Що відбувається у темряві. Каширіна Ярославна. Що приховує темрява
Певно в кожного у житті наступає такий момент, коли на будь-яке питання, незалежно від його теми, в голові спливають спогади. Минуле перегукується з сучасним, формуючи химерні візерунки зі спогадів та різноманітних думок. Коли ж спогади в цих «візерунках» тяжкі чи болючі, вони неминуче призводять до появи відчуття спустошення в душі.
Мені це добре знайомо. Ось і зараз сидячи в м’якому кріслі, майже у повній темряві і вдивляючись у танок тіней на столі, що створює колихання вогню свічки, я відчуваю її.
Бойові дії та пов’язані з ними відключення електрики не тільки занурюють навколишній світ у пітьму. Ні, війна наче притрушує густим шаром темряви й людські душі. Від чого такий стан охоплює нас все частіше.
В голові тяжкі думки, а на серці сум. Якщо людину в такому стані про щось спитати, вона може мовчати, не поспішаючи з відповіддю. Але не тому що глуха німа, чи просто тупа… Ні, справа в іншому. В голові людини не гуляє вітер, її руки не шукають в кишенях заповітну шпаргалку, на якій записана та, бажана для співрозмовника відповідь. Просто її мовчання несе більше змісту, ніж будь-які слова. Ось і я сиджу тут не зронивши ні звуку з уст, вже на протязі години.
В голові думки, навколо тиша, зовні темрява, та й у середині теж. Хоча чи так це? Прислухаюся до себе. Ні, не так!
Темрява це всього лише оболонка, за якою ховається цілий світ. У моїй квартирі нема світла, але я все одно тут, тут десь і мій кіт, спить, певно, звернувшись клубочком, тут й мої меблі, речі та спогади, що з ними пов’язані.
А темрява що охопила мою душу, хіба вона її знищила? – Ні.
Хіба, я перестала бути собою? – Теж ні!
То що ж ховається там за шаром пітьми, в глибинах моєї душі? –Посмішка сама собою торкається губ. – Звичайно надія, віра в краще, а ще гумор. Я дитя своєї нації, нації яка з давніх часів полюбляла гарний гумор і влучну сатиру. Що немов промінь яскравого світла розрізає пітьму важких часів.
В Україні здавна гумор та сатира були невід’ємною частиною народної творчості. Пам’ятаю як у перше познайомилася з творами Івана Котляревського, Степана Руданського, Остапа Вишні та інших корифеїв української сатири. Вони в своїх творах без страху висміювали окремих людей, цілі групи, а іноді, навіть, – загалом суспільство. Вириваючи з тіні та ставлячи під світло людської уваги їхні моральні вади і негативні явища, до яких вони призводять.
Тоді я багато сміялася, з написаного ними, а потім взяла собі за життєве кредо: в будь-якій ситуації зберігати почуття гумору. Сміятися попри біль та страх, попри сумніви та образу. Сміятися й дарувати сміх іншим. Навіть професію відповідну обрала – стедапер. То що ж я зараз засумувала?
Згадалося – раніше нерідко слово «темрява» використовували в трохи принизливому сенсі що до мало освічених, чи просто не тягнучих тему людей. «Темрява», – казали про них. Тай досі, буває, так кажуть. Цим словом, наче, позначають некомпетентність. Але той, хто не знає чогось, може легко це виправити, навчитись, а людина, яка свято, фанатично впевнена в якомусь одному твердженні чи факті, свою думку змінює з великими труднощами. Іноді буквально потопаючи в пітьмі власних помилок.
Думаю «темними» вірніше назвати людину такого типу, а ще людей аморальних та бідних духом. До чого це я? А до того, що для таких людей сатира просто необхідна. Одних вона здатна навчити, а інших провчити, викриваючи негативні риси цих людей. Одним пояснить, як не потрібно діяти, іншим дасть приклад, які помилки не варто робити.
Струснувши головою й розправивши плечі я глибоко вдихнула, приходячи до тями. Не час молитися на свічку! Світло обов’язково з’явиться знову. Ця темрява не страшна, а ось темрява людських душ – набагато страшніша. Вона приховує ті вади характеру та світогляду, що й штовхають людей на злочини, перетворюють їх на монстрів, призводять до війн.
Добре що в нас є зброя проти цієї пітьми. Ті самі гумор та сатира. Озброївшись ними, висміюючи вади сьогодення, письменники і поети допомагають нашому суспільству очиститись від них, від цієї «темряви» в якій приховуються людські моральні вади.
З цією думкою, я взявши з шухляди ручку й аркуш паперу, повернулась до столу. Як би назвати мій новий стендап? Обравши назву я прилаштувалася її записати, і в цей час над головою заблищало світло світлодіодної лампочки.
Що ж будемо вважати що це добрий знак і світло викриє все, що ховається у темряві.
