Розумний і дурень

Комедія в 5 діях

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Перша, друга, третя і п'ята дії в Новоросії1; четверта — в Чорноморії2. Між третьою і четвертою діями проходить рік; між четвертою і п'ятою — шість день.

ДІЯ ПЕРША

Багата крестьянська хата.

ЯВА І

Д а н и л о (один, сидить за столом, читає). Глибока дуже книга, мало що й розберу, а ні до кого вдариться, щоб розказав... Боже, як хочеться все знать... (Зітхає.) Все б віддав... Поки у нас був учителем Олександр Федорович, то, спасибі йому, багато від нього я навчився: Євангелію і Библію умісті прочитали. Чудесні книги давав читать, а чого не зрозумієш — розкаже, як у рот покладе. Тепер у нас новий учитель, та якийсь гордий, і приступить до нього страшно.

ЯВА ІІ

Входить н а й м и т.

Н а й м и т. Там Микола прийшов.
Д а н и л о. Чого?
Н а й м и т. Просить, щоб випустили бика.
Д а н и л о. Якого бика?
Н а й м и т. В спашу зайняли.
Д а н и л о. В спашу!.. Який же спаш його бик зробив? Тепер глибока осінь; здається, вже й трави нема.
Н а й м и т. Та воно, звісно, спашу тепер не зробиш. А сказано, скотина зайшла на наш степ; Михайло побачили та й звеліли занять, щоб не тинялась.
Д а н и л о. То скажи Михайлові або батькові, я не знаю.
Н а й м и т. Їх нема дома.
Д а н и л о. А де ж?
Н а й м и т. Михайло пішли у волость — аблакат приїхав, а батько — у церкву.
Д а н и л о (про себе). Хто його знає, що й робить! (До наймита.) Може, біля скирт зайняли бика?
Н а й м и т. Та ні! Я ж кажу — йшов степом, біля левади.
Д а н и л о. То віддай йому бика, бог з ним!

Н а й м и т виходе.

ЯВА III

Д а н и л о (один). Скоро через брата так люде зненавидять, що й на улицю не можна буде показаться! Бик полем пройшов — шкода, а яка шкода, спитай його, то й сам не скаже; аби на кому-небудь злість зірвать! Сердиться, що громада не оддала шинка в оренду. А нащо йому шинок: чи наше ж діло шинкувать? Батько йому ввірились: що він скаже, те й роблять, а я у них дурний! Тепер знову, з жидами водиться та з аблакатом — якісь шинки хоче забрать. І в кого він такий ненажерливий удався? Все йому мало!

ЯВА IV

Входить Федір.

Ф е д і р. Здрастуй, з неділею будь здоров.
Д а н и л о. Спасибі, дядьку, будьте й ви здорові. Федір. Житіє читаєш?
Д а н и л о. Ні, гражданська книга.
Ф е д і р. А я думав — житіє. Люблю слухать божественні книги. Що ж, хоч хлопець і почав там трохи шупить у добре чита, а житіє не втне. А в його книжці, вибачай, таке, що й слухать неохота: про козлика, про котика та півника — нісенітниця, одно слово!
Д а н и л о. Повчиться більше, то й житіє тоді розбиратиме.
Ф е д і р. Та воно, може, й навчилося б, мовляли, коли ж біда моя — неспроможність далі вчить, бо, коли буде у школу ходить, то помочі від нього не жди; а тут скрут: така біда мені трапилась, що й сказать не можна.
Д а н и л о. А що там?
Ф е д і р. Спрягся я, знаєш, з Микитою, і виїхали ото ми орать. Тілько що загнали десятину, а тут — на тобі: коняка моя заслабла — бирса, чи що, напала, — і на скотину є усякі хвороби! Било її, било, до вечора й здохла. Тепер з одною конячкою ніхто в супрягу не приймає, хоч сядь та й плач!.. У пана просив — не дає: каже, що вже хазяйнувать не буде; жид дає, але не інакше, як за порукою. Просив твого брата, щоб позичив на одробіток. Найми, каже, хлопця в год, а так, каже, не дам. От тобі й наука!
Д а н и л о. То вже краще позичить, ніж хлопця одривать від школи.
Ф е д і р. Та воно так, коли ж жид без поруки не дає... Багатий не поручиться, а бідного в поруку не візьме.
Д а н и л о (замислившись). Правда, правда.
Ф е д і р (помовчав). По правді тобі сказать, то я оце, побачивши, що Михайло пішов до волості, а батько в церкву, прийшов тебе просить, щоб ти поміг, бо більш ні на кого не маю надії.
Д а н и л о. Рад би душею помогти, коли ж не маю сили.
Ф е д і р. Всі люде тебе хвалять за добре серце, — поможи! Бог тебе не оставить, ти ж Семенові й Дем'янові поміг!
Д а н и л о. Отож і горе! Я їм поміг, а вони й досі не віддають, та ще й сміються — дурним звуть...
Ф е д і р. От бач! Поміг таким луципірам, що, мовляв, ще й сміються, а через них і стоющому чоловікові не поможеш. Я не такий, як другі, спитай кого хочеш... Поможи, будь ласкав, бо прийдеться знову не тільки хлопця взять із школи і у найми віддать, а і самому нахватать роботи чужої на шию.
Д а н и л о. Не можу, дядьку. Батько довідались за гроші, що я дав Дем'янові й Семенові, дуже гнівалися на мене, і тепер я ні до чого не мішаюсь; все хазяйство у брата Михайла на руках.
Ф е д і р. Так ти підпишись за мене поручителем у жида! Ніхто не буде знать, а я тобі повік цієї помочі не забуду і всі гроші на Петра3 віддам, будь певен! У мене є парка бичків, на ту осінь їх можна буде запрягать; коней на Петра продам і гроші віддам.
Д а н и л о. Та жид моєї поруки не візьме, бо він сердиться за те, що я одговорював людей не пить горілки.
Ф е д і р. Хіба ж він без вигоди дасть?.. Процент злупе, який схоче... А жид твою поруку з радістю прийме, аби твоя ласка поручиться...
Д а н и л о. Не знаю, що й робить з вами.
Ф е д і р. Зділай милость! Завтра ярмарка у Павлівськім, то я б на ніч і поїхав; купив би шкапу, то, може, хоч з десятину ще виорю.
Д а н и л о (подумав). Ну, добре — я поручусь. Тілько ви, дядьку, нікому не кажіть, щоб батько не довідались.
Ф е д і р. Хіба я не знаю! Спасибі тобі. Ходім же мерщій, бо жид збирається за горілкою у город їхать.
Д а н и л о. Ходім.

Ідуть; назустріч їм Михайло і аблакат.
Ф е д і р виходить.

ЯВА V

Данило, Михайло і аблакат

М и х а й л о (до Данила). Коли ти порозумнішаєш, дурний книгар? Тільки з хати вийду, зараз і нашкодиш. Сказано тобі: не мішайся не в своє діло! Сидів би на печі у попелі.
Д а н и л о. А ти чого кричиш? Що там таке сталося?
М и х а й л о. Нащо ти звелів випустить бика Миколиного? Га?
Д а н и л о. А яку ж він тобі шкоду зробив?
М и х а й л о. Чи шкода, чи не шкода, а зайняли на своїм чужу скотину; нехай плате штрап, коли не глядить, бо тілько попусти їм, то й на голову вилізуть!
Д а н и л о. За віщо ж штрап? Що пройшла скотина десять ступнів по землі; хіба ж вона знає межі? Бога ти не боїшся!
М и х а й л о. Капустяна твоя голова! Іди в ченці, коли такий богобоязливий! Я на твоїм місці давно б уже постригся.
Д а н и л о. Залив сліпи зранку, то вже і не тямиш, що верзеш.
М и х а й л о. Брешеш, дурню! Та хоч би й випив, то яке тобі діло?.. Я вас усіх годую, а ти тілько роздаєш.
Д а н и л о. І балакать з тобою противно! (Хутко виходить.)

ЯВА VI

Аблакат і Михайло, самі.

М и х а й л о. Отак як бачиш! Що ти будеш з ним робить? (У двері.) Палажко, а принеси хліба та огірків! (Вийма з кишені пляшку, бере з шкафи чарку і ставе на стіл.) От одна нас мати породила, та не однаково розумом обділила! Зовсім парубок дурний! Прийде неділя, то він тобі ні за холодну воду по хазяйству: візьме книжку й цілий день з нею провозиться! Чорт його знає, який він смак найшов у тих книгах? Я ж і сам грамотний, а книжки, про мене, нехай хоч і всі погорять! По-мойому, грамота потрібна, щоб вексель або розписку прочитать чи підписать договор, повістку від мирового, окладний лист, квитанцію прочитать, щоб, виходить, не общитали, а далі — це дурна примха.

П а л а ж к а вносить на тарілці хліб і огірки. Ставе на стіл і виходе. Михайло налива.

А б л а к а т (спльовує). Це правда! Я читаю устави о гражданськім судопроізводстві, о наказаніях, налагаємих мировими суддями, та каліндар, коли нужно справку навести, а другі книги — іменно примха, казки!
М и х а й л о. Вип'ємо!
А б л а к а т. Розумне слово!

П'ють. Аблакат від одної чарки до другої їсти не перестає, їсть не хапаючись.

М и х а й л о. Закуси. Тепера сам посуди: батько старий, Данило нестаткує, виходить, я один роблю й хазяйство держу, я один стараюсь; з якої ж речі мені побиваться і день і ніч, коли це не моє, не власне хазяйство?
А б л а к а т. Це правда.
М и х а й л о. Пора мені подумать і про себе. Що ж, я цілий вік на других робитиму, чи як?
А б л а к а т. Резон.
М и х а й л о. От і тепер: жидам не можна держать шинків по селах, і я взяв п'ять шинків. Жиди вернуть всі розходи, дадуть добру рату, посадять там баб шинкарками, а самі, ніби мої повірені, будуть одбирать бариші. Нехай торгують.
А б л а к а т. Розумно придумано, розумно!
М и х а й л о. Мені вже Лейба дає за два таких шинки в Конотопівці двісті карбованців, а дасть двісті п'ятдесят, бо там п'яниця на п'яниці. Хіба батько або Данило придумають таку комерцію? Зроду не придумають, а бариші треба класти вмісті! Виходить, що я своєю головою чужі кишені набиватиму. Вип'ємо. (Налива.)
А б л а к а т. Комерчеська голова.

П'ють.

