09-10-2016 Гео Шкурупій 418

Сновидіння в прозі Гео Шкурупія: психоаналітична версія

Сновидіння в прозі Гео Шкурупія: психоаналітична версія

Олена Козир

Сновидіння в художньому тексті завжди є проявом інтертекстуальності, оскільки сон - це не лише вихід за межі свідомості, але й вихід за межі тексту. Як зазначав д-р Фішер-Дедуа, в художніх творах життя постійно межує зі снами; сновидіння перетворюються на життя; життя - на сновидіння.

Хоча літературні сновидіння мають давню історію, все ж особлива експансія їх у художні ландшафти починається з відкриттів З. Фройда. Відомий психоаналітик, лікувавши неврози, дійшов висновку, що сновидіння можуть виступати своєрідним відображенням усього минулого життя людини, особливо подій останнього дня; натомість їх спрямованість у майбутнє пов’язана з виконанням прихованих бажань. Ці висновки були підтверджені не лише клінічно (записом сновидінь хворих), але й аналізом літературних текстів. З. Фройд зазначав, що спроба піддати тлумаченню такий різновид сновидінь, як літературні, може комусь видатися зайвою й дивною, але насправді вона має рацію бути, адже далеко не загальновизнаним є те, що сновиддя щось означають і підлягають тлумаченню. Мислення й емоції людей уві сні не зникають, а й надалі виявляють себе, тож за допомогою снів своїх героїв письменники прагнуть дати опис їхнього душевного стану. Сам З. Фройд аналізує конкретні твори (йдеться про статті «Марення і сни в «Ґрадіві» В. Єнсена», «Сюжети казок у сновидіннях»), але визнає, що інший шлях, який міг би полягати в доборі й порівнянні між собою багатьох прикладів використання снів у творах різних авторів, здається захопливішім і цілком виправданим.

Фрейдистська концепція сновидінь використовується щонайрізноманітнішими художніми напрямками й течіями. Одначе справді виняткова роль відводиться сновидінням у футуризмі. Це зумовлено самою його програмою. У «Першому маніфесті футуризму» Ф.-Т. Марінетті читаємо: «Ну ж бо, вирвімося з цілком зогнилої шкаралущі Здорового Глузду і, як усмачені погордою горіхи, ввірвімося просто в роззявлену пащу і плоть вітру! Нехай проковтне нас невідомість! Не з горя йдемо на це, а щоб помножилося й без того неохопне безглуздя!»

Футуристичні шукання в Україні зумовлювалися телеологією революційного оновлення суспільства, для формування якої вирішення проблеми свідомість / підсвідомість мало виняткове значення. Позиція більшовиків, властиво, випливала з Фройдової науки. Відверте опертя на відомого психоаналітика знаходимо у Л. Троцького: «Підвищуючись, людина здійснює чистку зверху вниз: спершу очишує себе від Бога, потім основи державності від царя, потім основи господарства від хаосу і конкуренції, потім внутрішній світ від позасвідомості та темноти».

Уже сучасники Ґео Шкурупія констатували виняткову роль сновидінь у структуруванні його текстів, пов’язуючи це з тією обставиною, що письменник-футурист був добре обізнаний із психоаналізом Фройда. Власне, ніде у творах письменника ми не знайдемо цього імені, що на нього можна натрапити, скажімо, в текстах М. Хвильового чи В. Підмогильного. Однак сама внутрішня логіка текстів Ґео Шкурупія, особливо прози, відповідає засадам Фройдового психоаналізу.

З. Фройд, як відомо, назвав сновидіння «царською дорогою до пізнання позасвідомого людини». Усі сновидіння, згідно з наукою З. Фройда, є модусами виконання бажань. Дослідник виділяє три категорії снів: 1) зрозумілі, цілком осмислені; 2) зрозумілі за змістом, але дивні, бо їх сенс важко пов’язати з душевним життям людини; 3) незрозумілі, сплутані, беззмістовні, незв’язні.

