Гео Шкурупій у періодиці 20-х - 30-х років
О.В. Козир
Особливе місце в його житті посідає робота в журналі «Нова генерація». Шкурупій виступає як активний член редколегії цього видання. Йому належать такі програмові статті журналу, як «Чому ми завжди на барикадах», де порушуються болючі питання тодішнього літературного життя, засуджується недбале ставлення до роботи «ліфівських» письменників, що нав'язують свої «нальотницькі» погляди широким масам читачів та стаття подібного ж плану під назвою «Вереск всеукраїнського ліліпута», головною метою якої є застереження «не дозволяти нашим письменникам безоглядно халтурити, писати неграмотні, або ідеологічно-шкідливі речі». Стаття спрямована проти Б. Антоненка-Давидовича, який не розумів футуристів і досить несхвально відгукувався про їхню творчість.
Іноді письменник вдавався навіть до прямої ампліфікації репортажем художнього тексту. Найбільш яскравим прикладом може служити введення в текст роману «Двері в день» такої частини, як «Подорож по Дніпру», що є циклом репортажів, написаних для газети. Окремо той же текст можемо прочитати в журналі «Нова генерація» за 1927 рік, 4.1. під дещо іншою назвою «Старим Дніпром в останній раз» (тут Шкурупій виступає в співавторстві з Дмитром Бузьком).
Варто зазначити, що на той час застосування газетних засобів оформлення тексту вважалося формою конструктивно-художньої роботи. Тому письменник не полишає праці в цьому напрямку. Йому вдалося навіть створити своєрідний синтетичний жанр, який він назвав «репортажна новеля». До таких він сам відніс «Місяць із рушницею» - оповідь про своє перебування на військових навчаннях, «Тисяча пройдисвітів" - про перебування у в’язниці та досить оригінальне визволення і новелу «Повстання" - про боротьбу робітників заводу «Арсенал» із Центральною Радою. В усіх названих творах ми бачимо не лише констатацію подій, а й значну частку елемента художнього - гру уяви персонажів, гумористичні й сатиричні моменти, цікаві перевтілення (алегорії). Специфіка жанру новели полягає в орієнтації на якийсь цікавий факт, який не є широко розповсюдженим. У її основі повинно бути щось дивне, оригінальне, те, що «відхиляється від норми». Тим вона і відрізняється від звичайного нарису, який базується на справжньому, дійсному факті, який мав місце в житті. Новела ж містить обов’язково протиріччя між нормальним, звичним і тим, що відбулося насправді. У новелах Шкурупія це протиріччя набуває особливого загострення завдяки додаванню до незвичних фактів незвичних для свідомого розуміння підсвідомих структур (наприклад, гри уяви персонажа - місяць, як відтин часу перетворюється у небесне світило («Місяць з рушницею») або враження від подорожі по місту в нетверезому стані асоціюються із кораблем, що знаходиться у відкритому морі «під шістдесятим градусом» під час шторму («Тисяча пройдисвітів»).
Цікаво, що зміна орієтацій Шкурупія щодо протиріччя свідомості й підсвідомості знайшла відбиток у жанровій структурі його текстів. Жанри психологічний і детективний переважають там, де автор приділяє значну увагу підсвідомим моментам, а жанр репортажу - це вже більш усвідомлене осмислення дійсності з обов'язковою орієнтацією на реальний факт.
Привнесення елементів публіцистики співвідноситься з поверненням героїв Шкурупія, які заблукали в нетрях своєї уяви, до реального життя. На думку письменника, існування людини повинно бути цілком свідомим, людина повинна йти «назустріч сонцю».
Однак, варто зазначити, що ознайомлення із спадщиною Гео Шкурупія залишається досить проблематичним. Його твори у повному складі досі не первидані. Але, на щастя, значна частина їх все ж збереглася у фондах найбільших бібліотек України. Це видання 20-х, 30-х років. Серед них не тільки оригінальні збірки, а й журнальні публікації. Нестандартність мислення письменника не могла залишити байдужими передових критиків того часу. Численні рецензії і статті, що були вміщені в багатьох тогочасних газетах і журналах, безумовно, потребують уваги як зразки критичної думки початку XX століття, як джерела вивчення історії нашої літератури.
