Цьогорічний львівський фестиваль «Старе місто» приємно потішив прихильників справжнього року. Насамперед складом учасників: Ляпіс Трубєцкой, IAMX, The Subways, Kaiser Chiefs, Goran Bregoviс, ДДТ запалювали стадіон «Україна» 8 і 9 червня.
Першого дня фесту публіку впевнено «розжарювали» білоруські виконавці з гурту «Ляпіс Трубєцкой». «Ляпіс» немов магнітом притяг людей до сцени, а ті, що були поза фан-зоною, мчали чимдуж, притримуючи синьо-зелені дощовики. Львів щедро поливав гостей, щоб краще росли, а жваві білоруські хлопці розважали публіку старими і новими хітами і читанням віршів у паузах між піснями. Негода абсолютно не зіпсувала людям настрою, а Сергій Міхалок закликав слухачів не ховатись від дощу, а відкрити себе природі і насолоджуватись. З кожною годиною фесту людей ставало все більше. Єдиним прикрим моментом було дещо далеке розташування 2-ї фан-зони від сцени і відповідно не найкращий звук.
Далі естафету перейняли позитивні і харизматичні «Che Sudaka», підкинувши публіку на хвилі реггі, ска, панку, хіп-хопу. Гурт явно хотів завоювати прихильність глядачів, оскільки один з виконавців вирішив виступати у футболці в національних кольорах України. Можна зауважити, що майже всі гурти при нагоді сипали фразами українською, від простого «дякую» до «ви надзвичайні», і це особливо тішило вуха глядачів. Стрибаючи по сцені в кумедному синьому комбінезоні, вокаліст щиро віддавав присутнім всю силу своїх шалених емоцій і почуттів. А що ж глядачі? Перейнялись атмосферою і всіляко підтримували його! Чи то традиційними хороводами і скаженим тупотінням, чи, за ініціативою гітариста, присідали "нижче-нижче-нижче" і стрибали "вгору!". Після таких фізичних вправ ніхто вже не хотів лишатись осторонь, тому навіть ті, що чули гурт уперше, приєднались до спільних веселощів і отримали купу приємних вражень.
Згодом фест прийняв більш «альтернативних» і «прогресивних» обрисів з нойзовим вокалом «Archive» і своєрідним звучанням «IAMX», чий лідер вийшов на сцену з букетом квітів та пляшкою вина. Прихильників «IAMX» можна було розпізнати за нестандартною зовнішністю та яскравою атрибутикою. Фанатки IAMX і зокрема Кріса Корнера не приховували захвату і підстрибували з плакатами штибу «I WANT YOU, CHRIS CORNER» або " I WANNA HAVE YOUR BABY". Виступ «IAMX» містив переважно нові пісні, при чому музиканти вдало поєднували динаміку і потужність виконання з проникливим ліризмом текстів і мелодики. Серце гурту, клавішниця Дженін Гезанг задавала драйву своєю харизмою і манерою виконання, а також віртуозним володінням басом, клавішними і чудовим вокалом.
Щодо публіки, то вона дивувала своєю різноплановістю: від байкерів і старих фестивальників до тендітних дівчаток в сукенках та хлопчиків в жакетах. Одні перейнялися фестивальним духом настільки, що в них зовсім стерлися межі часу і простору: вони гарцювали, падали, вставали, знов падали, розігрували пантоміми, засинали, прокидались і йшли вистрибувати далі. Інші, не підвладні Духові Музики, просто відособлено сиділи на трибунах і десь згори спостерігали за дійством. Тут були і малі рокерши, що ледве всиджують на плечах татусів під «Che Sudaka», і поважні жіночки в капелюхах з великими крисами, що прийшли файно провести вікенд під співи Бреговіча.