Для розуміння й аналізу сновидінь З. Фройд виробив певну термінологію. Так, сюжет сновидіння він називає його явним змістом, а матеріал, одержаний із довільних асоціацій (те, що спадає сновидцеві на думку у зв’язку з побаченим уві сні) - його прихованим змістом. Процес перетворення прихованого змісту сновидіння на явний дослідник називав роботою сновидіння. Протилежною їй є робота аналізу-тлумачення. За З. Фройдом, сновидіння - психічний комплекс дуже заплутаної будови. Тут відбуваються такі складні процеси, як «згущення» і «драматизація» (перетворення окремих думок на ситуацію), «зсув» і «викривлення», перекручення - переоцінка психічних цінностей, символічні й метафоричні перетворення тих думок, які сновидець приховує від інших, а іноді й від самого себе, заганяючи їх у позасвідоме. Явний зміст сновидіння є деформованим проявом позасвідомих думок. Але саме це викривлення є справою захисних сил «Я», тобто тих елементів опору, які в стані неспання взагалі не допускають витіснені бажання позасвідомого у сферу свідомості. Цей феномен З. Фройд схарактеризував як роботу цензури. Натомість під час послаблення дії свідомості (у стані сну) згадані елементи опору зберігають досить сили, щоб обумовити маскування позасвідомих думок. Тому той, хто снить, важко вловлює сенс побаченого вві сні.

Концепт сновидіння як ультраскладного модусу прояву людської психіки структурує перцептивні точки снів у текстах Ґео Шкурупія. Він співвідносний не тільки з воланням «Чого лише не насниться людям!» Йому відповідає множинність варіантів взаємодії сновидіння як тексту з цілісним текстовим ландшафтом.

Візьмімо ситуацію, коли сновидіння є в тексті автономним і суверенним елементом. Таку модель тексту в тексті знаходимо у датованому 1928 р. романі «Двері в день». Сновидіння Миколи Васильовича, на перший погляд, зовсім не стосується логіки основного тексту: воно вплітається в загальний ландшафт так, неначе йдеться про випадково почуту розмову в пивній. Але, як свідчить З. Фройд, все випадкове й несуттєве не може пройти непоміченим у позасвідомому. Психоаналітик вважав випадкові дії повновартісними психічними актами. Асоціації, що виникають при сприйнятті чогось цілком випадкового, «суворо детерміновані важливими внутрішніми настроями». Симптомна (випадкова) дія може відкрити значення або намір, пов’язані з неусвідомлюваним, що виявляється в ситуації.

Саме випадкове й несуттєве часто є об’єктом сновидінь, а в цій ситуації воно впливає на героєве рішення. Сон про зустріч М. Семенка з О. Пушкіним, про блазнювання перед останнім багатьох письменників сприймається як цілковита випадковість, начебто не варта уваги, адже Теодор Гай - головний герой твору - чує розповідь сновидця і, здається, ніяк не реагує на неї. Але далі ефект автономії зникає - випадково підслухане відповідає самій сутності життєвих орієнтацій героя.

Ґео Шкурупій вдається тут до фіксації плину свідомості: все почуте й побачене в пивній усвідомлюється героєм, виробляючи його позицію, а саме - протест проти міщанського середовища, проти тієї атмосфери, яка опанувала його життя і стала врешті нестерпною. Такі погляди Теодора Гая стали наслідком нашарування різних неусвідомлених актів (випадково почута розмова, прочитана стаття в газеті, що потрапила під руку, спогади про зустрічі з різними людьми).

Не менш вартісним моментом у психоаналітичних ландшафтах роману Ґео Шкурупія є сновидіння, що їх за Фройдовою класифікацією можна б віднести до розряду уявних. Вони вводяться в текст без участі героя-оповідача. У таких сновидіннях більше відчутне авторське ставлення до проблеми. Ґео Шкурупій в уявних сновидіннях роману намагається якнайточніше відтворити психологію сновидця.

Звернімося до сновидінь первісної людини - юнака Гая. Його сни наповнені образами тварин, що відповідає явищу скотомізації в психоаналізі. Страх перед твариною-тотемом був описаний Фройдом у роботі «Тотем і табу». Юнак Гай виявляє страх перед духами тварин, які можуть явитися вві сні, якщо з’їсти їхнє м’ясо ввечері («страх, пов’язаний з їжею»). Порушене табу помщається за себе, від могутнього божества очікується автоматичне покарання. Та все ж інколи Гай порушує заборони, внаслідок чого стає винахідником нового способу добування вогню. Тож порушення старих приписів інколи може бути рушієм прогресу. Але, якщо відмежувати явне від сну, то побачимо, що саме сновидіння залишається тим моментом, стосовно якого сила табу є непорушною. Страх перед порушенням заборон, пов’язаних зі сном, викликаний тим, що людина в сонному стані є найбільш беззахисною.