М и х а й л о. Так, бач, задумав я хазяйство все перевести на себе!
А б л а к а т. Геніяльно!
М и х а й л о. На всяке діло сміливіше йдем, коли поміч є!.. Та таки у мене така натура: у важному ділі совітуваться, знаєш, як то кажуть: свій розум май, людей питай!
А б л а к а т. Предусмотрительно!
М и х а й л о. Так будеш ти мені совітувать і помагать?
А б л а к а т. А гонорарій, значить, плата?
М и х а й л о. Не журись, заплатю.
А б л а к а т. Одначе?
М и х а й л о. Півсотні дам.
А б л а к а т. Скупо... Сто!
М и х а й л о. А ще й приятель! І не гріх же тобі так дерти?
А б л а к а т (перестає їсти і довго дивиться). Гріх?!
М и х а й л о. Атож.
А б л а к а т. Що ж то я у бога теля з'їв, чи як, що мені гріх за труди взять? (Їсть.)
М и х а й л о. Який же це труд?
А б л а к а т. Тим живу.
М и х а й л о. Дам три четвертних.
А б л а к а т. Почнеш торгуваться — буду оборонять від твоїх замірів Данила.
М и х а й л о. Чи ти не здурів? Ну, згода! Дам, як ти кажеш. (Налива.) Тепер могорич!
А б л а к а т. Розумне слово!

П'ють, аблакат їсть.

М и х а й л о. Тепер слухай: шинки візьму на батькове ім'я; батько буде бачить, як я побиваюсь за його хазяйством, як заробляю скрізь і, мов бджола в улик, все несу сюди, до нього в скриню; тим часом... Я вже знаю, що робить, а ти помагай... Приміром: почну що-небудь я казати про Данила, а ти додай від себе; я скажу от стільки, а ти от стільки!.. А далі... зробиться само... Тямиш?
А б л а к а т. Обстоятельно!
М и х а й л о. Одному не так зручно, удвох же...

ЯВА VII

Входить К а л е н и к.

К а л е н и к. А, слихом слихати! Здрастуйте, Платон Калістратович!
А б л а к а т. Здоровенькі були! З неділею вас!
К а л е н и к. Спасибі. (До Михайла.) Куди ти, сину, зібрався їхать? Мені Онисько сказав, що ти велів коні запрягать, так я оставив стару у попа, а сам прийшов оце додому.
М и х а й л о. У Гапонову хочу їхать. Там сьогодня оплатки йдуть, так можна буде задешево людей найнять на десятини.
К а л е н и к. Хазяїн ти у мене, сину: за все пам'ятаєш!
А б л а к а т. На всю округу хазяїн! Завидують вам люде, та й є чому! Щасливий батько, у котрого такий син!
К а л е н и к. Слава богу, що діждався таких дітей! Тепер сидю собі на печі, а хазяйство йде своїм шляхом.
М и х а й л о. Небагато, тату, нахазяйнуємо, коли я один буду глядіть хазяйство.
К а л е н и к. Колись, сину, і я глядів і приобрітав, а тепер несила моя — старий став; кому ж за хазяйством глядіть, коли не вам?
М и х а й л о. Та я не про вас, тату, кажу. Данило нічого не глядить, а тілько розоряє.
А б л а к а т. Чув, чув. Мота, кажуть?
К а л е н и к. Біда моя! Не знаю, що й робить з ним.
М и х а й л о (до аблаката). Хотів шинк взять у свого общества, вмішався Данило, одговорив громаду — сто рублів у воду ляснуло... Там, знову, їздив у город, продав хліб, а тут підлабузнились до нього Семен і Дем'ян — перві мошенники, — вимантачили п'ятдесят карбованців без розписки. Так небагато нахазяйнуєм: я буду зароблять, а Данило роздавать!
А б л а к а т. Це погибель. Банкротство!
М и х а й л о. Краще буде, коли ви мене одділите.
А б л а к а т. Що ти?.. Та він без тебе батька з торбами пусте.
К а л е н и к. Господь з тобою, куди я тебе одділю! Що ж без тебе буде в хазяйстві? Розореніє. Ні, сину, ти вже не кидай мене — орудуй всім. Данилові ж я наказав, щоб він і тріски з двору не брав без тебе, не то що!
М и х а й л о. Так він і послухає! Сьогодні я звелів занять Миколиного бика, що раз у раз вештається, як приблудний, та скирти обдирає, а сам пішов у волость. Прийшов Микола, знищився, а Данило звелів віддать йому бика без штрапу.
К а л е н и к. Наказаніє боже з тим дурнем! Де ж він?
М и х а й л о. Повіявся кудись з Федором. Знову яку-небудь штуку викине, побачите, бо Федір вже у мене грошей позичав.
К а л е н и к. Нехай же він із дому вже тоді тікає!
А б л а к а т. Коли Данило не статкує, то, на мене, я б одного Михайла зробив хазяїном, а то вся праця пропаде.
К а л е н и к. Та так же воно й е. Михайло один у мене хазяїн, все у нього в руках.
А б л а к а т. Та воно так! Тілько знаєте, що я вам скажу: Данило не перестане щитать себе таким самим хазяїном, як і Михайло, аж поки ви формально, по купчій, не віддасте всього Михайлові, щоб він знав і бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке... Цим тілько способом ісправите заблудшого.
К а л е н и к. Це правду ви сказали: щоб він бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке... Може б, одумався. Іменно прийдеться так і зробить. Спасибі за совіт...
М и х а й л о. Та бог там з ним... Нам пора вже їхать. Подивіться, тату, чи готові коні, а ми вип'ємо на дорогу. (Налива.)
К а л е н и к. То підвезете, й мене до попа. (Пішов.)

ЯВА VIII

Аблакат і Михайло, самі.

М и х а й л о (озирається). Голова! Спасибі...

П'ють.

Діло почалось добре!
А б л а к а т. Чого ж ти зараз не вчепився, коли клює?
М и х а й л о. Так не можна. Ти мене не вчи, а посовітуєш, як я спитаю. На задаток.
А б л а к а т (хова бумажку). Не в зачот.
М и х а й л о. Як?
А б л а к а т. Та так: спасибі — мало!
М и х а й л о. За віщо ж? Нічого ще ти не зробив!
А б л а к а т. Отак! А сказав добре слово! Я дурно нічого доброго не говорю.
М и х а й л о (чухається). Крюк!.. Нехай так! Вип'ємо ж. (Налива.) Тепер же ти зо мною не поїдеш, а зайдеш з батьком до попа і там — тихенько тілько — підлий в це діло масла ще.
А б л а к а т. А роздувать вже будеш ти?

П'ють.

А б л а к а т. Не вчить тебе, а в тебе вчиться: як по книзі робиш!
М и х а й л о. Помагай тілько! Ходім!

А б л а к а т вперед вийшов, а з других дверей виходить М а р' я н а, а потім П а л а ж к а. Побачивши їх, Михайло остається.

ЯВА IX

М а р' я н а, П а л а ж к а і М и х а й л о.

М и х а й л о. Недурно ж кажуть: на охотника звір іде.
М а р' я н а. Хто ж тут звір, а хто охотник?
М и х а й л о. Хто піймає — той охотник, а хто піймається — той звір.
М а р' я н а. Інший звір хоч і піймається, а коли тенета гнилі, то й вирветься так скоро, що охотник тілько рота роззяве.
М и х а й л о. Може, й правда твоя. Поприбирай, Палажко, з столу; часом хто прийде, то негаразд.

Палажка збирає з столу і виносе.

Чого ти, Мар'яно, так сердито мені одказала? Хіба я чим тебе вразив?
М а р' я н а. Співай кому іншому лазаря!4 Що то за звір? Ти мене щитаєш звірем, а себе охотником! Гнилі твої тенета, не вдержать такого звіра, як я.
М и х а й л о. Та ну-бо, не сердься, я пошуткував.
М а р' я н а. Коли ти шуткуєш, то й я шуткую.
М и х а й л о (набік). Гостра бісова дівка, як коса. (До Мар'яни.) До тебе з голими руками не підступай.
М а р' я н а. Авжеж, не підступай, бо опечешся!
М и х а й л о (хоче обнять). Ох, ти ж, моя цікава!
М а р' я н а (одхиляється). А може, й не твоя! Чорт каже, що його.
М и х а й л о. Ніколи мені тепер, а то б ми зараз помирились! Ну, та дарма. Я на цих днях навідаюсь до тебе: можна?
М а р' я н а. Не ждатиму, бо обманеш, а прийдеш — рада буду!
М и х а й л о. О?? Рада! Ти мені до вподоби, Мар'яно.
М а р' я н а. Не вперве чую! Слова такі мене не гріють.
М и х а й л о. Діла прокляті мішають, а то й погріть би можна!

Голос знадвору: "Михайле! А йди-бо, коні не стоять".

Бач, мішають! Не гнівайся ж на мене, серденько! (Хоче обнять.)

П а л а ж к а увійшла.

М а р' я н а (одпиха). Одчепись!
М и х а й л о (кашлянувши, щоб замнять свій замір). Прощай, коні не стоять. (Хутко виходить.)

ЯВА X

М а р' я н а і П а л а ж к а.

П а л а ж к а. Що він тобі тут казав? Здається, хотів обнять?
М а р' я н а. Ет! Аби зуби скалить... Чіпляється. Випитував мене, чи й справді я люблю Данила. Коли весілля наше буде.
П а л а ж к а. Недурно він мене із хати вислав. А ти ж йому що сказала?
М а р' я н а. Сказала, що він дурний.
П а л а ж к а. Ох, не дурний! Він сам, давно я примічаю, зиркає на тебе неситим оком; а як довідається, що ви з Данилом любитесь, будь певна, підведе яку-небудь машину.
М а р' я н а. Хіба такий?
П а л а ж к а. Заздрісний! Раз у раз копа протів Данила і батька так настроює, що і вони все гримають на бідного Данила!.. Ну що ж ми забалакались? Чим би тебе попоштувать? Стривай! Я зараз меду принесу, а ти посидь. (Виходе.)

ЯВА XI

Мар'яна одна.

М а р' я н а. Попалась добре я, не знаю, що й робить!.. Михайло справді липне до мене... А тим часом я боюся, щоб не довідався Данило... От напасть!.. Котрий же з двох?.. Данило любить, а Михайло, здається, хоче в тенета упіймати!.. Та не діждеш! Не на таку наскочив! Сватай, коли до вподоби!

ЯВА XII

Входить Д а н и л о.

Д а н и л о (ще на порозі). О! Й Мар'яна тут.
М а р' я н а. Чого ж ти так перелякався?
Д а н и л о. Зрадів, скажи скоріше.
М а р' я н а. Якби так радісно тобі було бачить мене, то давно б забіг провідать! Мабуть, не в серці, а на язиці тілько радість.
Д а н и л о. А сама добра: попереду виходила до нашого млина щовечора, а тепер я підряд три дні просиджував там до півночі, а ти неначе відцуралася від мене. Свирид мені сказав, що ти з Михайлом, братом...
М а р' я н а. Бреше він, клишоногий чорт: мати були слабі!
Д а н и л о. А мене острах взяв, і я подумав, що ти мене не любиш вже...
М а р' я н а. Тебе я не люблю?.. Добре ти знаєш сам... Вже люде почали шептаться про мене, бо хтось бачив нас з тобою біля млина кілько раз і пустив поговір. Звісно, людям заздро: багатирський син і я! Що ж їм сказать?.. Любовниця! Бач, яке ім'я вже заслужила, а ти слухаєш дурного Свирида, думаєш та збираєшся, поки й пилипівка5 не настане!
Д а н и л о. Я перший раз це чую!.. Лукаві люде!.. Не сумуй же, моє серце! Бачить бог, як вірно я тебе люблю, й не попустю, щоб злії язики потішалися над нами... Старостів пришлю... ї в ту неділю — весілля безпременно!
М а р' я н а (обніма його). Мій ти милий, мій коханий Данилочку! Ти думаєш, що я ці три дні за тобою не скучала? Скучала, господи! Сама світом нуджу, а сердюсь на тебе, думаю: що ж це він дурить мене, чи що? Аж плачу, що не бачу тебе, та й кажу собі нишком: нехай же жде, щоб вийшла! Хоч здурію від досади, а не піду... (Зітхає.) Та й не видержала, бачиш, прийшла! (Обніма й цілує його.)

