Від Жак-Іва Кусто до Стефана Цвейга: 10 історичних особистостей у фільмах Веса Андерсона

Один із головних режисерів сучасного кіно Вес Андерсон любить створювати ексцентричних персонажів, які існують виключно у химерних декораціях. І хоча сюжетам притаманна частка магії, деякі дійові особи надихнуті реальними людьми. Майстри зібрали для вас колекцію андерсонівських героїв, які мають прототипи.

Водне життя зі Стівом Зіссу (2004) / The Life Aquatic with Steve Zissou

Стів Зіссу - Жак-Ів Кусто

У трагікомедії Веса Андерсона океанолог оголошує війну ягуарової акулі, яка посміла з'їсти його найкращого друга. Дослідник та його барвиста команда були створені завдяки герою дитинства режисера Жак-Іву Кусто – популярному досліднику світового океану та шукачеві пригод. Спочатку передбачалося, що персонаж Білла Мюррея носитиме ім'я Стів Кусто, щоб відсилання вгадувалося легше. Втім, і без вказівок на прізвище образ вченого виявився безкомпромісно пізнаваним. Як і у вигаданого Зіссу, у Жак-Іва було дослідницьке судно з міні-підводним човном і повітряною кулею. До того ж відомо, що екіпаж французького винахідника носив червоні в'язані шапки, які стали візитною карткою й «Водного життя зі Стівом Зіссу».

Готель «Ґранд Будапешт» (2014) / The Grand Budapest Hotel

Месьє Густав і ще два безіменних персонажа — Стефан Цвейг

Найбільш уважні глядачі могли помітити у фінальних титрах картини «Готель «Ґранд Будапешт»» позначку, що сюжет натхненний розповідями Стефана Цвейга. Але мало хто знає, що австрійський письменник став прообразом кількох героїв фільму. Меланхолійний автор настільки зачарував Андерсона, що персонажі Готелю поділили грандіозну особистість на трьох. Це і постать безіменного героя, якого зіграв Том Вїлкінсон, і молодий письменник у виконанні Джуда Лоу. Але найістотнішу схожість можна помітити в образі мосьє Густава (Рейф Файнс): перфекціонізм і відданість своїй справі в готелі мають багато спільного з трудоголізмом автора, який написав десятки оповідань, п'єс, віршів, есе та майже 30 000 листів. Для Андерсона було важливо не зосереджувати образ Цвейга на одному герою — це допомогло розкрити характер письменника з різних боків.

До того ж, частину вигаданого персоналу зіграли справжні працівники готелів, де доводилося зупинятися команді режисера в процесі пошуку місць для зйомок.

«Французький вісник» від «Ліберті, Канзас Івнінґ Сан» (2021) / The French Dispatch

Артур Говітцер-молодший - Гарольд Рос

Співзасновник та головний редактор журналу The New Yorker Гарольд Росс надихнув Веса Андерсона на створення образу Артура Говітцера-молодшого, якого зіграв Білл Мюррей. Коли режисера запитали про центральну ідею фільму, він відповів, що це скоріше історія про персонажа Білла Мюррея, тобто своєрідна ода американському журналісту. Росс був відомий одержимістю у роботі: за 26 років він відредагував 1399 номерів The New Yorker. У симбіозі кількох новел у Андерсона вийшов тонкий портрет людини, яка все життя боролася за право писати поза кон'юнктурними умовностями.

Дж.К.Л. Беренсон - Розамунд Берньє

В інтерв'ю Тільда Свінтон зізналася, що взяла за основу героїні фігуру Розамунд Берньє — журналістки та лекторки. Будучи шанувальницею мистецтва, вона дружила з такими художниками, як Пабло Пікассо та Анрі Матісс, а після почала читати лекції у найбільших музеях Америки. Берньє також відома як авторка свого журналу L'Oeil.

Крім того, багато хто вловив в образі Розамунд риси Бернарда Беренсона — як мінімум у героїні та історика мистецтва схожі прізвища. Американський мистецтвознавець спеціалізувався на італійському Відродженні та заснував Гарвардський центр вивчення Ренесансу.

Люсінда Кременець - Мейвіс Галлант і Ліліан Рос

Один із пасажів «Французького вісника» є розповіддю про студентські протести в Парижі в 1968 році. Історія була натхненна реальною статтею канадської письменниці Мейвіс Галлант, яка написала 116 текстів для The New Yorker.

Образ героїні Френсіс МакДорманд був списаний з Ліліан Росс — легендарної мешканки Нью-Йорка та піонерки літературної журналістики, яка протягом семи десятиліть писала для вищезазначеного видання.

А ім'я героїні Люсі Кременець посилає на прізвище нью-йоркської фотографки Джилл Кременець, вдови Курта Воннеґута.

Гербсен Сазерак - Джозеф Мітчелл

Персонаж Оуена Вілсона названо на честь двох напоїв, привезених із Нового Орлеана. Але сама фігура героя з'явилася завдяки людині з прозаїчним ім'ям — Джозеф Мітчелл: ще один журналіст The New Yorker, який вплинув на професію в цілому. Автор відомий насамперед докладним вивченням людей та подій. Немов вивчаючи повсякденність крізь лупу, Мітчелл вдивлявся в рутину жителів Нью-Йорка та околиць. Джозеф був здатний перетворити репортажну роботу на справжнє мистецтво, через що критики нерідко називали його найкращим репортером Америки.

Джуліан Кадазіо - лорд Джозеф Дювін

Уривок фільму під назвою «Залізобетонний шедевр» представляє глядачам арт-дилера Джуліана Кадазіо (Едріан Броуді) та його стосунки з художником-аутсайдером Мозесом Розенталером (Бенісіо дель Торо). Герой Кадазіо заснований на особистості лорда Дювіне, якому в The New Yorker було присвячено низку статей. Історія цієї людини розказана у шести публікаціях журналу у 1951 році. Дювін вважався одним із найбільших арт-дилерів в історії, але викликав дуже неоднозначну реакцію. Наприклад, на нього подав до суду власник картини Леонардо да Вінчі після того, як Джозеф поставив під сумнів її справжність. Також продавець творів мистецтва відомий тим, що продав низку робіт, які виявилися підробкою, і замовив реставрацію, внаслідок якої було пошкоджено деякі історичні шедеври.

Робак Райт - Джеймс Болдуїн та А.Дж. Ліблінг

Персонаж Джеффрі Райта натхненний одним із найвідоміших американських письменників XX століття - Джеймсом Болдуїном. Як і багато дійових осіб фільму, Болдуїн був американцем, який переїхав до Парижа. Але в його випадку це було зроблено для того, щоб уникнути расових забобонів у рідній країні.

У розмові з The Guardian Джеффрі Райт сказав, що персонаж є сумішшю Болдуїна та іншого діяча, який писав для The New Yorker, — кулінарного критика А.Дж. Ліблінга. Актор також додав, що Робак, віддаючи шану Болдуїну, в жодному разі не є біографічним.