Мотив марноти марнот у бутті дисидента Івана Світличного
Мороз Марія
Іван Світличний належить до тих письменників, творчість яких мало вивчена. Найчастіше на шпальтах газет і журналів друкуються спогади про Світличного або ж його листи до рідних та друзів. Про те, чи мав І. Світличний Біблію, чи читав він її, ні в листах, ні в спогадах не говориться. Але про те, що був добре ознайомленим зі Святим Письмом, свідчить велика кількість біблеїзмів, образів у віршах, як ось, наприклад, продати за копу срібла, весь світ — марнота і мана, терновий німб та інші. Мотив марноти, який ми помітили у творчості Світличного, був досліджений ще Вірою Сулимою. На її думку, ідеї скороминущості усього земного найкраще виражені в циклах «Безбожні сонети», «Я - дисидент» і в поемі «Парнас».
1990 року було видано збірку І. Світличного, «Серце для куль і для рим», удостоєну пізніше Шевченківської премії У 1994 році побачила світ інша збірка поезій «У мене тільки слово». Саме ця книжка стала об’єктом дослідження.
І. Світличний у віршах «Сонет вдячності», «Свобода самокритики» наголошує на минущості, марноті і земних втіх, і земних прикростей:
Парнас! І що ті шпони, допит?
Не вірю в будень, побут, клопіт -
В мізерію, дрібнішу тлі.
Вщухає суєтна тривога.
І в небесах я бачу Бога
І Боже слово на землі.
З цих рядків видно, що автор не применшує значення волі людини, ідеалів, на які вона прагне рівнятися. І. Світличний пише: «Не вірю в будень». А якщо він не вірить у будень, значить, цим він визнає тільки віру у свято, тобто вся його позитивна енергія спрямована на пошуки досконалого, сокровенного в глибині душі. Марнота для Світличного - все, що є на рівні побуту, умов існування. Ще раз звернімо увагу на слова:
І в небесах я бачу Бога І Боже слово на землі.
Якщо Світличний змальовує духовний світ, який розташований настільки високо, що все матеріальне є просто символічним відлунням небесною голосу - «Боже слово на Землі».
У віршах «Відбій», «Душевний сонет», «Відчай» І. Світличний бачить марноту в званнях, почестях, славі, репутації. Для прикладу наведемо уривки з поезії «Відчай»:
Мов шашіль, душить думка підла:
Весь світ - марнота і мана.
Шпана чи лицар - честь одна:
Гризуться всі за пайку їдла.
Вірш побудований так, що тоді, коли І. Світличний говорить про земні прояви марноти, відчувається байдужість автора до того, про що він пише, наприклад:
Весь світ гармонії та світла
Не вартий мерзлого лайна.
Алітерація підкреслює авторський скепсис, зневагу: «Мов шашіль, душить думка підла...». На думку, яка нібито, «як шашіль точить», насправді він мало зважає; поет навіть кепкує над цим. Справжній Світличний - в останніх рядках:
Та, Господи, не доведи –
З розпуки, з відчаю, зі страху
Покласти честь свою на плаху:
Вже краще голову клади.
Усі цінності, які заперечувалися в десятьох попередніх рядках - переосмислюються. Світличний робить вибір між честю і життям на користь першого. Марноту він вбачає в житейських формальностях:
І відцурається жона!
І друг продасть за копу срібла, - ось що для нього не важливо. Він не боїться самотності. Пояснити таку позицію автора можуть слова Сенеки: «Приємно побути з собою якомога довше, коли ти зумів стати таким, що тобі корисно побути наодинці з собою». У книзі Еклезіяста читаємо: «Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе марнота...». Отже, «світ гармонії і світла» в рядках Світличного - це лише «усі справи, що чинились під сонцем», звичайна буденщина і суєта.
Марнота життєвих утіх, почестей, слави для Івана Світличного - це висновок. І мусимо визнати, висновок мудрої людини, яка вміла водночас і жити, й аналізувати. Мотив марноти, що наскрізь проходить через усю поетичну творчість Світличного, говорить про те, що маємо справу з автором, який знав справжню ціну речам.
Л-ра: Східнослов’янська філологія: здобутки та перспективи. – Кривий Ріг, 2005. – С. 169-171.
Твори
Критика