На завершення першого дня балканський гість перетворив увесь натовп (який з початку концерту збільшився, певно, вдвічі) на танцюючий циганський табір. Фан-зони нагадували сербське весілля з фільмів Кустуріци…
Другий день обіцяв бути ще запальнішим, навіть спекотна сонячна погода всіляко цьому сприяла. Концерт відкрив український гурт Muffrain, відігравши на славу. Ірландський рок не тільки бентежить серце, а змушує енергійно смикатися усе тіло: «Feedler’s Green» з шикарним скрипалем і акордеоністом задали ритм усього дня.
Наступними на сцену вийшли Leningrad Cowboys. Епатажні фіни зі своїми чудернацькими черевиками та півметровими чубами були доволі прохолодними і стриманими на прес-конференції, розповідаючи про своє спокійне і розмірене життя. Але це аж ніяк не відобразилось у виступі, що супроводжувався драйвовими танцями піджейок і дещо пустотливою манерою вокаліста, що ледь не весь час намагався позбутись обмежень сценічного простору і бути якомога ближче до глядачів. Після виступу вокаліст не поскупився і на автографи, розписуючись на квитках, барабанній паличці та на розпашілих від танців жіночих грудях, яких було чимало. Українські фанатки були щедрі на поцілунки і обійми.
Глядачів у другий день було значно більше. Аудиторія поділилась на активних фанатів з грандіозними танцями, хороводами, слемом, біганиною по відгородженому газону, стоянням у чергах до клозетів і за пивом і активним його споживанням та тих, що поховали свої голови від палючого сонця, вдало розмістившись на принесених із собою кариматах та на трибунах.
Драйвовий запал перейняли довгоочікувані британці з гурту «The Subways». Перед виступом вони щиро поспілкувалися з пресою і справили приємне враження своєю простотою. «The Subways» охоче розказували про те, як знайшли натхнення у творчості «Queens of the Stone Edge», з посмішкою згадували про перший концерт, після якого вони взагалі думали, що ніколи не полюблять сцену і про те, що їм ніколи не набридне виконувати свій хіт «Rock & Roll Queen», написаний у 16 років, бо їм подобаються ці неймовірні емоції людей, коли ті знімають футболки і дуріють щодуху, чуючи знайомі ритми. З облич музикантів не сходила посмішка і вони були сповнені щирим захопленням українськими людьми. На виступі «The Subways» ще раз засвідчили це, викрикуючи "Я люблю вас, українці!" та "You are so fuckin crazy, I love crazy people!" (як на перший досвід спілкування українською, гітаристу Біллі Ланну не було приводу вибачатися за свій "pronunciation") . Свою простоту і невимушеність бенд проявив і після виступу, заглянувши до 1-ї фанзони, щоб насолодитись виступом «Kaiser Chiefs», сфотографуватись з фанатами і роздати автографи тим, хто помітив кумирів серед натовпу.
«Kaiser Chiefs» підкорили публіку своїм британським шармом і впевненістю. Вокаліст Рікі Вілсон те й діло тікав за межі сцени, кидаючись в натовп, вилазячи на сценічні конструкції і радуючи журналістів своєю присутністю у віп-зоні. Публіка підспівувала свої улюблені хіти «Every day I love you less and less», «Ruby» та багато інших.
На завершення фест затягнуло особливою романтикою ночі і на сцену вийшов гурт ДДТ. Усі межі і грані стерлись, розімлілий натовп перекочував у першу фан-зону і став одним великим людським морем емоцій і співу. Запанувала особлива таємничо-затишна атмосфера. Виступ російських рокерів розвивався динамічно: спочатку – більш спокійні пісні та соло беквокалістки, що змушувала затримувати подих неймовірним діапазоном свого голосу, далі – більш драйвові старі хіти. Не обійшлося і без неодноразових викликів «на біс».
По завершенню люд мляво розтікався від стадіону ще довго наспівуючи пісні ДДТ і обмінюючись враженнями від феєричного дійства, яке, певно, їм ніколи не вдасться забути…
Автор Надія Шепітчак
