Манія - мова. Рідна

Сьогодні Міжнародний день рідної мови.

І такий день я не могла залишити без уваги! Бо по-перше, мова – одна з моїх Маній, а по-друге, ніколи не втомлюся зізнаватися у щирій любові до моєї рідної мови – української.

Рідною мовою легко говориться і співається, плачеться нею легко і сміється. Якби вміла, то й звіршувала б про неї.

Цікаво, чи є у нас генетичний зв'язок з мовою? Скажімо, мене змалку навчали іншої мови, але вона не виявилася мені рідною, хоча й володію я нею прекрасно.

Певно, тут зв’язки мають бути глибиннішими.

Мені пощастило спілкуватися з людьми, для яких рідною є китайська, іспанська, англійська, німецька, арабська, тигринья (це одна з африканських мов). Кожна з цих мов – як захоплююча подорож у світ народу, у них розкриваються шляхи сотень поколінь, їхні мрії, їхній слід. У мене і зараз є запис мого імені китайською – гляну, ніби я, а ніби й хтось інший)

Шана моя усім рідним мовам світу!

Бували спроби, як відомо, зладнати мову на кшталт есперанто. Щоб стала вона спільною, а згодом рідною для багатьох. Та певно, десь у міркування авторів закралася похибка, а може то було не на часі. Та я згоджуся з тими, хто доводив, що есперанто – штучна мова, і її все одно заступатиме рідна. Принаймні, поки що.

Однак сама ідея спільної мови вельми гарна. Про неї мріяли чимало письменників-фантастів. Скажімо, чудовий Іван Єфремов описував час, коли за Ерою розрізненого світу наступить Ера об’єднаного світу – людство об’єднають спільні прагнення, спільна мова.

І нібито, шлях до такого неблизький, але кожен з нас цілком спроможний наближати його. І один зі способів – пізнавати інші рідні мови, а через них цілі світи.

Чимало чобіт ще зітремо на цьому шляху, і побачимо кінець цього шляху вже не ми, але слід наш неодмінно залишиться.