Куба Роман

“Поетом не народжуються змалку,

І музика сама не йде до рук.

Шукати щастя треба на світанку,

Немов він твій найкращий в світі друг”.
Надія Нестеренко

Аматорство споконвіку активно побутувало в усіх сферах людського життя. Україна ж в цьому випадку взагалі унікальна. Саме серед золотих пшеничних ланів та чистого українського неба аматорський рух піднятий до професійного рівня. А ось і він, Куба Роман,талановитий музикант, родом з Мартинівки, що на Вінничині. Він — хлопець з села, який не має приватних уроків з найвідомішими музичними професорами, та й коштів на дороге обладнання також. Та чи стають на заваді такі дрібниці, коли душа рветься до музики, коли ноти самі шикуються на нотний стан, а нова композиція дзвінко лунає уві сні? Безперечно, справжній музикант не бачить перешкод на своєму шляху.

Його світла голова густо усіяна чорним чубом. Худорлява статура виправдовується лише гарною фігурою. Середній зріст і голубі очі нічим не вирізняли його з-поміж інших. Двадцятиоднорічий парубок звик до костюмів класичного крою та яскраво-чорних блискучих черевичків. Палким патріотом цього юнака не назвеш, проте алкоголіки, які вигукують “Слава Україні" змушують його відчувати злість, яка так не притманна тонкій душі. Він скоріш атеїст ніж вірянин, хоча насправді й досі не впевнений. Таке відчуття ніби в цьому хлопчині з глибокими, мов два океани, очима живе дві різні людини. Та вони не борються, не змагаються за таке жадане тіло. Ці створіння навчилися спокійно співіснувати в романтичній душі Романа.

Як же музика з'явилася у його голові, думках, в його душі? Це не порада батька і вже точно не талант з глибини віків. Музика в Романові — це спостереження та якісь особливі відчуття; це поклик серця, поклик душі. Та аби мати повноцінну пісню, музики замало. Потрібно написати не лише мелодію, а й слова, які вдало ляжуть на неї. Ці відчуття та такий собі маленький поштовх Роман отримав від своєї бабусі, Катерини Іванівни. Саме ця жінка виховала в хлопчикові любов до римованого слова, глибокого та цінного. Зараз вона може пишатися талановими онуком, який виправдав всі її очікування. Отже вірші з'явилися, та де ж взяти ноти, які б ідеально звучали у поєднанні з ними? Саме тут з'являється наступний персонаж - Саня Шум. Однокурсник Романа довго перечитував вірші свого друга і запропонував спробувати самотужки перетворити їх на пісні. Так розпочинається діяльність Романа, як бітмейкера. Вже тоді він закинув навчання і замість конспектів почав писати вірші. "Я за покликом поет, а композитор за необхідністю”, -запевняє хлопець. Ніщо унікальне не впливає на процес створення музичних композицій, проте, звичайно, вічну любов, яка шкребе мозок чутно у мінорних нотах. Тоді хлопці намагалися з кожним днем вдосконалюватися і лише згодом, коли їм вдалося досягти гарного результату, Віктор Леонідович впустив композиторів-аматорів до своєї студії звукозапису.

Здавалося б, все чудово, та саме в такий момент в житті музиканта з'являється бажання все покинути. Забути про музику, вірші і ніколи до цього не повертатися. Для Романа ця нотна депресія частий гість, з яким він, на щастя навчився боротися. Адже музика настільки в'їлась в його життя і пустила коріня, що зав'язати з цим вже неможливо. І не обов'язково мати музику в крові, достатньо відчуття ритму, гармонії, трохи слуху і найголовніше — бажаня. Грандіозних планів на майбутнє Роман зараз не будує, адже найближчі півтора року він проведе в армії. Хто знає, можливо воєнна обстановка вплине на хлопця по-особливому і посприяє створенню нового воєнного альбому, а, може, змусить глибше зазирнути у сенс людського буття...