ЯВА XIII

Двері одчиня наймит. П а л а ж к а несе в одній руці мед, а в другій хліб.

П а л а ж к а. Еге! Як я бачу, то й меду вам не треба!
Д а н и л о (держить Мар'яну за руку). Не треба!! Усі перекази — брехня! Увіривсь я, Палазю: Мар'яна мене любить. У цю неділю весілля наше буде безпременно!
П а л а ж к а. Нехай господь вам помагає.
М а р' я н а (обніма її). Як весело нам буде, сестро, вмісті.

З а в і с а.

ДІЯ ДРУГА

Та сама хата.

ЯВА І

М и х а й л о і н а й м и т.

Н а й м и т. Єй-богу, я сам бачив і чув.
М и х а й л о. Як же це було?
Н а й м й т. А так: Палажка пішли за медом, а вони остались удвох. А Палажка взяли мед в одну руку, а в другій хліб несли, та й позвали мене одчинить двері, Я одчинив, і бачив, і чув, що іменно цілувались Данило з Мар'яною, і у цю неділю весілля у нас буде.
М и х а й л о. Виходить, погуляєм на весіллі. Ну, біжи ж до жида й скажи йому, що я жду його.

Н а й м и т виходить.

ЯВА II

М и х а й л о (сам). Що це зо мною робиться? Ніколи й не думав, щоб справді жениться на Мар'яні, а тепер так погано на душі, наче хто одняв у мене великий бариш. Та й не бісової пари тобі дівка, як піддурила мене! І ластиться, й губу копилить, як до кого забалакаю, наче справді закохана... Я, дурний, радію собі, що така красива дівка біля мене в'ється, і думкою вже налигав її без шлюбу, а вона тим часом догадалась: найшла дурніщого і вже скрутила! От зілля! Виходить, наскочила коса на камень! Ні, братіку, стривай! Мар'яна не для тебе! Такої жінки мені треба — вона поможе погнуздать усіх жидів, коли мене вже провела!..

ЯВА III

Н а й м и т входить.

М и х а й л о. Чого ти хутко так вернувся? Мабуть, скажеш: нема жида, а сам, вражий син, і не ходив?
Н а й м и т. Ну вже, господи! Ніколи нікому не вірите, — і не думаю обманювать. Жид іде сам сюди — вже на греблі, я його побачив та й вернувся.
М и х а й л о. Ну, гаразд! Ти у мене права рука! Слухай, Захарку, піди до Мар'яни й скажи їй на самоті, та не перебреши гляди: Михайли нові міцні тенета плетуть і сьогодня увечері тобі принесуть. Чуєш?
Н а й м и т. Чую.
М и х а й л о. Ну, скажи мені, як ти будеш говорить?
Н а й м и т. Увечері... міцні... Михайло... стривайте...
М и х а й л о. Дурень!
Н а й м и т. Стривайте! Михайло нові міцні тенета плетуть і сьогодня увечері тобі принесуть...
М и х а й л о. Так!.. Гляди ж не збреши, і щоб ніхто не знав про ці перекази! Як роздзвониш — вижену і грошей ні копійки не дам; а справиш діло — куплю гарну шапку й червоний пояс. Чув?
Н а й м и т. Чув.
М и х а й л о. Ну, гайда!
Н а й м и т. Купіть на неділю шапку й пояс, щоб на весілля можна було надіть.
М и х а й л о. Добре.

Надворі собаки сердито гавкають, а жид кричить: "Гвулт, гвулт!"

Мабуть, Лейбу собаки тягають! Біжи мерщій, оборони.

Наймит одчиня двері, а Л е й б а прожогом вскакує, і, обернувшись до дверей, махає перед собою ярмулкою і дрига ногами, ніби від собак одбивається. Довгополий сюртук на ньому ззаду від проріхи до самого коміра розірваний. Наймит і Михайло сміються.

ЯВА IV

Лейба, Михайло і наймит. Наймит регоче, виходячи.

Л е й б а. Чого ти смієшся, свиня? Гарні смішки! Подивіться! (Показує спину.) Новий ластиковий сертук! (Захльобується.) Я думав, вони мене з'їдять.
М и х а й л о (насилу здержує сміх). От іродові собаки. Ти, мабуть, утікав від них?
Л е й б а. Утікав!.. Ви б не втікали? Жвесно, утікав, а то вони умєсто сертука меня б надвоє перервалі! Хорошево бил би гендель! Я такіх собак ще не видав — настоящі звері... Я собі відмахуюсь ярмулкою, вони без вніманія лєзуть под ногами; я пустілся утікать, што єсть духу, вони схватілі меня за поли... Тольки услишіл: дир-р-р... Ой!.. Пропал новий сертук.
М и х а й л о. Воно не по цілому попоролось, можна зашить.
Л е й б а. Ай вей мір!* З мєня уся душа вискочила! Так серце штучиться, наче хто в ступкє перец товче... Ох!
М и х а й л о. Сядь, заспокойся.
Л е й б а. Ох!.. А как теперечка через деревня йтіть? Одново шкандал! Ох! (Сіда.)
М и х а й л о. Ну, як же наше діло: береш щинки чи ні?
Л е й б а. Отчего не взять — возьму, только ви дорого хочітє. Нехай буде ровно двєсті.
М и х а й л о. Я тобі вчора посліднє слово сказав — двісті п'ятдесят.
Л е й б а. І для чого вам стілько грошей? Ви заробляєте, а Данило роздає п'яницям.
М и х а й л о. Тепер не буде роздавать.
Л е й б а. Як не буде? Учора у Янкеля поручителем за Федора підписався на векселі.
М и х а й л о. О?!
Л е й б а. Пабєй мєня бог, правда.
М и х а й л о. То чорта ж пухлого буде бачить Янкель ті гроші; хіба Хведір заплате.
Л е й б а. Ну, пущай сібє! Уступіте мінє, Михайло Каленикович, єй, невигодно!
М и х а й л о. Як невигодно, то не бери, — хіба я тебе силую?
Л е й б а. А чим будеш хліб зароблять? Ох! Уступіте!..
М и х а й л о. Ні з місця! Мені хоч завтра Гершко дасть ці гроші, він ще вчора просив!
Л е й б а. Крутой ви чалавєк!.. Нєчєго дєлать, нехай буде по-вашому. Дай боже заробить. (Вийма гроші.)
М и х а й л о. Заробиш: там п'яниця на п'яниці!
Л е й б а. Ох... Там трезвость заводиться; хотят приговор зробить — водку не пить.
М и х а й л о. Е, знаєш, як кажуть: "Зарікалась..."
Л е й б а (сміється). Та не видержала? Дай бог, штоб з етого приговору нічого не вийшло. Нате завдаток сто рублєй, а решту — як усе буде готово.
М и х а й л о. Добре.
Л е й б а. Я сьогодня поєду на мєсто, роздивлюсь ще раз, може, там прийдеться заплатить, щоб трезвость не заводили... Проводіте мєня, бо я тепер боюся за собак. Ви не шмєйтесь, єй-богу, можна вмереть од страха, поки шіні перейдеш! Проведіте мєня на дворе, бо, може, там в шінях сидить ета сєрая большущая собака...
М и х а й л о (сміється). Іди, іди...
Л е й б а (держить ззаду розірвані поли). Ви шмієтесь, а у мєня знову серце колотиться.
М и х а й л о (хвата Лейбу за ногу). Гав, гав, гав.
Л е й б а (кричить). Ой вей! Рятуйте, хто в бога вірує!..
М и х а й л о (сміється). Ну й не стидно тобі так бояться? Де ж би тут собака взявся?
Л е й б а. А чорт єво знає, може, вона под столом сідєла?.. Михайло Каленикович! Оставте шутки, не лякайте мене, сдєлайте милость, а то, єй-богу, зо мною будет чего-нібудь похуже.
М и х а й л о. Ну тебе, не буду! (Іде вперед, за нього держиться Лейба ззаду.)

Вийшли. Згодом М и х а й л о вертається.

* О боже мій! (євр.)

ЯВА V

М и х а й л о (один). Ну та й насмішив же бісової пари жид! І то ти подумай: іде дурна шелепа без палиці, собаки напали, а він ярмулкою одганяє!.. Трохи Лейба розігнав мою досаду. Треба тепер подумать, як діло далі повернуть!

ЯВА VI

Входить К а л е н и к.

К а л е н и к. Що там, Лейбу, чи що, собаки порвали?
М и х а й л о. Еге. Лапцардак ззаду розпанахали до самої потилиці.

Сміються.

