Манія - думати. Сидіти біля вогню і співати
У моєму дитинстві серед нас, дітей, була добра традиція – супроводжувати співом своє життя. Ми могли гуляти вулицею і наспівувати мелодії чи пісні. Ми могли сісти на лавці й розважитися співом. Ото, як бачу: сидимо у затінку під деревом, співаємо, похитуючи тілом у такт або відбиваючи ритм ногами чи долонями. І співати могли довго, з насолодою. Пісень знали чимало. І жоден перехожий не докоряв, не спиняв.
Особливо поширеною серед моїх друзів була гра «у пісні». Це коли ведучий кидає тобі м’яча і називає букву. А ти мусиш назвати пісню або рядок з пісні, котрий починається на цю букву. Коли гравцеві на гадку приходила улюблена для всіх пісня, то її співали разом. Ми були просто профі – могли грати годинами і захоплено, а співали радісно і натхненно. Не соромились і не насміхалися зі співців. Співали хлопці й дівчата. Вищим пілотажем було включати в гру пісні з кінофільмів – таким чином ти ніби давав усім зрозуміти, яка ти різнобічна людина.
У той час ми слухали пісні на платівках. На щастя, у мене їх було багато. А дідусь дозволяв мені, ще зовсім малій, ставити платівку на програвач радіоли. Такої величної, вкритої лаком, блискучої радіоли. І линули звідти дитячі й дорослі пісні. Деякі були мало зрозумілі, але навіть інтуїтивно нам вдавалося розрізнити, які гідні нашого переспіву, а які – ні.
І, звісно, найбільш розширювався наш репертуар у селі: там споконвіку без співу нічого не відбувалося. Ідеш кролям траву рвати – співаєш, ідеш на тирло до череди – співаєш. На іменинах, випроводжаннях, весіллях, навіть на похороні – співаєш. Бабуся мала незвичайний альт, дідусь співав баритоном. Хоча самі вони про ієрархію голосів не підозрювали – мали свої назви. І ти поруч співаєш – природно, ніби дихаєш. Хай часом недоладно і не в ноти, проте без остраху і щиро.
Згодом поширилися касети, а слідом – музичні диски. Проте вони не могли ні витіснити, ні замінити співу біля вогнища – співу найбільш натхненного і романтичного. Велике багаття злітає до неба, руді язички лижуть темряву, іскри потріскують біля ніг, розлітаються крихітним феєрверком. Його і справді можна споглядати безкінечно. І співучий настрій приходить сам, без виклику. І приносить усі відтінки почуттів: радість, безтурботність, жартівливість, смуток, романтизм, задумливість, журбу, протест. І кожному у колі дозволяється виспівати все, що заманеться. Тут дозволяються всі жанри, напрямки і мови. Тут можеш бути солістом і хористом. Це і є сидіти біля вогню і співати.
***
Залишай вдома і планшет, і телефон, сину. Підемо вчитися співати. Може, згодом і ти співатимеш біля вогню.