Твори Гео Шкурупія вже пройшли перевірку часом. Хоча їхні теми можуть видатися комусь застарілими, а проблеми неактуальними, цінними вони є саме як «людські документи», що були відображенням того часу, змалюванням людини не лише в суспільних зв’язках, а й у тайниках її душі.
Досить велику частину спадщини письменника сьогодні можна віднайти на сторінках альманахів і журналів: «Гроно», «Вир революції», «Шляхи мистецтва», «Глобус», «Життя і революція», «Нова Генерація», «Семафор у майбутнє», «Червоний шлях», «Червоні квіти», а також у газетах. Зупинімося докладніше хоча б на кількох з них. У журналах «Червоний шлях» публікувався цикл футуристичних спроб Гео Шкурупія під заголовком «Романси баналі». Це зразки інтимної лірики, тому вони й дістали таку назву. Банальність їх у відвертій еротичності, але які знахідки в площині метафор і порівнянь, яка небуденність словесного оформлення! Ось хоча б вірш «Вохкість вуст» [14]. Твір має тонічну будову, подекуди можна побачити залишки рими (тіні - павутинні, брук - жук), але далі вони вже зникають і залишаються лише рядки, організовані за законом внутрішньої конструкції твору, яка допомагає створити ідеальний ритм:
І коли чорна тінь зненацька, у світле озеро площі вирине, засоромлено відхитнешся, як біла акація під поцілунком п’яного вітру...
Шкурупій вніс в українську поезію саме захоплення жіночим тілом. Його вірші про кохання - це не зображення неземної любові, якихось дивовижних очей, вуст, що не знали поцілунків. Письменника вражає у жінці її здатність любити, любити самовідано і ніжно. Жінка для нього - «товариш у сукні», з нею йому так важко прощатися. А саме прощання - основний мотив «Романсів...». Ось як він відбився у вірші «Передсонцзоря»:
Місто протягом гуркотить на захід, косить серпом неба синь молодик, а мене турбує твій одчайний захват, солона роса твоїх повік...
Поетичні твори Гео Шкурупія про кохання - це досить своєрідна сторінка української інтимної лірики. Вони є підтвердженням того факту, що в тогочасній літературі вже був помітний спад ліризму: «після надмірного врожаю мусив прийти недорід». Це закономірне явище відбилося на творчості Шкурупія, поступово він переходить до прози. Але часто письменник вдавався й до синтетичних жанрів, наприклад, створював поему чи роман у віршах. Уривок з такого віршованого роману дійшов до нас зі сторінок журналу «Червоний шлях». Це - «Доктор Ствард», оповідь про лікаря, який, працюючи на великому заводі, не лікує, а, навпаки, - нищить робітників, намагається влаштувати вибух. Розповідь у творі ведеться від імені робкора, котрий нібито пише до газети, бажаючи викрити злочинця. Подальша доля героїв залишилася невідомою, бо роман не завершений. Таких історій, що були дуже схожими на донос, було в ті часи досить багато, тому Шкурупій і взявся за цю тему. Тавро «ворог народу» могло з'явитися на основі такого ось допису. А за цим йшли репресії й покарання, навіть без права довести свою невинність. Не знав тільки автор «Доктора Стварда», що на нього невдовзі чекає таке ж випробування.
Періодика 20-30-х років відводила помітне місце літературно-критичним відгукам на творчість Гео Шкурупія. Критика досить активно рецензувала усі його збірки. Оцінки були іноді антогоністичними. Однак на їх основі можна зробити певні узагальнення. Окремі ознаки стилю Гео Шкурупія можна було б охарактеризувати уривками з таких рецензій:
1. «В цьому щось трохи чудернацьке. Взагалі автор надто чудить у своїй книжці, що йому йде на шкоду...Деякі новели доводять, що він оповідати вміє ... взагалі авторові не щастить, як з індивідуальними, так ще більше з колективними портретами. Лірична суб’єктивність Гео Шкурупія заважає йому виявити епічну об’єктивну спостережливість до чужої психіки. Отже маємо цілу низку автопортретів у різних ролях... Новели його перейнято міською футуристичною романтикою. Ця романтика утворює йому стиль - надто афективний...» /М.Доленго/.