Нехай ходе з палицею, а то ярмулкою обороняється!
К а л е н и к. Ну вже ці жиди собак бояться, то не приведи господи!.. Що ж, сину, зійшовся з ним?
М и х а й л о. Аякже! Їм, бачите, двом ці шинки потрібні: Лейбі і Гершкові. Так я вчора Гершка лякав Лейбою, а сьогодня вже Лейбу Гершком лякав. Не хочеш, кажу, — не треба: Гершко аж за поли хватав вчора і задаток давав! Крутивсь, вертівсь і дав двісті п'ятдесят рублів.
К а л е н и к (сміється). Кажуть, що з нашого брата нема комерчеських людей, та тебе хоч зараз у купці записуй!
М и х а й л о. Ого, ще й як би торгував!
К а л е н и к. Слава богу, слава богу! Ну, а я й не питаюсь тебе, як ти справився у Гапоновій?
М и х а й л о. Там би була чудасія! Приїхали, знаєте, найнять людей: Софрон, Чумак, Омельченко і Лисиця. Так я бачу, що помішають дешево нанять, давай їх поштувать. Сам удав з себе п'яного, а їх так загалунив, що вони й поснули. Тим часом я діло обробив: наняв людей на п'ятдесят десятин по два карбованці з десятини.
К а л е н и к. Як то господь дає! Я чумачкою заробив все, що маємо. Тепер чумачка нікуди не годиться. Ну, не дай мені бог такого розумного сина, як ти, що б я робив з дурним Данилом! Усе б пропало, бо до нових звичаїв треба інших, нових людей!.. Благословеніє боже, сказано!
М и х а й л о. Нате ж, тату, задаток за шинки, а оце контракти з десятинщиками.
К а л е н и к. Нехай воно, сину, все у тебе зостається, я ні до чого не буду мішаться; хазяйнуй, як знаєш, — пройшла вже моя пора! Я тепер тільки в церкву ходитиму та буду богу молиться, щоб послав тобі здоров'я та хорошу жінку. Женися, сину, пора вже, тобі тридцять літ, порадуй нас на старість!
М и х а й л о. Двом разом жениться важко. Нехай уже Данилове весілля одгуляємо, а тоді і я вже женюся.
К а л е н и к. А тобі чого дожидаться Данила? Він ще молодий.
М и х а й л о. Та у цю ж неділю у нього весілля, хіба ви не знаєте?
К а л е н и к. Перший раз це чую!
М и х а й л о. А я думав, він вас питав.
К а л е н и к. Та ти не шуткуєш?
М и х а й л о. Єй-богу, жениться!
К а л е н и к. На кому?
М и х а й л о. На Мар'яні Гайдабурівні... Там така пройда...
К а л е н и к. Та я його так оженю палицею, що він і не стямиться! Та я його дрючком з двору вижену! Диви, молокосос! Старший брат працює, заробляє, а він з книжками возиться, і вже жениться забажалося! Нехай навчиться хліб перше зароблять!
М и х а й л о. Поки навчиться зароблять, а роздавать не перестає.
К а л е н и к. Знов що-небудь зробив?
М и х а й л о. Лейба мені зараз казав, що він успів уже поручиться на векселі у Янкеля, за Федора, здається. Тепер хоч і грошей в руках не матиме, то роздавать ніхто не забороне, бо як його ти вбережеш, почім дознаєшся, що він ручився? Тілько тоді довідаємось, як прийдуть з ісполнительним листом!..
К а л е н и к. Цього ще недоставало, щоб на документах ручився! Промота усе...
М и х а й л о. Він на тисячі документів підпише, побачите!
К а л е н и к. Розореніє, розореніє з ним!
М и х а й л о. З молотка все продадуть; на волах, та на коровах, і на всій движимості не написано, чия вона.
К а л е н и к. Ні... Годі, годі! Поки ще я живий, треба рятувать свою працю!
М и х а й л о. Ви, тату, одділіть мене зарані...
К а л е н и к. Не так воно буде!.. Ні! Данилові тепер скілько не дай, однаково на старість буде в наймах. Так краще нехай змолоду побачить, як то важко зароблять, — може, навчиться зберігать зароблену копійку. Як порозумніщає, тоді його хазяїном зробимо, а я тобі усе дощенту по купчій передам, — і завтра ж в город їду.
М и х а й л о. У мене самого душа болить за нього... Часом, дивлячись на нього, аж заплачеш. Нехай бог милує, а мені здається, що він таки трохи дурний! Де ж, про себе не дбає ані кришки! Може, постаріє, то розуму набереться!
К а л е н и к. Дякую милосердному богові, що він мене не обідив під старість... Ти моя надія! Тілько женися, синку.
М и х а й л о. Добре, тату.

ЯВА VII

Входить Д а н и л о, бере книгу з полиці.

К а л е н и к. Знову до книжки?
Д а н и л о. Хіба я кому заважаю тим, що в зайвий час...
К а л е н и к. Ні, ти мені скажи: що ти цікавого найшов у своїх книгах? Поки читав святе письмо, житіє святих, то воно, звісно, для душі спасеніє; а тепер якісь такі книжки почав читать, що зовсім одурів!. По-твоєму, вже не сонце кругом землі ходе, а земля кругом сонця? Ну, то й не дурний же ти?
Д а н и л о. Чого ж я, тату, дурний, коли тепер мені це ясно, як божий день, що іменно земля ходе кругом сонця! Від того й зима, весна, літо, осінь, від...
К а л е н и к. Буде вже, буде!.. Сумно й слухать! Зовсім збожеволів. Таки б подумали ті дурні, що книжки пишуть: ну як-таки можна очевидячки людей туманить! Земля крутиться! Та якби вона крутилась, то у нас би й голови позакручувались. Посадив би я того мудрія, що оце видумав, на вирло біля машини, нехай би він покрутився на однім місці, тоді б побачив!
Д а н и л о. Одно біля машини крутиться на однім місті, а друге, така величина, як земля...
К а л е н и к. Годі, годі, годі! Не хочу слухать! Покинь ті книжки та візьмись за діло — може, порозумніщаєш, а то у тебе так закрутилось в голові, що ти скоро й себе самого продаси! Скажи на милость божу, нащо ти знову поручився за Федора?
Д а н и л о. У нього п'ятеро дітей, тату.
К а л е н и к. Чим же він віддасть? В яку надію ти роздаєш усе, за всіх ручишся? Що в тебе є? Чим ти одвітиш?
Д а н и л о. Федір віддасть.
К а л е н и к. Чим, чим? Дітей попродає! Він так думає про те, щоб віддать, як ти про хазяйство! Федір рад, що дурня знайшов поручителя. Нехай же жид тепер з тебе править, а я не віддам, годі вже! Через тебе всі в старці підемо... Завтра все імущество передам по купчій на Михайла, а ти служи, заробляй у нього; порозумніщаєш — тоді тобі він дасть що слід...
Д а н и л о. Михайлові я не робітник!.. Поставте на своє хазяйство; багато я не хочу — аби кусок хліба, та женіть мене.
К а л е н и к. Я тебе женю! Робить не вмієш — і вже жениться! Старший брат нехай попереду ожениться, а ти навчися зароблять, бо якби не Михайло, то давно б усе прахом пішло через твоє недбальство!
Д а н и л о. Одділіть мене, тату, менше гріха буде. Я так не можу хазяйнувати, як Михайло!..
К а л е н и к. Бо дурний!
Д а н и л о (палко). Не великого ж розуму треба для того, щоб користуватись людським горем і нуждою! Тут треба знать одну свою пельку і, щоб її напхать, не жаліть нікого, забуть совість, бога... усе!.. Нанять за півціни людей, котрі нуждаються, — хіба це розум? З жидами шинки держать, обпоювать народ і обманювать закон, — хіба це розум? Мошенство розумом звете; помилка невелика!.. Немає такого розуму в мене — то правда ваша!
М и х а й л о. Сам ти мошенник! Дурна твоя голова! Комерцію мошенством звеш! Що ти тямиш, лежачи на печі?
Д а н и л о. Плювать мені на твої речі! Не слухайте його, тату, бо він і вас підведе!
К а л е н и к. Не смій мені так говорить на старшого!! По-твойому виходить, щоб усім було добре, а тілько нам щоб було погано! Я з чесності буду пухнуть від голоду, а другі будуть набивати кишені?!
Д а н и л о. Нащо ж нам ще кишені набивать? Ми, слава богу, не нуждаємось — у нас доволі є всього! Я хочу жить, як бог велів. Не хочу набивать свої кишені, не хочу у других однімать кусок хліба усякими неправдами, бо хто ганяється за багатством, той теряє для нього свою совість!
К а л е н и к. То, по-твойому, і я вже совість потеряв?
Д а н и л о. І ви, тату, потеряєте її, як слухать станете Михайла.
М и х а й л о. Ти йому образи, а він тобі луб'я!
К а л е н и к. Тьфу! Скілько з тобою не балакай, усе даремно! Бачу, що ти розумний на один бік і чесний через верх, то й живи ж своїм розумом! І от моє послідне слово: не будеш робить, як усі, то ні тріски не давай йому, Михайло! Нехай попробує гіркої!
Д а н и л о. То ви думаєте, я буду на нього робить? Не діжде він цього!.. Як не одділите мене та не ожените, то я найду собі дорогу і до чужих людей!
К а л е н и к. Іди, іди! Зділай милость! Світ широкий! Потрусиш злиднями, то й вернешся додому... Як я сказав, то так і буде! Женися собі на кому хочеш, про мене, хоч на московці, що юрбу парубків за собою водить... Мені однаково... Тілько від мене не жди помочі!.. Серце моє кровію обливається, як я подумаю, що з тебе нічого путнього не буде!.. Одумайся! А все книжки наробили... Зовсім одурів парубок!.. Викинь дур з голови, живи, як люде живуть, візьми примір з брата, бо пропадеш, як собака в ярмарку!
Д а н и л о. Не пропаду, тату! Гріх вам так гніваться на мене за те, що я по-божому жити хочу.
М и х а й л о. Так ти у монастир ішов би, тобі в ченці прямий шлях!
Д а н и л о (палко й сердито). А!! Знаю я, що ти готов запакувать мене куди-небудь подальше, хоч би на той світ, — аби самому загарбать власність всю!.. Ти настроїв батька протів мене, ти підвів усю машину! Хіба не знаю я? За те, що обікрав мене, — розумним всі тебе прославлять, а ти ще й зуби скалить будеш надо мною, щитаючи дурним!.. Мошенник, злодій ти!..
К а л е н и к. Ах ти ж, чортів сину! То ти так старших поважаєш? (Хоче піймать Данила за чуба.)
Д а н и л о (хвата батька за руки). Тату, тату! Не доводьте до гріха!..
К а л е н и к. Геть з очей моїх! Геть з двору зараз! Щоб я тебе не бачив!..
М и х а й л о (одводить батька). Не гнівайтеся, тату, бо ви заслабнете ще через нього!.. Ходімо відціля, заспокойтесь, тату! (Веде його.)
К а л е н и к (дуже зворушений). Супостат!.. На батька руки підіймаєш! Вигодував на горе собі... Іди з двору, щоб і дух твій тут не пах!.. Іди!

Вийшли.

ЯВА VIII

Д а н и л о (один). Як грім упало все на голову мою відразу! А!! Мов залізним обручем хто голову здавив! Немає думки ніякої... Куди ж тепер?.. Усі надії, усі заміри розбилися!.. Я дурний за те, що грабить других не умію... Невже ж мене обманює моє серце?.. Невже правда записана тілько в Євангелії, а між людьми її нема?!

З а в і с а.

ДІЯ ТРЕТЯ

Убога, але чистенька хата Гайдабурихи.

ЯВА І

О д а р к а (загляда у вікно). Одним одну дочку маю, та й та не така, як людські діти. Не слуха, все робе по-свойому, а з того свого нічого путнього не виходе. Лихо, та й годі, з нею! Парубки за нею сліпма упадають, а їй тілько б жартувать!.. Отак доковерзується, що після ніхто й не гляне... Аж серце у мене болить, як подумаю, що вона добігається до чого-небудь... І кліпай тоді очима перед людьми! Не видко й досі! І куди повіялася — сама не знаю, а вже пора й проти череди йти!.. Пастуха такого ірода найняли, що як прижене череду до села, то вже й не глядить, куди скотина лізе; вигін попід самою Окунівською левадою, у полі чорно — звісно осінь, а в леваді зеленіє ще; тілько не вийдеш проти череди, то гляди й ускочить худоба в шкоду; а вже Михайло Окунь і батька рідного не помилує-плати штрап! Ні, мабуть, не діждусь, треба замкнуть хату! (Бере замок.) Посидить під призьбою, як прийде,

ЯВА ІІ

Хутко входе М а р' я н а; біла свита надіта на один рукав. Скида свиту й кладе на піл.

