Дейл Карнегі: любов до людей як шлях до успіху
Є російська приказка «Не имей 100 рублей, а имей 100 друзей». Але насправді друзі та вміння спілкуватися з людьми - це невід’ємний ресурс для успіху та грошей
Серед великої кількості мотиваційної літератури у її витоків стоять книги оратора-мотиватора, педагога та письменника Дейла Карнеґі (1888-1955). «Як завоювати друзів та впливати на людей» («How to Win Friends and Influence People») (1936). Ця книга зробила відомим Карнеґі. Якщо ви сором’язливий або просто хочете досягти успіху, то ця книга саме для вас: у ній є важливі інструменти для кар’єрного росту, особистого розвитку, вона навіть полегшує пошук «другої половинки».
В основі книги лежать такі принципи.
1. Проявляти повагу до думки інших. Ніколи не говоріть людині, що вона неправа
Таким особистим героєм для Карнегі був Авраам Лінкольн. Як автобіограф Карнеґі за його ж словами «Я вивчав життя Авраама Лінкольна протягом десятьох років, і три роки цілком присвятив роботі над книгою «Лінкольн, якого не знають». Я спеціально досліджував лінконівський метод поводження з людьми». Коли він був молодим та жив в Піджин Грін Воллей (штат Індіана), то він не лише критикував. Але й писав листи та поеми у яких висміював інших людей. Коли майбутній президент став адвокатом-практиком у Спрингфілді (штат Іллінойс). Восени 1842 року ним був висміяний політикан Джеймс Шилдс. Написаний Лінкольном пасквіль був опублікований в газеті «Спрингфілд джорнал». Місто обсміяло Шилдса, а тому він обурився. Він дізнався хто написав листа і викликав Лінкольна на дуель. Авраам не хотів битися. Супротивники зустрілися на піщаному березі Міссісіпі готові битися на смерть, але останньої миті секундантам вдалося запобігти дуелі. Відтоді, як вважає Д. Карнеґі, Лінкольн більше нікого не критикував.
Такі ж листи, щоб випустити собі пару, писав Марк Твен. Ці листи нікому не були надіслані, бо його дружина таємно витягувала їх з пошти.
Якщо завтра ми захочемо завдати болю, що не вгасатиме десятиліттями, аж до самої смерті, дозволимо побавитися хоча б маленькою вражаючою критикою – не має значення, наскільки ми впевнені у своїй правоті. Спілкуючись з людьми треба пам’ятати, що ми маємо справу з істотами не тільки логічними. Ми контактуємо з істотами емоційними, з накопиченими забобонами, гордістю та марнославством.
2. Проявляти щиру зацікавленість в людях
Я не люблю слово «щиро», бо у Львові його часто вживають нещиро. Мені буває набагато не приємніше, коли мені не кажуть правду в очі. Тому я вважаю, що якщо людина бажає зі мною спілкуватися, то має перед тим зняти всі маски.
Але я ніколи не задумувався, що зацікавленість в інших людях може привести до успіху. Перед тим, як над цим задуматися Карнеґі мав серйозні проблеми. У свої 24 роки він не мав ні грошей, ні успіху, ні сім’ї. Так він походив з фермерської небагатої сім’ї, мав непоказну зовнішність, був скромний. Тому в результаті проводив більше часу з поросятами, чим з людьми. Але лише у його 24 роки після написання книги «Як завойовувати друзів» він став популярним і за її продаж заробив 150 000 доларів.
Згадуючи про свого пса Тіппі автор книги ось таке сказав:
Ти ніколи не читав книжок із психології, Тіппі. Тобі це було не потрібно. Якимсь природним чуттям ти знав, що, виявляючи щиру зацікавленість до людей, ти привертаєш до себе більше друзів за два місяці, ніж той, хто намагається зацікавити людей собою, за два роки. Дозвольте повторити це. Ви можете привернути до себе більше друзів за два місяці, виявляючи щирий інтерес до них ніж за два роки, намагаючись зацікавити людей собою.