2. «З усієї «р-р-революційності» в «мандрівника футуропрерій» залишилися тільки такі слова, що він запам’ятав їх у дитинстві, читаючи Жюля Верна й Райдера Хаггарда...» /А.Хуторян/.
3. «Докладніша аналіза композиційних ходів «Страшної миті» може нам показати дуже складні, а заразом гармонійні, «пружинясті» засоби будови цього оповідання. ...Іноді шкутильгає автор, збиваючись на шаблон в образі, іноді може занадто фіксує увагу на жахливих кошмарах...» /Ф.Якубовський/.
4. «...творчість нашого поета завжди мала настанову на злободенність... неохайність рими в нього сягає крайніх щаблів. ...читаючи «Для друзів...», замислюєшся над непотрібністю й шкідливістю ідей та форм уже напівштампованих (звиклих і тому невпливових). Це і становить сенс книжки, що вітає танець будинків, розклад і смерть всього звичного. У цьому ж така вага Шкурупієва яко поета...» /В. Ковалевський/.
5. «П Шкурупія називають письменником шукань. Те що він шукає - річ позитивна; на жаль, він і досі не спромігся нічого певного знайти - і це вже зле. Авторова художня метода, скільки вона в творі виявилася, занадто еклектична. ...Еротично-сексуальні мотиви є органічна властивість творчості самого Шкурупія. Прикре враження справляє неекономна будова речень в багатьох місцях роману... Його практика явно суперечить його теорії. ...Час, нарешті, виявити й органічний зв’язок із стильовими прямуваннями нашої сучасности.» /Л.Підгайний/.
6. «Слід сказати, що за притаманних рис абстрактности, - для всього поетичного доробку Шкурупія характерна була настанова на сьогоднішній день, отже, певною мірою, на актуальність. ...він довів новою книжкою своє вміння справжньо відчувати матеріал речі... В основу побудови повісти покладено кінематографічний принцип... Письменник зробив крок до художньої простоти» /В.Гаряїв/.
7. «Вся книжка Шкурупія - суцільний анахронізм. Пнеться дитячий «король» до футуристів невдало. А коли намагається Шкурупій таки довести, що він футурист, то виходить Семенко, Хлебніков, Маяковський. Але нема Шкурупія. Нема. Порожньо. І не буде Шкурупія - пролетарського поета. Буде кав’ярняний блазень. Панок. Писарчук. Туди й дорога. Менше намулу - нам легше /В. Роленко/.
8. «Оповідання Г. Шкурупія остільки дитячі своєю сюжетною будовою, що зовсім не варті друку. «Штаб смерти» переконує, що Шкурупій, покинувши зрадливу поезію, не знайшов ще свого прозового стилю. Його піднесено-ходульна романтика нікого не перемагає і читач тільки кепкує з північного вікінга Чучупака та «кремезної телиці» Соломії.» /О. Дорошкевич/.
9. «Еротичної лірики, як такої, автор очевидно соромиться і прикриває її фіговим листочком іронії. ...Еротична тема виступає перед нами в її біологічній оголеності. ...Образність для Гео Шкурупія дуже часто посідає першорядне місце і становить самозадовільний принцип, що йому підпорядковується загальна ідея поезії й її художнє оформлення. Шкурупій коливається між багатством своєї безумовно творчої уяви, що наближає його до імажинізму і поєднується в нього з орнаментальністю форми - і своїм прагненням високої раціональності; - так в тому, як і в другому жанрі, він подеколи дає значні досягнення.» /Л. Старинкевич/.
Тут було подано далеко не повний перелік відгуків на різні твори українського футуриста Гео Шкурупія. Вони різнобічно окреслюють позитивні і негативні риси його творчої манери. Сьогодні знову починають з’являтися публікації в пресі, автори яких аналізують творчість цього письменника більш детально з урахуванням філософського і психологічного її аспектів. Це тема вже окремої статті. Тут же ми намагалися довести, що постать Гео Шкурупія займає особливе місце в періодиці 20-х - 30-х років нашого століття.
Л-ра: Українська періодика: історія та сучасність. – Харків, 1998. – С. 70-76.
Твори
Критика