О д а р к а. Насилу! І де ти вієшся?
М а р' я н а. Де була, мамо, там нема! А ви куди зібрались? Дайте мені лишень ключі від комори.
О д а р к а. Нащо тобі?
М а р' я н а. Гість, мамо, прийде!.. Треба хоч сала та огірків дать на закуску! Чого ви дивитесь? Мерщій!
О д а р к а. Диви, яка багатирка! Вже гостей почала скликать!.. Який там гість?
М а р' я н а. Михайло Окунь.
О д а р к а. Ой Мар'яно, Мар'яно! Не по тій дорозі скачеш ти; гляди, щоб часом не спіткнулась!
М а р' я н а. Мамо, не вигадуйте! Чого не знаєте — то краще мовчіть.
О д а р к а. Нащо тобі Михайло Окунь здався?.. Ти казала, що Данило буде сватать.
М а р' я н а. Не журіться! Я знаю, що знаю!
О д а р к а. Гляди, щоб тії Окуні не покололи рук тобі!
М а р' я н а. Я в рукавицях, — не поколють!
О д а р к а. Здається, двох ти ловиш — не піймаєш ні одного!!
М а р' я н а. Я не ловлю ні одного, самі під сітку йдуть, як перепели!
О д а р к а (здвигує плечима). З тобою не зговориш! І в кого ти така вродилась?
М а р' я н а. Сама не знаю! Родилась, як усі, а жить навчилась від людей... Та годі вам, мамо: ви спізнитесь до череди!... Давайте лиш ключі.
О д а р к а (дає ключі). Тьфу! (Виходячи.) Роби як знаєш!

ЯВА III

М а р' я н а (сама). Отак краще: "Роби як знаєш!" Не плюйте, мамо, не плюйте, бо ви не знаєте моїх замірів, а в мене голова кругом іде!.. Михайло хлопця прислав сказать, що він нові плете тенета і ввечері сьогодня принесе... Які ж тенета? Не можу розгадать! Мабуть, дознавсь, що сватать думає мене Данило... Чого ж він хоче? Невже заздрість узяла його?.. Звідкіль же заздрість та? Виходить, сам мене він любить... О, ще не зав'яла моя краса, ще і очі мої блищать і манять парубків — я знаю. Хоч до Данила більш лежить моя душа, та байдуже! Любощі — дурощі! Обійдеться і без любові: кохала я доволі без пуття!.. Тепер мені той буде любий, котрий посвата. Цікаво дуже, які тенета принесе Михайло? Тепер піду в комору, закуску принесу. (Виходить.)

Пусто.

ЯВА IV

Входить Д а н и л о.

Д а н и л о. Нема нікого! Боже, як серце б'ється! Все моє щастя, всі надії тут, у Мар'яни! Одна, на всім світі одна з щирим серцем прихилилася до мене!.. Ти моя утіха, ти моя й порада. Усміхнешся — і тяжкі думи, що гнітять душу, злетять, мов пташки легкокрилі, і радісно мені, і ясно стане на душі! Де ж вона?

ЯВА V

Входить М а р' я н а, з хлібом і з мискою в руках.

М а р' я н а. Данило?!!
Д а н и л о. Я, чого так крикнула? Не ждала?
М а р' я н а. Не ждала, серденько моє! (Набік.) Коли б Михайло зараз не прийшов!
Д а н и л о. Я несподівано прийшов і несподіване приніс горе!
М а р' я н а. Що трапилось таке, Данилочку мій милий?
Д а н и л о. Найшлися злії вороги, хотять нас розлучить...
М а р' я н а. Які ж там вороги у нас?
Д а н и л о. Брат Михайло.
М а р' я н а. О, чуло ж моє серце, чуло! Неначе жду чого сьогодня цілий день!.. Що ж він зробив?
Д а н и л о. Давно на мене вже він точить зуби і так настроїв батька проти мене, що все йому віддать вони рішили, а я повинен стать робітником Михайла! За це назвав я злодієм його і з батьком посварився... Вони мене прогнали з двору... як стою!
М а р' я н а. Що ж маєш ти робить, мій голубе?
Д а н и л о. Мене нічого дома не держить, огидло все! Без тебе, ж я не можу жити, моя єдиная утіхо! Порадь же ти мене.
М а р' я н а. Не знаю, що й сказать!.. Мені так тяжко стало на душі, що краще утопиться!
Д а н и л о (обніма її). Т,ут, біля тебе, я забуваю горе, і коли слово подаси, що ждать мене ти будеш, я все перенесу: піду у найми, добуду грошей — і через рік найбільш ми поберемся!.. Скажи ж мені, голубонько: чи щиро любиш ти мене, чи будеш ждать? Утіш же хворе моє серце!
М а р' я н а (зітхнувши). Ох!! А як забудеш ти мене за рік?
Д а н и л о. Ніколи в світі, присягаюсь!
М а р' я н а. Вони тобі нічого не дадуть і потім, а ти привик в достатку жить, то й будеш послі нарікать, що через мене нужду терпиш.
Д а н и л о. Виходить, мало знаєш ти мене, коли так кажеш?.. Доброї душі, щирого серця, дружини вірної, а не багатства я шукаю! Де кохання, там згода є, там щастя! Хто задовольняється малим, у кого душа спокійна, — той щасливий, той багатий!.. Хто ж крутиться, як та в окропі муха, і раз у раз турбується, щоб більше де зірвать, ніколи той щасливим не буває... Такому чоловікові скілько не дай, йому все мало, він все голодний!.. Де ж тут щастя?
М а р' я н а. О серденько моє!.. Дурна я, мабуть, бо серцем чую, що так би добре жить було, а розумом не вмію розгадать: чи добре буде так, як кажеш .ти!
Д а н и л о. Слухай, Мар'яно, серце! Чисте серце — найкращий поводар, а розум часто блудить!
М а р' я н а. До тебе тягне мене серце, його я слухать буду, і от тобі моя рука, що ждатиму тебе!
Д а н и л о. Тепер щасливий я! Не то, щоб вигнали мене з батьківської хати, нехай би жили з мене тягли, аби моя була Мар'яна, то й під ножем би усміхався! О, як люблю тебе я! (Обніма її.) Серце!

Довгенько стоять обпившись.

М а р' я н а. Куди ж ти підеш?
Д а н и л о. На линію піду, у Чорноморію. Там, — я читав і чув від нашого учителя, — багато земель є, і дешево земля, а тілько робітник дорогий. Прийду сюди, поберемось та й вернемося знов туди вже вдвох! І як ми там заживемо чудово!
М а р' я н а. Дай боже! Нехай тобі господь поможе! Коли ж ти йдеш?
Д а н и л о. Завтра вранці.
М а р' я н а. О, як же скоро! Хоч би ще день пождав! Мені б так хотілося з тобою довше побалакать, посидіть на самоті, а сюди повинні мати прийти скоро, — помішають... Я до тебе, Данилочку, вийду, як мати заснуть... Пожди мене біля млина...
Д а н и л о. І справді! Бач, як я забалакавсь... Тепер вже мені легше на душі: розважила мене ти! (Цілує її.) Бувай здорова! Виходь же, зіронько моя!
М а р' я н а. Вийду, вийду!
Д а н и л о. Я ждатиму хоч і до світа!

Виходять, Мар'яна його проводжа і зараз вертається; задумується і довго стоїть мовчки.

ЯВА VI

М а р' я н а (одна). Здавалося мені, що все байдуже, що я Данила не люблю, а тілько так пустую; тепер же бачу, що не чужий моєму серцю він! Ох!.. Він поїде відціля... І сумно так, і пусто скрізь зробилося, наче зразу всі чужими стали. Здавалося, у серці все вже перетліло і жить йому не доведеться більш... Що ж це? Чудно і радісно прислухаться, як мертве серце ожива! (Задумується і після короткої паузи, стрепенувшись, ніби злякалась.) А Михайло прийде!! Я й забула!.. Не хочу бачить я його, піду куди-небудь... Данило, серце моє! Нащо ж ти покидаєш бідну Мар'яну?.. Заворушилось серце, б'ється дужче!.. До тебе б'ється, а ти йдеш на цілий рік від мене! Що ж це ти, Мар'яно? Знов серця слухаєш?.. Схаменися! Хіба мало воно тебе дурило, водило? Нащо тобі огонь той роздувать, що вже потух? Тепера знову муки хочеш!.. Дурна! Дурна!! Не вір нікому і серцеві не потурай!.. Серце поводар? Сліпий це поводар! Данило серця слуха — куди ж веде його те серце золоте? За тридев'ять земель, у Чорноморію, шукати хліба, а в батька тік тріщить!.. Чудний ти, мій коханий, а ще чудніща я!!! До тебе лину, серцем лину, а жду другого! Так треба, мабуть, коли так робиться!.. О, чому не встрілись раньше ми з тобою, коли ще молода була, коли у серці у моєму не тлів огонь, а полум'я палало, і розум спав, і жить хотілось тілько серцем? Не перетліло б так воно даремне, бо вміло так колись любить, як ти тепер!.. А зараз Михайло прийде... Не знаю, що зроблю... Що зробиться, те й буде...

ЯВА VII

Входить О д а р к а.

О д а р к а (ще з порога лається). Чи не сто чортів його матері з чередником! Бодай його взяла завійна!
М а р' я н а. Чого ви, мамо, лаєтесь так дуже?
О д а р к а. Іди під три чорти! Через тебе пропустила череду, телиця ряба вскочила до Окунів, слинявий Семен заняв в загін, тепер хоче зцупить штрап!
М а р' я н а. Не сердьтесь, мамо, телицю віддадуть і так.
О д а р к а. Тепер у полі чорно; настоїться голодна там, в загороді, бідна скотина!
М а р' я н а. Та я зараз піду сама у двір до Окунів і телицю прижену, — заспокойтесь.
О д а р к а. Тебе пошли, то там і сядеш! Ходім умісті, а хату замкнем.
М а р' я н а. Ходім.

ЯВА VIII

Входить М и х а й л о.

М и х а й л о. Добривечір! Чого ви так гукаєте, паніматко, що аж на улиці чуть?
О д а р к а. Гукав би і ти! Телицю твій слинявий Семен заняв мою.
М и х а й л о. Нехай не ходе яга чуже! Тепер платіть карбованця.
О д а р к а (сердито). Де я тобі у біса його візьму?
М и х а й л о. Про мене, де хочете. А котру телицю: рябу чи полову?
О д а р к а. Рябу, щоб тому Семенові в очах рябіло!
М и х а й л о. Гарна теличка, жалко, а прийдеться продать, як не дасте карбованця.
О д а р к а. За віщо карбованця? Що вона за шкоду тобі зробила?
М и х а й л о. За те, що дуже вибрикує і осовує рови.
О д а р к а. Який там у чорта рів, коли скотина перелізе?
М а р' я н а. Та годі, мамо, хіба не бачите, що він дратує вас?
О д а р к а. Що ж я йому, собака, чи що?
М и х а й л о. Та не сердьтесь! Нате шапку, покажете Семенові, то він віддасть телицю вам, а я у вас поки посидю. Тілько не забудьте там шапку, назад принесіть, а то прийдеться без шапки йти по вулиці, то ще подумають, що в куми звав...
М а р' я н а. Забалакав!.. Та не баріться, мамо!
М и х а й л о. А чого ж спішить? Там у мене Семен такий молодець, а мати ще не стара... Чого доброго... Ха-ха!
О д а р к а. Ну вже твій Семен! Стара собака, а такий лайливий та безецний, що з ним і балакать противно. (Виходить.)
М а р' я н а. Чи не в хазяїна удався?