Такий інтерес до людей був причиною популярності Теодора Рузвельта. Якось він завітав до Білого дому, коли там не було президента та його дружини місіс Тафт. Його щира прихильність до простих людей виявлялася вітанням на ім’я кожного з старих службовців Білого дому, навіть служниці, що миє посуд. Коли він побачив кухарку Алісу, то запитав її чи пече вона кукурудзяні перепічки. Вона відповіла, що іноді пече їх для слуг, бо ніхто з влади їх не їсть.
- У них просто погані смаки, - сказав Рузвельт, - я кажу про це Президентові, коли побачу його.
- Це був єдиний щасливий день для нас за останні два роки, і ніхто з нас не проміняв би навіть на сто доларів.
Аліса принесла Теодору на тарілці кукурудзяну перепічку і прямуючи до офісу, жуючи її на ходу тоді вітав на ходу садівників та інших працівників. Айк Гувер, головний швейцар, шо прослужив у Білому домі 40 років, сказав:
Також Дейл рекомендує частіше посміхатися іншим людям, пам’ятати кожного знайомого та друга ім’я і правильно його вимовляти, записувати в записник всі дні народження знайомих, старатися хвалити співрозмовника та уважно його слухати.
3. Вести розмову в колі зацікавлень вашого співрозмовника
Частіше підкреслюйте, якщо це дійсно так, що ви обидва прагнете одного й того ж, а різниця поглядів стосується методів, а не кінцевої мети.
Примушуйте співрозмовника з самого початку говорити: «так». Утримуйте його, наскільки це можливо, від слова «ні».
Робити так, як робив колись Сократ. «Сократівський метод» був оснований на отриманні позитивних відповідей. Він ставив запитання, з якими опонент мусить погоджуватися, і вигравав одне твердження за іншим, поки не накопичувалося ціла низка виграних «так». Він продовжував ставити запитання доти, аж поки опонент не збагнув як це сталося, виявив, що дійшов висновку, з яким не був згодний кількома хвилинами раніше.
4. Приймати виклик долі!
Якщо б Теодору Рузвельту не було кинуто виклик від опонентів, то б він ніколи не став Президентом США. Він тільки що повернувся з Куби, висунув свою кандидатуру на пост губернатора штату Нью-Йорк. Опозиція дізналася, що він не є правомочним громадянином цього штату. Тому Рузвельт зняв свою кандидатуру. Тоді Томас Кольє Платт кинув виклиу Рузвельту:
- Герой пагорба Сан-Хуан – боягуз?
Рузвельт не покинув поле бою. І цей виклик не тільки змінив його життя, але зіграв суттєву роль в історії Сполучених Штатів Америки.
Плоди без коренів
Стівен Кові (1932-2012) який також був американським освітянином, письменником, а також підприємцем та мотиваційним спікером, мав дещо іншу думку про спілкування з людьми. У своїй найвідомішій книзі «7 звичок надзвичайно ефективних людей» («The 7 Habits Of Highly Effective People») (1989) він називає такі звички: 1) Будь проактивним; 2) Починай з думкою про мету; 3) Насамперед – найважливіше; 4) Мислення за принципом «виграш/виграш»; 5) Спочатку зрозумій сам, потім шукай розуміння; 6) Створюй синергію; 7) Гостри пилку.
В контексті другої звички Кові говорить, що не варто робити центром свого життя друзів та ворогів. Бо індивідові, для якого центром життя є друга або ворога, не притамання впевненість. Самооцінка залежить від емоційного стану чи поведінки інших людей. Орієнтири дає реакція інших людей, а мудрість (наш погляд на життя), обмежується соціальною призмою зацикленості на ворогові. Сили такий досвід не дає. Інші люди смикають за мотузки.
