Біографія Юрія Федьковича

Юрій Федькович (повне ім’я і прізвище – Осип Домінік Гординський де Федькович; ім’я Юрій письменник прибрав у зрілому віці, по виході з армії прийнявши православ’я) народився 8 серпня 1834 року в с. Сторонець-Путилів (тепер селище Путила Чернівецької області).

Батько його – спольщений шляхтич – обіймав незначні адміністративні посади, мати походила з сім’ї українського священика.

На 1846-1848 роки припадає навчання Федьковича в нижчій реальній школі в Чернівцях. Грунтовне й доповнене згодом знання німецької мови, яке виніс Федькович зі школи, стало передумовою німецькомовної творчості, що розпочалась у роки заробітчанських мандрів юнака Північною Молдавією та Румунією.

Від листопада 1852 р. до лютого 1863 р. Федькович – на службі в цісарській армії: дослужився до чину лейтенанта першого класу, був у війську й під час австро-італо-французької війни 1859 року, хоча безпосередньої участі в бойових операціях не брав. Уважно та співчутливо приглядався Федькович-офіцер до сповненого драматизму життя простого солдата, вчорашнього селянина. Пізніше це стало матеріалом однієї з провідних тем його поезії та прози.

Нові німецькомовні твори з’являються після знайомства Федьковича в Чернівцях із німецьким поетом, фольклористом і літературознавцем Е.Р. Нойбауером. Серед членів місцевого мистецького гуртка були й представники молодої західноукраїнської інтелігенції, котрі заохотили офіцера австрійської армії писати також рідною мовою. Вони ж опублікували перші його українські вірші в полемічній брошурі «Slovo na slovo do redaktora «Slova»» (Чернівці, 1861), спрямованій проти москвофільської орієнтації газети «Слово» Б. Дідицького та культивованого в ній «язичія». Вірші Федьковича, вміщені у брошурі, викликали широкий інтерес.

1862 р. у Львові побачила світ окрема збірка – «Поезії Іосифа Федьковича» за редакцією і передмовою Б. Дідицького. У 1863 р. у львівському тижневику «Вечерниці» (ідея його заснування належала Федьковичеві) вміщено перші його українські оповідання – «Люба-згуба», «Серце не навчити», «Штефан Славич».

Молоді діячі народовського руху залучили Федьковича до співробітництва у виданнях «Мета», «Нива», «Правда». Проте стосунки Федьковича з літераторами-народовцями не були тривкими. Кризою в їхніх взаєминах позначено львівський період діяльності Федьковича (1872-1873 рр.) на посаді редактора народовського товариства «Просвіта».

За винятком нетривалого перебування у Львові, Федькович з 1863 по 1876 р. жив переважно в Сторонці-Путилові, був кілька років шкільним інспектором Вижницького округу, активно виявив себе в громадській діяльності на селі. Письменник виношував плани викладання у школах народною мовою, видав «Співаник для господарських діточок» (1869 р.), де вмістив чимало своїх творів для дітей, склав «Буквар» (не надрукований).

У 60-х роках Федькович активно виступає на сторінках галицької преси з художніми творами (вірші, поеми, оповідання, а далі й драми), одначе його подальші спроби розширити тематику, розбудувати поетику не завжди здобувалися на підтримку місцевих літературних кіл чи критики. У 1867-1868 рр. у Коломиї вийшла друком нова збірка – «Поезії Юрія Городенчука-Федьковича» ( у трьох випусках).

1876 р. Федькович завершує поетичний цикл «Дикі думи», що є своєрідним підсумковим оглядом художніх ідей і мотивів його поезії (надрукований у журналі «Правда» та окремим відбитком). Початком того ж року датовано «Повісті Юрія Федьковича» - книжку, видану заходами М. Драгоманова в Києві й складену з оповідань, що доти публікувались у періодиці. Проте автор на той час уже втратив інтерес до прози, зосередившись на писанні драматичних творів.

У Чернівцях, куди після смерті батька (1876 р.) переїхав жити Федькович, поглиблюється усамітненість письменника. Він періодами відходить від будь-якої літературної праці, дає волю давньому зацікавленню астрологією, компілюючи великі за обсягом трактати (німецькою мовою) про вплив небесних тіл на доля людини. 1884 р. буковинська інтелігенція робить спробу повернути письменника до літературного та громадського життя. Від січня 1885 року Федькович стає редактором новоствореної газети «Буковина», де друкує кілька своїх творів. Наступного року місцева громадськість відзначила 25-річний ювілей літературної діяльності Федьковича, що стало певним заохоченням його до подальшої праці.

Помер письменник 11 січня 1888 року.

Художню спадщину Федьковича становлять твори багатьох жанрів поезії, прози та драматургії. В поезії Федькович – найповніше та найяскравіше виражений романтик, що не виключає, втім, елементів сентименталізму й навіть (у кількох ранніх віршах) залишків класицизму. Менше романтичних рис бентежності самотньої душі героя, поривань до незнаного містять драми й проза письменника, для яких характерніші ознаки сентименталізму та просвітницького реалізму. Першим літературним спробам Федьковича притаманні безпосередність, «наївність» ліричного чуття, пізніше доповнювані тяжінням до масштабних епічних узагальнень (у поемах, трагедіях «Довбуш» і «Хмельницький», циклі «Дикі думи»).

БІОГРАФІЯ

ТВОРИ

Популярні твори:

КРИТИКА