ЯВА IX

М а р' я н а і М и х а й л о.

М и х а й л о. Хіба безецний я? То так здається! З пісними я пісний, з скоромними — скоромний; хто що любить, любить же, звісно, не закажеш! Жиди не люблять сала, і дурні дражнять їх свинячим ухом! А я і сам тоді не їм вже сала, коли приходиться з жидами гендлювать.
М а р' я н а. То ти, виходить, хилишся, куди віє вітер?
М и х а й л о. То так здається! А я цим способом хилю других, куди мені потрібно.
М а р' я н а. То ти хвастаєш тілько, а от мене то й не нагнеш! Горілки хочеш?
М и х а й л о. Давай, як є.

Мар'яна подає й налива.

Нащо ж я буду гнуть тебе? Ти і сама нагнешся.
М а р' я н а. Ой, ой! Який же подухалий ти! Пий!
М и х а й л о. А ти?
М а р' я н а. Ну, будь здоров! (Пригублює, доливає і дає Михайлові.)
М и х а й л о. Хіба ж так п'ють? Диви, ти чарку зноровила
М а р' я н а. Я більш ніколи не пила.
М и х а й л о (п'є). Чого вона така тепла?
М а р' я н а. Не знаю.
М и х а й л о. Губами тілько доторкнулась — і степліла горілка. Ну й дівчина! (Хоче обнять її.)
М а р' я н а (одвертається). Куди?
М и х а й л о. Погріться хочу, бо щось морозить наче!
М а р' я н а. Як хочеш гріться (налива), то пий ще і сиди смирно, бо я із хати вийду!.. Не по душі мені, що ти до мене бридкі заміри завше маєш.
М и х а й л о. Ой, яка сердита! Недоторка! Мабуть, Данило заказав, щоб піст держала?
М а р' я н а. І без Данила я така. Язик не кістка, вертіть ним можна як завгодно, а далі тпр-р-р! Пий!
М и х а й л о. Не хочу, бо ти сердишся.
М а р' я н а. Не сердюсь я, єй-богу! Я тілько не люблю, що ти й розмови іншої не маєш: пустуєш, жартуєш і залицяєшся так бридко, неначе я... Ну, годі! Випий!
М и х а й л о. Не хочу!
М а р' я н а. Вольному воля! Кажи: чого прийшов? Які приніс тенета?
М и х а й л о. Ага! Цікаво, не бійсь, знати?
М а р' я н а. Байдуже! Обійдеться і так, коли не скажеш... Ти ж хлопця присилав лякать, що ввечері тенета нові принесеш? Покажи свої тенета!
М и х а й л о (набік). Чорт — не дівка! (До Мар'яни.) Ну, годі шуткувать... Будем прямо говорить. Тілько ж не хитруй і ти зо мною, бо я примітю зразу і пропаде охота сказать про те, за чим прийшов... Ти подала Данилові вже слово?
М а р' я н а. Подала.
М и х а й л о. А знаєш, що його батько вигнали?
М а р' я н а. Знаю.
М и х а й л о. І що на мене все імініє переводять?
М а р' я н а. Знаю.
М и х а й л о. І тобі все це нічого?
М а р' я ч а. Байдуже!
М и х а й л о. Тебе нічим вже на злякаєш!.. А що ж ви будете робить?
М а р' я н а. Данило піде в найми, я буду зароблять і ждатиму його.
М и х а й л о. Довго прийдеться ждать.
М а р' я н а. А тобі що?
М и х а й л о. Жалко, що ти посивієш в дівках.
М а р' я н а. Не журись! І рік не пройде, як ми поберемось з Данилом.
М и х а й л о. Дурна!.. А я розумнішою тебе лічив... Чи не краще ж не ждать, не горювать, а хоч завтра йти до мене панувать.
М а р' я н а. Татові скажи! Яке велике щастя жить з тобою і буть посміхом для усього села!
М и х а й л о. Хто ж посміє сміятися з моєї жінки?..
М а р' я н а. Жінки?..

Обоє мовчать.

М и х а й л о. Кажи: покинеш Данила, підеш за мене?
М а р' я н а (лукаво). Гум!.. Побачимо... Сватай!
М и х а й л о. А ти гарбуз даси, щоб посміятися!
М а р' я н а. Побачимо!
М и х а й л о (палко). Що ж ти у дурня грать зо мною хочеш, чи як? Коли на те пішло, щоб щиро побалакать, то годі мудрувать! Чи так, чи ні — кажи мені все прямо... Мені вже обридло ходить з зав'язаними очима, пора їх розв'язать, бо в мене й другого немало діла є! Сама подумай, — ти, слава богу, не дурна, — яка користь тобі Данила ждать? Ну, прийде він, і ви поберетесь, та й станете старців плодити, бо я йому не дам нічого, — не задля нього працював! А в мене ти, як пані, будеш жить, — робити є кому!
М а р' я н а. Ой, душу ж ти виймаєш з мене! Чом раньше не казав так щиро?
М и х а й л о. Так склалось. Не дурій, бо будеш жалкувать.
М а р' я н а. Я слово подала...
М и х а й л о. Слово — дим, контракта в вас немає.
М а р' я н а. Не серцем ти говориш.
М и х а й л о. Ти думаєш, нема у мене серця? Є! І загорілось більш до тебе, ніж я того хотів!.. Не туши ж його холодними речами, бо прохолоне... Іди, коли я кличу.
М а р' я н а. Не можу зараз я сказать нічого... Данило й ти!.. Рідні брати... Данило!.. Ох!.. Голова горить! Дай подумать наодинці... Бо серце заболіло зараз, наче міцно хто його перев'язав!..
М и х а й л о. Серце, серце!.. А розум нащо?.. Загнуздай його розумом і поверни туди, де більш користі. Ти не маленька, щоб серцем тілько жить. Дивись на мене: серце до тебе, а розум звелить йому — поверне в другий бік!.. Повір! Плювать на серце!..
О д а р к а (кидає у двері шапку). На шапку, бо мені ще треба видоїть корову.
М и х а й л о (у двері). А що, нажартувалися з Семеном?
О д а р к а (з сіней). Нехай він тобі сказиться!
М и х а й л о (сміється). Удовиці, як молоді дівчата, до жартів ласі!.. Ну, прощай! До завтра. Ждатиму. Чого ж ти голову повісила? Хто найшов, той не сумує. (Обніма Мар'яну за стан.)
М а р' я н а (одводить його руку, тихо). Послі... Послі... Іди, іди, іди!
М и х а й л о. Так завтра? Ну, до завтра! (Виходить.)

ЯВА Х

М а р' я н а (одна). "У мене ти, як пані, будеш жить, — робити є кому!" Здається, так сказав Михайло? І після цього рік ждать Данила!.. Рік!.. Довгий, довгий, як вік! Ох, який довгий, — чого за рік не перебуде?!.. А діждусь — роби не розгинаючись... Змарнієш скоро, забудеш любощі; а Милий, змучений роботою, вже не пригорне палко, не, обвіє гарячим полум'ям кохання! Усе пройде... Й серце в горі та нужді умре само зарані, як все вмирає. Для чого ж мучиться тепер я маю?.. Е!.. Дурна голова — засумовала! Об землю всі думки такі! Данило тут ще... Я вільна... Серце його бажає — лечу до нього, нехай душа попразникує! А там?.. Що буде там, об тім я завтра поміркую. (Хватає свиту і йде; назустріч їй Одарка.)

ЯВА XI

О д а р к а (в дверях). Куди?
М а р' я н а. Ніколи, послі скажу! (Вибіга.)
О д а р к а. Тьфу! І в кого вона така вродилася?!

З а в і с а.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Великий курінь над берегом Чорного моря. Рибацький човен; на ньому невід, кодоли. Біля куреня великий казан висить на триногах. Стоять бочки, діжки і перерізи. Шматок невода на палицях сушиться і кінцем своїм з-за куреня виходить наперед кону.

ЯВА І

Як піднімається завіса, десь далеко, чуть, тихесенько співають пісню: "Ой по горі, по горі чабан вівці зганяє". Після першого куплета гурт зачина другий, так само ледве чутно, а за коном поблизу співа жіночий голос без музики.

Несу воду, несу воду,
Коромисло гнеться.6

Стоїть козак коло воріт,

Два рази

Як барвінок, в'ється.

Входить М а р т а, замислившись, і стає біля куреня, схиливши голову. Тим часом музика приграє до пісні прелюдію.

М а р т а (співає).

Мету хату, мету сіни
Та й задумалася.

Вийшла мати води брати

Два рази

Та й догадалася.

І мати догадалися, і батько догадалися, а Данило не догадується!.. Милий мій, чорнобривий Данилочку, чом же ти не догадуєшся?

Тече річка невеличка,
Схочу — перескочу.

Віддай мене, моя мати,

Два рази

За кого я схочу...

Віддали б, якби Данило хоч слово сказав. Батько в ньому душі не чує. Що ж мені робить? Невже самій признаться Данилові, що люблю його? Ох, сором який... Самій сказать парубкові: "Я люблю тебе, Данилочку!" Ні, ні, не скажу!.. А чом би й не сказать! Може, й він любить, та соромиться... І я соромлюсь... та так і розійдемось?! Ой, як тяжко розійтись з милим і не знать, чи він любе тебе? Все одно, що в домовину лягти... Соснові дошки тісної домовини не так давлять, не так тяжко в могилі під сирою землею лежати, як тяжко у серці одинокім носить кохання!.. Сказать йому?.. Легше буде, хоч і дізнаюсь, що не любить. Скажу, хоч на ухо скажу, щоб і самій не чуть своєї речі, а потім все одно, що буде! Прийшла з хутора нарошне, щоб з ним побачиться, а його нема!.. Рибалки десь далеко співають... Там він, там, мій милий! Завидую його товаришам, що дивляться на нього, що розмовляють з ним!.. Хотіла б вітром буть, щоб обвівать його, щоб подихать йому в лице ласкаво!.. Прийди ж мерщій, Данилочку, сюди, щоб глянула на тебе я і побалакала на самоті... Сьогодня послідній день. Рибалки розійдуться, і він піде... А я? Бідна, бідна я! (Плаче.)

ЯВА II

Входить 3 і н ь к о з ціпом у руках. Побачивши Марту, що плаче, підходить до неї і бере її за руку.