Про те, щоб не ставити в центрі життя ворогів говорить також Дейл Карнеґі у іншій своїй книзі «Як перестати хвилюватись та почати жити» («How to Stop Worrying and Start Living») (1948). Але є суттєва різниця між тим, як навіть себе позиціонує С. Кові та Д. Карнеґі. Вони позиціонують себе християнами (якщо хтось сумнівається в християнських поглядах Карнеґі, то він у своїх книжках позиціонує себе принаймні великим симпатиком християнських ідей). Кові багато що запозичив у Карнегі, але є одна суттєва між ними різниця. Карнеґі вважає, що не можна будувати «дім на піску» (Мт. 7:24-27; Лк. 6:47-49) та «по їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Мт. 7: 16-20):
Можливо, вам вдасться полегшити свої соціальні інтеракції за допомогою технік і навичок міжособистісного спілкування, та в процесі ви можете суттєво пошкодити життєво важливу базу характеру. Не можна здобути плоди без коренів. Це принцип послідовності: приватна перемога передує публічній. Володіння собою й самодисципліна – ось фундамент для хороших стосунків із людьми.
Найважливіша складова, яку ми привносимо в будь-які стосунки, - не те, що ми кажемо чи що робимо, а те, ким ми є, наша сутність. І якщо наші слова та вчинки походять із поверхових людських стосунків (етики особистості), а не від внутрішнього стержня (етики характеру), люди відчувають цю дволикість. Ми просто не можемо створити й підтримувати основу, необхідну для ефективної взаємозалежності.
Виходячи з минулих звичок ефективних людей Стівен Кові говорить про четверту звичку «мислення за принципом «виграш/вигращ». В його баченні виключаться невигідні угоди такі як виграш/програш, програш/програш, програш/виграш. Якщо вже домовлятися, то про угоду, яка буде вигідна двом сторонам. Принцип виграш/вигращ можливо втілити у життя, якщо дві сторони спілкування готові на це піти. Бувають моменти, коли така угода неможлива. На відмінно від Карнеґі Кові не говорить, що ми маємо будь-якими способами завоювати прихильність інших людей та старатися щиро іншим сподобатися.
Не домовитися означає, що коли ми не можемо знайти рішення, яке б задовольнило нас обох, то погоджуємося не погоджуватися на неприйнятне – тобто не укладати угоди. Не може бути жодних вимог та очікувань, ми не підписуємо жодних виробничих контрактів. Я не приймаю вас на роботу чи ми не виконуємо разом якогось завдання, бо очевидно, що наші цінності та цілі розходяться. Набагато краще усвідомити це до того, як ми візьмемо на себе зобов’язання й обидві сторони відчують розчарування.
Як би ви не ставилися до Карнеґі, але його ідеї не залишають байдужими і зараз багатьох людей. Одні від нього в захваті і готові втілювати та поширювати всі його ідеї. Інші вважають його маніпулятором та брехлом. Опоненти написали навіть книгу протоиерей Михаил Дронов «Талант общения: Дейл Карнеги или авва Дорофей». Якщо уважно читати книгу «7 навиків» Стівена Кові, то там відчуваються впливи великого педагога Карнеґі. Протоієрей сам визнає, що він є «образцовым, общепринятым в Америке и во всем западном мире стандартом поведения». Коли говорять що ідеї Карнеґі безсилі зовсім, то забувають що він саме завдяки ним став популярним та відомим. У його книжках відчувається вплив філософської школи прагматизму, якого головними представниками були Чарлз С. Пірс, Вільям Джеймс та Джон Дьюї. Він розлучився у 1931 році. З своєю жінкою Дороті він одружився 5 листопада 1944 року в місті Талса (Оклахома). Жінка пережила смерть чоловіка і навіть написала книгу «Як допомогти чоловікові просуватися вперед в суспільному житті та бізнесі» («How to Help Your Husband Get Ahead in his Social and Business Life») (1953). Згідно офіційної версії (http://www.imdb.com/name/nm0138646/bio) Dale Carnegie & Associates (http://www.dalecarnegie.com/) письменник помер від хвороби Годжкіна 1 листопада 1955 році в своєму домі в Форест Хіллз (штат Нью-Йорк).
Дмитро Тирусь
© md-eksperiment.org