Нагнітання страху вві сні зумовлює появу його нової версії, яку психоаналітики визначають як кризовий сон. Такі сновидіння є своєрідними кульмінаційними точками в тексті, адже виступають як вирішальні ситуації, що змінюють усе життя героя. Саме такі кризові сновидіння подав письменник у написаному 1929 р. романі «Жанна батальйонерка». Перше сновидіння в тексті - сон Стефана Бойка, його сюжет є виконанням прихованого бажання героя піднятися службовими щаблями. Герой ладен віддати життя за революцію, але йому судилося інше - він стає лектором-агітатором, переможцем, якому все-таки чогось бракує в оновленому світі. Його сон зі сходами, що ведуть угору, і велетенськими фігурами символів революції - селянина, робітника і солдата, які чинять праведний суд, є самоочищенням героя перед лицем смерті й клятвою на вірність своїм ідеалам.

Відомо, що явний зміст сновидіння не завжди розкриває бажання, які людина заганяє в найдальші закутки позасвідомого. Найчастіше це - сексуальні бажання». Сексуальна версія сновидінь «Жанни батальйонерки» випливає з унутрішньої логіки тексту. Ґео Шкурупієві не раз закидали тяжіння до еротизму. Яскравим прикладом висвітлення такої проблематики в його творчості є розділ «Поїзд Ероса». Тож сходи у сні Стефана Бойка можуть виступати й символом потягу до жінки, виявом героєвого лібідо. Так трактував сходження на вершину З. Фройд, зазначаючи, що символізація тут відбувається через зіставлення з рухами, характерними для статевого акту. Так, у його системі до низки сексуальних символів потрапив сажотрус, бо він має драбину, а «драбини, сходи, схили, коли людина піднімається ними, - виразний символ статевих стосунків». Подібне потрактування сходження на вершину знаходимо в новелі «Природа» (1888) О. Кобилянської. Правда, зміст символу в її творі прозоріший, адже ввесь сюжет підпорядковано розкриттю людської природи. Натомість сексуальний зміст сновидіння Бойка, за умов заглиблення в символіку, що передбачено й самою сутністю сновидіння як психоаналітичного явища, й природою образу-символу, розшифрування якого може випливати з попередніх подій твору, висновується дослідником, який володіє технікою психоаналізу.

Логіка кризового сновидіння в романі «Жанна батальйонерка» розгортається в бік трагічного нагнітання, завдяки тому що світ ідей, в якому живе головна героїня Євгенія Барк, призводить до руйнування реального сприйняття дійсності. Дівчина-аристократка, сповнена романтичних бажань, не може залишатися собою, коли гинуть її ідеали, коли все, чим вона жила, зазнає краху. Сон героїні - свідчення того духовного занепаду, який довелося пережити дівчині. У ньому героїня втілює бажання повернути хід історії, стати на чолі контрреволюційних сил і тим повторити подвиг Жанни д’Арк - постаті, яку вона обожнювала з дитинства. Перший рівень декодування змісту сновидіння може бути доповнений зануренням у його прихований план. Як було зазначено, центральним образом сновидіння є вогнище, на якому батальйонерка спалює сама себе. Це може бути потрактоване як:

1) символ вічних змін (світова пожежа), кінець цивілізації;

2) втілення вічних змін і проблеми вибору (згоріти зовсім або змінити своє «Я «, свою сутність);

3) свідчення перегрівання тіла під час сну - фізіологічний фактор (Жанна спала одягненою);

4) символ кохання (бажання задовольнити сексуальні потреби - вогонь кохання).

Внутрішня логіка тексту припускає саме таку багатогранну систему потрактування образу. Якщо скористатися термінологією, що нею оперує сучасна наука, сновидіння Жанни можна окреслити як «неоголошений сон» (Д. Нечаєнко). Це є досить розповсюджений літературний прийом, який дозволяє поєднати в тексті розповідь про події реальні та ірреальні. Таким чином досягається максимальне наближення тексту до життя, адже людина в екстремальні моменти не відчуває межі між дійсним і недійсним, сон стає своєрідним продовженням подій, які відбувалися насправді.

