю душа німа.
І людина тоді побачила,
Що зникла
вона
сама!
І побігла до свого неба,
І до радості, і до зла.
І побігла сама до себе,
Та догнати себе не змогла.