З і н ь к о. Не плач, моя голубко, не плач, дочко!
М а р т а. Ох, тату! Татку, не гнівайтесь на мене, простіть мені!
З і н ь к о. Бог з тобою, що ж ти зробила такого, що просиш прощенія у мене?.. Догадуюсь я, і стара мати казала мені, що ти любиш Данила.
М а р т а. Не кажіть, тату, мені соромно.
З і н ь к о. Чого ж соромиться, моя єдиная? Давно було б тобі сказать. Твоє щастя — наше щастя. Ти в нас одна, не бідні ми, а такого парубка, як Данило, хоч і наймит він, не знайдеш скоро. Чого ж тут думать довго? Я сам його посватаю. Як бог благословить, то й будете щасливі.
М а р т а (обніма батька і плаче). Тату!
З і н ь к о. Чого, чого ж, дитино моя?.. Ну годі ж, не плач! Чого ж плачеш?
М а р т а. Не знаю. Мені легко, гарно і ясно на душі зробилось від ваших слів, а сльози Самі ллються. Тату, я побіжу додому, скажу мамі про нашу розмову, розкажу їй, як я люблю дуже Данила, бо мені соромно вам про це казать.
З і н ь к о. Голубко моя! (Цілує її в голову.) Іди ж додому, та нехай там вечерю варять, щоб усього було доволі. Сьогодня рибалки розщитуються, то всі будуть вечерять у нас на хуторі.
М а р т а. Добре, тату! (Хутко виходить.)

ЯВА III

З і н ь к о (один, дивиться довгенько вслід Марті). Дитино моя рідна, дитино моя дорога! Все для твого щастя є у мене: табун коней, повен загін товару, хліба, дякувать господа милосердного, не переводиться і в току, і в коморі, не доставало дружини тобі! І сам бог віта над моєю сім'єю! З далекого краю привів до нас парубка, бідного, наймита, з душею і серцем янгола!.. Дякую тобі, милосердний! (Приглядається.) Що вони там роблять? Здається, ідуть сюди.

За коном співають і наближаються

Та туман яром7,
Та туман яром,
Мороз долиною,
Та мороз долиною.
Та не по правді
Та козаченько
Живе з дівчиною,
Та живе з дівчиною!
Що пізно ходить,
Рано виходить,
Важить на другую,
Та важить на другую!
За річкою
За бистрою
Цигани стояли,
Та цигани стояли.
А між тими
Та циганами
Циганка-воріжка,
Та циганка-воріжка.
А до тії
Та воріженьки
Втоптана доріжка,
Та втоптана доріжка.

ЯВА IV

З посліднім куплетом входять р и б а л к и, молоді і середніх літ. Одягнені всяко: хто в свиті, хто в куртці, хто в чумарці, хто в червоній сорочці навипуск, а зверху демікотоновий піджак, коротший сорочки. Всі веселі.

В с і. А! І хазяїн наш тут, здрастуйте!
1-й р и б а л к а (п'яний, лізе до Зінька цілуваться). Такого хазяїна нема... нема!.. Нігде нема! Я сім літ рибалка, а такого нема... Єй, нема! Дайте я вас поцілую! У руку, у руку! Ви, Зіновій Тарасович... Одно слово... Чого ви смієтесь? Молокососи! Я не то що! Бачить бог! Одно слово... Ех!
Р и б а л к и. Та йди, ляж у курінь, засни!
1-й р и б а л к а. Хіба як? Хіба я п'яний?
Р и б а л к и. Ні, тверезий, тілько спать лягай!
1-й р и б а л к а. Ш-ш!.. Не ваше діло! Хазяїн, п'яний я?
З і н ь к о. Не то що п'яний, а коли всі кажуть лягать спать, то ляж, Трохиме, послухай товаришів!
1-й р и б а л к а. Їх я не послухаю, а вас!.. Вас послухаю... Ви отець!.. (Через сльози.) Дайте руку, я хочу вас у руку поцілувать!.. Сім літ рибалка!..
З і н ь к о. Поцілуємся так, — і лягай спать.,

Цілуються.

1-й р и б а л к а. Я ляжу!.. Мені що? Я ляжу... (Іде в курінь.) Я сім літ рибалка... (Голос зникає у курені.)
З і н ь к о. Де це так?
2-й р и б а л к а. Та були у Вакули в курені: і там сьогодня рощот.
З і н ь к о. А Данило ж де?
2-й р и б а л к а. Тут земляк його є з Херсонщини, так, либонь, пішов у курінь до Свирида.
З і н ь к о. Так от же що, хлопці: ідіть ви на хутір, там сьогодня попрощаємся, повечеряємо, а завтра й рощот. Слава богу, заробили добре.
Р и б а л к и. Слава богу!
З і н ь к о. А хто сьогодня на варту біля снасті?
2-й р и б а л к а. Данило.
З і н ь к о. Так ми пришлем сюди робітника із хутора на варту, бо без Данила ж не можна — він главний рощотчик!
Р и б а л к и. Правда, правда!
З і н ь к о. Ідіть же ви на хутір, а я піду знайду Данила. (Виходить.)
Р и б а л к и (починають пісню).

Ой із-за гори
Та буйний вітер віє8.

Ой там удівонька

Два рази

Та пшениченьку сіє.

Ой посіявши,
Стала волочити,

А заволочивши,

Два рази

Стала бога просити.

Ой уроди, боже,
Та пшениченьку яру

На вдовиних діток

Два рази

Та й на вдовину славу.

З посліднім куплетом виходять.

ЯВА V

Входить Д а н и л о.

Д а н и л о. Слава богу, скінчили риболовлю, і грошей заробив доволі... Рік пройшов, як я з дому. Довго і тяжко минали дні; здавалось, і сонце ставало оддихать на небі, щоб довший день зробить, щоб важче було жить. Довгий рік минув, наблизився день повороту до тебе, моя горличко, і муки всі, що душу так гнітили, порвались, як гнилі нитки; десь потонули — нема вже їх!.. Душа горить одним бажанням — обнять тебе!.. Серце б'ється від думки одної, коли ж тебе до нього пригорну я, почую, як і твоє заб'ється серце, замру від щастя! Що рік, що два пекельних мук перед тим щастям, перед тією радістю, яку знайду я біля тебе?.. А побравшись, сюди з тобою я вернуся знову, і тут укупці заживем ми тихо, славлячи бога, що нам поміг він пережить всі муки!.. А тут яке роздолля: степ, море і гори синіють оддаля, — мов у намітку, закутані у дим! Чудово! Очей не одірвав би! Здається, Марта сюди йде. Хороша дівчина. Вірною дружиною буде комусь.

ЯВА VI

Входить М а р т а. Побачивши одного Данила, трохи засоромилась і ніби хотіла зупиниться, а далі, наче з одвагою, підходить.

Д а н и л о. Здрастуйте, Марто!
М а р т а. Чом ти не скажеш мені "здрастуй", а "здрастуйте?"
Д а н и л о (усміхається). Ну, здрастуй!
М а р т а. Будь здоров, з неділею! Чого ж ти зостався — всі пішли на хутір?
Д а н и л о. Сьогодня я на варті. Не можна так покинуть, поки всього ще не прибрали.
М а р т а. А батька ти не бачив?
Д а н и л о. Ні.
М а р т а. Вони тебе шукали. (Набік.) Ох! Як серце б'ється! (Помовчавши.) І ти підеш від нас, Данило?
Д а н и л о. Піду, а потім я сюди вернуся знову і тут зовсім зостанусь.
М а р т а (радісно). Вернешся? І тут зостанешся?
Д а н и л о. Ти рада! Спасибі тобі, Марто, за твою прихильність до мене. Ти рада, що я зостанусь тут; і я не менше радий! Коли б тілько господь привів, щоб все так сталось, як того моя душа бажає.
М а р т а. Чого ж твоя душа бажа, скажи мені, Данилочку?
Д а н и л о. Ти щира єсть людина; тобі я як сестрі одкрию душу всю свою.
М а р т а. Як сестрі...
Д а н и л о. По Христу ми всі брати! У мене дівчина є...

Марта хватається за серце.

Її люблю я, душі я в ній не чую, за нею мучусь тут, пропадаю, всі мої думки... Що з тобою, Марто? Боже мій, що з нею? Марта. Боже мій, він другу любить!..

ЯВА VII

Входить 3 і н ь к о.

З і н ь к о. Що з тобою, дитино?
М а р т а. Тату, тату, він другу любить...
З і н ь к о. Бідна моя дитина, я сам хотів тебе сватать, а вона раньше дозналась про своє горе. Заспокойся, моя дитино, бог милостивий, і ти знайдеш собі пару. Не благословив господь з'єднать з Данилом вас, то його святая воля, я і сам люблю Данила як рідного сина і думав...
Д а н и л о. Простіть мене, панотче, я люблю вас як батька і Марту як сестру, а серцю не закажеш...
З і н ь к о. Ходім, дочко, ходім, заспокойся.

Виходять.

Д а н и л о (сам). Де ж моє щастя: чи тут, чи там? Там, там, біля Мар'яни!

З а в і с а.

ДІЯ П'ЯТА

Хата та, що і в першій дії.

ЯВА І

А б л а к а т і М и х а й л о.

А б л а к а т. Нічого неможна було подіять! Вже я і так, і так вертів — не помогло, прийдеться заплатить штрап. Ну, прощай, бо мені ще треба до Харка заїхать. Вони побились з Митрофаном, так іск хоче пред'явить. Спасибі людям, що хоч розквасюють один одному морди, — все ж нашому брату заробіток, а без цього хоч кулаки гризи, таке настало! Бувай здоров! (Вийшов.)

ЯВА II

М и х а й л о (сам). Бодай ти вдавився! Тілько десять рублів вимотав, а двісті п'ятдесят все ж таки плати! І договор з жидами анахтема такий написала, що тепер нічим жидів не дошкулиш. От тобі й шинки! І так все гарно ішло, поки становий не довідався, а довідався — зараз протокол. Уже ті протоколи у печінках мені сидять. І жиди ж, каторжні, не обійдуться, щоб усе було законно, а безпремінно де-небудь щілину зоставе, а в ту щілину і всунуть зараз протокола — сказано, біля того ходять. Тепер плати. А бодай ти маци не розжував на той рік!

ЯВА III

Входить М а р' я н а, одягнена по-празниковому.

М и х а й л о. Куди це ти налагодилася?
М а р' я н а. Піду до писарші.
М и х а й л о. Іди ж ти до писарші, та не моргай, зділай милость, на писаря.
М а р' я н а. На таку халеру й глянуть бридко.
М и х а й л о. Еге, халера! Він дума, що ти моргаєш. А на покрову9 як був у нас, то так на тебе задивився, що замість шапки кухоль з водою надів на голову.

Обоє регочуть.

М а р' я н а. Давно такий він роздодора. На тій неділі, як була у них, цигарку в рот вогнем поклав, геть чисто спік язик! Все про щось дума.

Сміються.

М и х а й л о. Мар'яно! Поморгай на нього гарненько! Єй-богу, він, замість чорнила, перо вмочатиме в горілку.
М а р' я н а (регоче і б'є шуткома Михайла в спину). Тебе послухай, то ще справді чоловіка на той світ зажену. (Виходить.)