Спостереження над різними текстами засвідчують, що роман, як велика епічна форма, найліпше надається для введення в текст літературних сновидінь, дозволяючи читачеві найповніше інтерпретувати образи снів на підставі контексту. Тоді може з’явитися ціла низка асоціативних тлумачень, як-от у випадку з романом «Жанна батальйонерка».

Однак Ґео Шкурупій у сновидіння іноді структурує й малі жанрові форми. Це дозволяє поставити сновидіння в центр оповіді, протипоклавши його якійсь події реальної дійсності. У 20-ті рр. досить відомими були новели-сновидіння китайського письменника Лу Сіня. В українській літературі за приклади таких творів можуть правити «Заквітчаний сон» Г. Косинки, «Сни землі» М. Івченка.

В оповіданні Ґео Шкурупія «В долині ріки Іро» (1932) зі збірки «Монгольські оповідання» представлено сновидіння робітника-китайця. Сон уводиться в текст без участі героя-оповідача. Безпосереднє авторське повідомлення про події, бачені персонажем уві сні, - то спосіб проникнення в психологію героя, його внутрішній світ. Сновидіння в тексті мало розкрити латентний світ душі людини «на зламі». Письменник бере на себе роль психоаналітика. Ґео Шкурупій змальовує в оповіданні психічний стан людини, яка живе ще своїм минулим. Сновидіння китайця структуроване історією його колишньої професії золотошукача. Сон стає реалізацією прихованого бажання сновидця збагатитися, що так і не стало дійсністю. Але в оповіданні, крім ірреального сну, ми бачимо різко протиставлений йому «сон реальний» - за висловом самого Ґео Шкурупія. «Реальним» сном стає перетворення дійсності, оновлення життя, ламання предковічних традицій (будівництво мосту). Китаєць, примкнувши до лав будівників світлого майбутнього, стає прихильником усього нового, дивується й радіє разом з усіма позитивним змінам, хоча в надрах його позасвідомості ще живуть старі комплекси та бажання. Він намагається їх подолати, відігнати, але це не до снаги людині, адже глибинні сфери психіки завжди дадуться взнаки, хоча б уві сні.

Звідси стає очевидним, що сон китайця є не лише виявом прихованого бажання знайти золото, але й яскравою демонстрацією боротьби протилежних бажань і намірів. З одного боку - бажання збагатитися, з другого - бажання перемогти, вбити в собі цей потяг, стати таким, як усі пролетарі, що будують «реальний сон». Образна система сну китайця надзвичайно промовиста. Китаєць, котрий перебуває в ямі із заступом у руках і незліченним скарбом під ногами, а також бородань із рушницею, який стріляє в нього (він хоч і не влучає у сновидця, але своїми діями викликає відчуття жаху), - то є основні образи. Однозначного потрактування символіки цього «кошмарного» сновидіння бути не може. Не виключається найпоширеніше в системі З. Фройда сексуальне тлумачення. Так, людина, яка схиляється перед силами природи, шукає захисту в лоні матері-землі (у тексті - яма, яка захистила героя від ворожого нападу), а бородань з рушницею символізує батька, що може в цьому разі виступати ворогом (Едипів комплекс).

Одначе таке бачення символіки є лише гіпотетичним: у тексті немає детального опису попереднього життя героя, а тлумачення сновидіння без контексту подій попереднього дня та всього минулого життя людини, як наголошував З. Фройд, є проблематичним. Однак від цього текст Гео Шкурупія не виглядає «затемненим». Хоча автор, як і його герой, розуміє поліваріантність значення снів, він орієнтується на прояснення їх структури. Сон у тексті письменника виступає запорукою життя людини у світі. Звідси обов’язковим є переклад мови позасвідомого мовою свідомості. Містика і магія сновидіння, якими могли обмежитися письменники Заходу, в українського митця «переходової доби» дістає трансформацію, прояснення. Побудова «країни розуму» (Л. Троцький) вимагала демонстрації можливостей розуму в тексті.

Л-ра: Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. Т. 8. – Харків, 1999. – С. 75-81.

Біографія

Твори

Критика


Читати також