Біографія Марка Вовчка

Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) народилася 10 (24) грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Її пращури походили з Київщини. Виховувалася в приватному пансіонаті в Харкові. Уже в той час виявилася її лінгвістична обдарованість. У зрілому віці вона вирізнялася великою начитаністю, знанням іноземних мов та літератур.

На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів. У салоні її тітки К.П. Мардовіної в Орлі, де збиралися відомі письменники, Марія познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, українським етнографом та фольклористом О.В. Марковичем, котрий відбував там заслання за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства.

Творчий ентузіазм чоловіка та його друзів став одним зі стимулів фольклористичної й письменницької діяльності Марка Вовчка в 1850-х – на початку 60-х років.

У 1851-1858 Марія Олександрівна проживала у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, досконало вивчала життя, культуру, мову українського народу, активно займалася фольклористикою, зокрема записуванням народних пісень, дум, казок, прислів’їв, приказок, фразеологізмів. Деяка частина цих матеріалів публікувалася за життя письменниці.

У 1859, перебуваючи в Петербурзі, Марко Вовчок, уже як авторка збірки «Народні оповідання», потрапляє в коло таких літераторів, як Т. Шевченко, І. Тургенєв, М. Нєкрасов, О. Плєщєєв, О. Писемський, польський поет і драматург Едуард Желіговський. По-дружньому прийняв письменницю також гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, котрий ще раніше редагував і видавав її твори.

У 1859-1867 перебувала за кордоном (Німеччина, Швейцарія, Італія, Франція), там познайомилася з Д. Менделєєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим, О. Герценом, Л. Толстим, Жюлем Верном, Й. Фрічем, Я. Нерудою. Вона захоплювалася героїчною національно-визвольною боротьбою італійського народу, зокрема загонів Д. Гарібальді. Письменниця бере участь у розповсюдженні революційних видань Герцена, організовує для «Колокола» матеріали політично-викривального характеру.

Після повернення з-за кордону Марко Вовчок зближується з видавцями петербурзького журналу «Отечественные записки» М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, Г. Єлисеєвим, веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади. Мала зв’язок із робітничим «Товариством друзів».

1857 року виходить збірка перших творів Марка Вовчка «Народні оповідання».

У перші роки перебування за кордоном закінчено оповідання «Ледащиця», «Пройдисвіт», написано оповідання «Два сини». Цей період особливо прикметний тим, що Марко Вовчок як українська прозаїкиня розробляє жанри психологічної повісті («Три долі») й оповідання («Павло Чорнокрил», «Не до пари»), історичної повісті та оповідання («Кармелюк», «Невільничка», «Маруся»), започатковує жанр соціально-побутової казки («Дев’ять братів і десята сестриця Галя»). Частина цих творів увійшла до другої збірки «Народних оповідань» (Петербург, 1862).

Пише повісті російською мовою – «Жили да были три сестры», «Червонный король», «Тюлевая баба», «Глухой городок». Ряд оповідань і казок, написаних французькою мовою, Марко Вовчок друкує в паризькому «Журналі виховання і розваги» П.Ж. Сталя (Етцеля). На матеріалі французької дійсності письменниця пише художні нариси, об’єднані назвами «Листи з Парижа» (львівський журнал «Мета», 1863) та «Отрывки писем из Парижа» («Санкт-Петербургские ведомости», 1864-1866).

У 1867-1878 найяскравіше виявився талант Марка Вовчка як романістки – романи «Живая душа», «Записки причетника», «В глуши», повісті «Теплое гнездышко», «Сельская идиллия» (опубліковані в «Отечественных записках»), переклала російською мовою багато творів із французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема 14 романів та інші твори Жюля Верна.

Виступає Марко Вовчок і як критикиня (цикл «Мрачные картины»), редакторка петербурзького журналу «Переводы лучших иностранных писателей» (до участі в журналі вона залучає жінок-перекладачок).

Становлення творчих принципів, індивідуального стилю письменниці відбувалося великою мірою під впливом розповідних традицій Г. Квітки-Основ’яненка, М. Гоголя, І. Тургенєва. Особливе значення для формування ідейно-естетичних поглядів письменниці мала творчість Шевченка.

Оповідання «Козачка», «Горпина», «Одарка», «Ледащиця», «Два сини», повість «Інститутка» й ряд інших творів Марка Вовчка репрезентують у жанрі прози український реалізм на тогочасній стадії його формування й розвитку.

Творчі принципи Марка Вовчка в 1860-х роках розвиваються в напрямі поглиблення психологізації характерів. Форми й засоби психологічного аналізу в прозі Марка Вовчка – це прямі авторські роздуми, самоаналіз героїв; зовнішнє (діалог) і внутрішнє мовлення персонажів (внутрішній монолог як засіб аналізу стану душі). Непрямий спосіб характеристики внутрішнього світу персонажів реалізується через жест, вчинок; застосовується наскрізна психологічна деталь.

Для романтичних повістей і оповідань письменниці («Кармелюк», «Маруся», «Невільничка») характерні піднесення героя до ідеалу, емоційність і яскравість стилю, введення народнопісенних елементів.

Марко Вовчок

У творчості Марка Вовчка виявляється нова для української прози післяшевченківського періоду концепція людини, пов’язана з розвитком національної свідомості, самоусвідомлення особистості; підвищується ступінь суспільної визначеності характерів, їхньої протидії несприятливим обставинам.

Творчість Марка Вовчка істотно стимулювала дальший розвиток української прози. Вона стала імпульсом до появи значного числа оповідань і повістей, з якими виступили насамперед прозаїки-«основ’яни».

Творчість письменниці посилила й міжнародну роль української літератури. Її проза у 60-70-х роках ХІХ ст. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Оповідання та повісті Марка Вовчка за її життя, починаючи від 1859, з’являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах.

Марко Вовчок (Марія Вілінська) померла 28 липня 1907 року.

Біографія

Популярні твори: