Біографія Леоніда Глібова

Чотири десятиліття (від початку 50-х до початку 90-х років) працював в українській поезії Леонід Глібов, з ім’ям якого пов’язані створення оригінальної модифікації жанру байки й розвиток нових тенденцій лірики.

Леонід Іванович Глібов народився 21 лютого (5 березня за н. ст.) 1827 року в с. Веселий Поділ Хорольського повіту (тепер Семенівський район) на Полтавщині в сім’ї управителя великопанських маєтків, згодом дрібного поміщика. Здобувши освіту в домі магнатів Родзянків, продовжував навчання в Полтавській гімназії (1840-1847). Початком літературної діяльності Глібова можна вважати 1841 р.; цим роком датовано російськомовний вірш «Сон» (зберігся в перекладі українською мовою). Ще під час навчання поета в гімназії видано збірку «Стихотворения Леонида Глебова. 1845 и 1846» (Полтава, 1847), до якої ввійшло 50 поетичних творів (за своїм характером – відгомони пізнього романтизму в російській поезії).

Гімназії Глібов не закінчив, вийшовши з 6-го класу; далі навчався в Ніжинському юридичному ліцеї кн. Безбородька. Трирічну на той час програму ліцею він проходив шість років (1849-1855) через хвороби, смерть батька, родинні клопоти тощо. В ліцеї Глібов продовжує поетичну творчість російською мовою та робить спроби писати й по-українському. 1853 р. в «Черниговских губернских ведомостях» з’являються друком понад 20 байок поета, через два роки – перші зразки його україномовної лірики.

Від 1858 р. Глібов працює вчителем історії та географії в чоловічій гімназії Чернігова. В середовищі інтелігенції міста народжується ідея першого в Наддніпрянській Україні неофіційного видання. Ним стала газета «Черниговский листок» (липень 1861 – серпень 1863). Клопоти щодо організації газети взяв на себе Глібов; він і став її видавцем та редактором.

Для любительської театральної трупи Глібов пише тоді одноактівку «Сусіди» («До мирового!») та фрагмент комедії «Хуторяночка», пізніше переробленої в одноактівку «Веселые люди, или Кровь – не вода». У петербурзькій «Основі» з’являється низка його байок (переважно передруки). Більшість написаних доти творів цього жанру (36) увійшли в збірку «Байки», видану 1863 року в Києві.

Із серпня 1863 року Глібов зазнає адміністративних переслідувань, спричинених дружніми стосунками з одним із членів підпільного товариства «Земля і вода». І хоч жодних матеріалів, які б засвідчували близькість поета до революційних кіл, службам знайти не вдалося, видання «Черниговского листка» було припинено, Глібова звільнено з посади вчителя гімназії, а трохи згодом знищено нерозповсюджений тираж його «Байок». Із жовтня 1863 р. для письменника розпочалися довгі місяці й роки безробіття під адміністративним наглядом, злигодні, побільшені також хворобами та домашніми нещастями. Тільки наприкінці 1867 р. чернігівське земство призначило його на посаду завідувача друкарнею, де він і працював до кінця життя.

1872 р. в Чернігові здійснено друге видання «Байок», куди ввійшло 50 творів (повторене в Києві 1882 р.). Наступні спроби видань чи перевидань байок за життя Глібова наштовхувалися на цензурні заборони: «по тенденциозности и украинофильству» цих творів.

Ім’я Глібова – байкаря й лірика – стає дедалі відомішим в Україні. З 1890 р. в письменника налагоджуються контакти з львівськими журналами «Зоря» та «Дзвінок». На їхніх сторінках (епізодично й у деяких інших виданнях) письменник публікує майже половину свого байкового доробку, чимало ліричних віршів. 1891 р. українська громадськість відзначила 50-річчя літературної діяльності Глібова.

Помер письменник 29 жовтня (10 листопада за н. с.) 1893 року в Чернігові. Вперше всі 107 байок поета, також загадки й ліричні вірші з’явилися у виданні «Твори Леоніда Глібова» (К., 1904).

Уже перші твори Глібова, написані українською мовою, визначають його оригінальне місце в українському літературному процесі. Головні зусилля письменник спрямовує на художнє з’ясування та ствердження субстанційних витоків національної духовності, джерелом, носієм і порукою яких є життя народних мас. Його цікавлять форми не так індивідуальної самосвідомості, як колективні основи етнічного буття. Саме емоційний досвід українського люду складає змістовно-тематичне підгрунтя глібовської поезії – в байках, загадках, ліричних віршах.

Байка, до якої звернувся Глібов, стала досить зручніим, містким за можливостями жанром для відображення як зовнішньо-предметного буття, так і етичних та естетичних світоуявлень народу.

Лірика, особливо рання, також відтворює загалом неглибокі, але стійкі в своїй повторюваності почування звичайної людини (простолюдина), її природно-«наївний» поетичний світ. Із часом ця орієнтація посилюється.

Творча манера Глібова як українського поета склалася порівняно швидко. Основа її – натурально-реалістична, з деякою (не завжди послідовною) орієнтацією на просвітницьку ідейно-моральну настанову. Відчутні також повіви елегійної романтичності (без сутнісних характеристик романтичного героя) – в окремих настроєвих інтонаціях і ліричних пасажах байок та, певна річ, у власне ліричних творах.

Доробок Глібова-лірика тяжіє до тих поетичних зразків, головною жанрово-стильовою ознакою яких є елегійний роздум, романтична споглядальність.

Байки – найбільша частина творчого доробку Глібова., що принесла йому популярність. Здебільшого схему мандрівного байкового сюжету Глібов обирав за криловською версією (а нерідко й сюжету, вигаданого самим Криловим). Чимала частина байок письменника становить собою цілком оригінальні твори («Горлиця й Горобець», «Снігур та Синичка», «Сила», «Мальований Стовп», «Перекотиполе», «Жук і Бджола», «Скоробагатько», «Паляниця й Книш», «Кундель» та ін.).