ЯВА IV

М и х а й л о (один). Їй хоч і не наказуй, то моргати буде, А мені байдуже!.. Зате у мене писар у руках. Як треба що, — пошлю Мар'яну, і писар, мов навісний, висолопивши язика, летить, куди пошлю. Помага мені багато Мар'яна. З такою жінкою не пропадеш.

ЯВА V

Входить К а л е н и к.

К а л е н и к. Там Янкель овес купує. Я казав, як дасть по п'ятдесят копійок за пуд, то продамо.
М и х а й л о. Скілько я вас просив, тату, щоб не мішалися не в своє діло.
К а л е н и к. Та я ж нічого...
М и х а й л о. Нічого! Тепер овес п'ятдесят сім копійок за пуд, а ви он п'ятдесят просили! Де ж Янкель?
К а л е н и к. На току.
М и х а й л о. Не мішайтесь! Сидіть собі та їжте готовеньке! (Виходить.)
К а л е н и к. Та я ж нічого... І слухать не хоче. Ні за віщо мене має... І жінку підібрав таку, як сам. Ох, ох, ох!... Отак на старість вскоч!

ЯВА VI

Входить Г о р п и н а.

Г о р п и н а. Ключі позабирала і десь повіялась! їсти хочеться, хоч би кислого молока попоїсти, усе заперто! (Сіда.) Ох!
К а л е н и к. І я їсти хочу...

Мовчать.

Чи нема тут хоч хліба? (Іде до шкапа.) Заперто. (Сіда.) Охо-хо-хо!

Мовчать.

Г о р п и н а. Оце тебе господь наказує за Данила!
К а л е н и к. Та хоч мовчи вже, не гризи!

Мовчать.

Постой, стара, ти не сумуй: нехай Данило вернеться, ми знов захазяїнуємо.
Г о р п и н а. Чим же ти будеш хазяїнувать?
К а л е н и к. Як чим?.. Тим...

ЯВА VII

Входить с т а р ш и н а.

К а л е н и к. А, Митрофан Іванович! Здрастуйте! Чи ще живенькі?
С т а р ш и н а (хрипло). Та до якого часу...
К а л е н и к. Давно вас я не бачив!.. Зовсім постарів, то вже нікуди й не виходжу, а ви й не провідаєте нас. Стара, чи нема там чого закусити?

Горпина здвигує плечика.

Еге!.. Я й забув, що невістка ключі занесла... Та вона скоро прийде... Сідайте, що нового?
С т а р ш и н а. Нема доброго нічого! Там прислали бумагу, щоб з вас зискать за шинки штрапу двісті п'ятдесят карбованців.
К а л е н и к. Отака ловись! За віщо?
С т а р ш и н а. А ви хіба не знаєте? Це діло тягнеться давно.
К а л е н и к. Уперше чую. Тепер Михайло всі діла веде, то вже до нього й це належить.
С т а р ш и н а. А він мене послав до вас, казав: шинки ті ваші.
К а л е н и к. Що він, здурів? Я ж усе йому віддав, нема нічого в мене... Оце увесь, як бачите.
С т а р ш и н а. І в бумазі стоїть іменно з вас штрап.
К а л е н и к. Це диво! Мабуть, помилка.
С т а р ш и н а. Не знаю.
К а л е н и к. Підождіть, нехай Михайло прийде. Що він вигадує?
С т а р ш и н а. У бумазі стоїть, що, каже, як не заплате, так у острог на три місяці посадить.
Г о р п и н а. Боже ж мій милосердний! То це тебе, старий, ще і в острог засадять! Діждалися честі на старість!.. (Плаче.)
К а л е н и к. Стривай! Не плач! Як-таки можна, щоб я в острог пішов! Коли вже присудили, то заплатимо. Є, слава богу, чим заплатить і більше!

ЯВА VIII

Входить М и х а й л о.

К а л е н и к. Бач, що твої шинки наробили!
М и х а й л о. Що ж робить? Тепер уже не поможе — усі станції пройшло, скрізь присудили...
К а л е н и к. А звісно, нічого більш не зробиш, треба платить! Любиш, каже, кататься — люби і санки возить! Так-то...
М и х а й л о. Де ж його, тату, таку суму візьмеш? Я й так здержався: то на аблаката — тощо!
К а л е н и к. Як де візьмеш? Слава богу, є чим заплатить.
М и х а й л о. Послухайте, тату, мене, що я вам скажу
К а л е н й к. Кажи, ти хазяїн і всьому голова...
М и х а й л о. Будемо так говорить: двісті п'ятдесят карбованців — великі гроші?
К а л е н и к. А звісно, немалі — сума!
М и х а й л о. Їх не то в три місяці, а й за три роки, при вашій старості, не заробиш...
К а л е н и к. Де вже там мені заробить?
М и х а й л о. От бачите! (Ласкаво.) Посидьте, таточку, три місяці в острозі — і гроші будуть цілі, це все одно що заробите.
К а л е н и к. Як?! На старість літ в острозі... Чи ти не одурів?!
С т а р ш и н а. Це так!..
Г о р п и н а. Де твоя совість? Шибенику!.. Я очі тобі видеру із лоба.
М и х а й л о. І чого так репетувать? Ви тілько розберіть: не однаково ж хіба сидіть, що тут, що в острозі?.. Двісті п'ятдесят карбованців — це сума; самі ви кажете -, не так-то легко її заробить... Не спретчайтесь, тату, посидьте три місяці! А ви, мамо, не турбуйтесь: я буду возить вас до батька щонеділі. І вам, тату, не буде там так скучно, як дома: людей в острозі доволі, а на харчі я вам дам п'ять рублів, та і з дому можна буде возить...
К а л е н и к. Милосердний боже! Ти чуєш? Це син говорить, син, котрому я усе віддав! За що ж мене караєш, о господи! Одверни від мене гнів твій... Забув ти бога, Михайло! Де ж твоє серце? Щеня більш жалощів має у своїм собачім серці до матері, ніж ти. Подивись на матір, пожалій її, коли не жаль тобі моєї честі!
М и х а й л о. Дивно та чудно! Три місяці посидіть, усього три місяці!.. Та я зимою, як перемолотю хліб, і сам три місяці посидів би з охотою в острозі за двісті п'ятдесят карбованців; то ж сума! Тілько біда, що не з мене, а з вас присудили. Не спретчайтесь, тату, посидьте три місяці в острозі!

ЯВА IX

Входить Данило, з клунком за плечима.

К а л е н и к. О, коли так, то ти не син мені! Будь же ти...
Д а н и л о. Здрастуйте!
Г о р п и н а (побачила Данила. Крикнула і кинулась йому на шию). Данило! Сину мій рідний!.. Дитино моя!.. Сам бог тебе приніс!
К а л е н и к. Пусти, стара, пусти... Дай я обніму його. О мій нещасний, о мій дорогий синочку!..

Обоє цілують його і плачуть.

Д а н и л о. Що тут таке? Що, матінко, що, татку?.. Мені важко дивиться на вас: такі ви безпомощні, такі ви перелякані, так кинулись до мене! І радісно, і жалібно у мене б'ється серце!.. Розказуйте, розказуйте! (Обніма то батька, то матір.)
К а л е н и к. Присудили штрапу двісті п'ятдесят карбованців.
Д а н и л о. За шинки?
Г о р п и н а. Ти угадав! Моє золото! Надія наша!
Д а н и л о. Так що ж?
К а л е н и к. Михайло грошей не дає, а в нас нема нічого — усе його!
Г о р п и н а. І батька в острог хотять посадить!.. У острог... Старого, сивого, що вигодував вас, до розуму довів!
Д а н и л о. Боже мій! У перший раз на віку жалію за грошима!.. У мене є всього сто п'ятдесят рублів, я всі віддам, а решту підождуть!
С т а р ш и н а. Підождемо. І по закону можна.
К а л е н и к і Г о р п и н а (обнімають Данила). Дитино наша мила! Пошли тобі, господи, віку і щастя!
М и х а й л о (набік). Тонкосльози!.. Важко було три місяці одсидіть! Прийдеться і своїх сто рублів дать... Ні за цапову душу пропадуть!
К а л е н и к (притуляє голову Данила до своїх грудей). Пробач мені, сину, що я тебе скривдив!.. Ти через мене набрався доволі горя. (Бере його за голову й цілує в очі.)
Д а н и л о (стає навколішки). Благословіть же мене, тату, тепер на шлюб з Мар'яною!..

ЯВА Х

Входить М а р' я н а.

М а р' я н а (балака ще з порога). Зараз до нас писар з жінкою і псаломщик з пса... Дан...
Д а н и л о (почувши голос Мар'яни, кидається до неї). Мар'яна!! (Раптом стає як вкопаний.) Що це з тобою?.. Ти... молодиця?..
М и х а й л о. Вона — моя жінка!

Картина.

З а в і с а.

1885.
Новочеркаськ

1 Н о в о р о с і я (Новоросійський край) — історична область на півдні України і частково на півдні Росії. Виникла у зв'язку з освоєнням Російською державою території Північного Причорномор'я в другій половині XVIII ст. З 1812 р. охоплювала Катеринославську, Таврійську, Херсонську губернії і Бессарабську область.
2 Ч о р н о м о р і я. - Йдеться про так звану Чорноморську кордонну лінію (проходила від гирла річки Лаби до Азовського моря по правому березі річки Кубані), куди в 1792 р. було переселено утворене в 1788 р. з колишніх запорізьких козаків Чорноморське козацьке військо, а в наступних десятиліттях — колишні українські козаки з Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній, а також українські і російські селяни-втікачі. В 1860 р. Чорноморське козацьке військо було об'єднано з частиною Кавказького лінійного козацького війська і перейменовано на Кубанське козацьке військо.
3 ... н а П е т р а... — Йдеться про релігійне християнське свято Петра, яке припадало на 29 червня за ст. ст.
4 С п і в а й к о м у і н ш о м у л а з а р я! — У Євангелії є оповідання про жебрака Лазаря, який, покритий струпами, лежав під ворітьми багача і радий був крихтам з чужого столу. Старці співали духовну пісню (псальму) про багача і Лазаря, яка перейшла у фольклор, втративши ознаки свого первісного літературного прототипу. В ній йшлося про соціальну нерівність. Пісня була в репертуарі кобзарів і лірників XIX ст. "Співати лазаря" — прикидатися нещасним, прибіднюватись.
5 П и л и п і в к а. — Йдеться про так званий різдвяний піст, який починався, за церковним календарем, у день святого Пилипа — 14 листопада за ст. ст. і тривав до різдва.
6 Н е с у в о д у, н е с у в о д у, к о р о м и с л о г н е т ь с я - варіант української народної пісні "Несу воду".
7 Т а т у м а н я р о м... — варіант української народної пісні "Та туман яром".
8 О й і з — з а г о р и т а б у й н и й в і т е р в і є — варіант української народної пісні "Ой із-за гори".
9 П о к р о в а — релігійне свято покрови пресвятої богородиці, що відзначається православною церквою 1 жовтня за ст. ст.

СТОРІНКА АВТОРА