Рецензія на книгу Ульфа Старка «Нехай танцюють білі ведмеді»

Давайте поговоримо про затишні книжки. І про чесні книжки. І про цінні книжки-інструкції для батьків і педагогів. І ще давайте подивимося на еталонні шкільні реформи. Себто давайте поговоримо про скандинавську літературу.

Пригорнуті один до одного ведмеді на обкладинці можуть ввести в оману, а ще той факт, що книгу нарекли підлітковою. Фентезійного і простого, легкого і нехитрого тут немає! А ось глибина і цінні думки для педагогів і обивателів - будь ласка, їжте, та не обляпайтеся.

«Нехай танцюють білі ведмеді» Ульфа Старка - книга про толерантність, про повагу до своїх думок і чужим мріям, про незаглушення внутрішнього ведмедя, та про його вільних «па».

Герої цієї маленької історії - дзеркало ментальності шведів, що абсолютно полярна (не в сенсі, як ведмедик - про них далі!) нашій. Тут нормально «душити» бажання в оточуючих (від чада до знайомого) і акцентувати увагу на престижністі і потрібності, ніж на відповідністі життєвого укладу власним природі і маренням.

Трохи про сюжет: хлопчик на ім’я Лассе переживає важкий життєвий період – розлучення батьків. За цією неприємністю вервечкою вишикувались інші – підліткового та шкільного характеру. Крім того, Лассе гнітить необхідність вибирати із ким жити – покинутим батьком чи матір’ю та новоспеченим вітчимом?

Батько ака Білий Ведмідь (чому ведмідь – далі!) демонструє абсолютну смиренність з особистими межами дружини і дитини. Він не читав моралі про «погану мамку» синові, як і не повчав «зрадницю-колишню». У нього відсутня первісна жилка власника-добувача, адже він усвідомлює, що люди - не власність, що їх бажання, мрії, знання визначають вектор діянь, а зовсім не він і його замашки егоцентриста. Такі здорові відносини, як у батьків ГГ, міцна соціальна система і активна комунікація між поколіннями неодмінно виростять здорових дітей. Як наслідок, Лассе не страждає від психічних розладів, скупий на жалість до себе, сприймає дорослих і дітей такими, якими вони є.

Є чим «поживитися» в цій книзі і педагогам різних мастей. Вітчим також доволі нетиповий персонаж. Побачивши пригніченість названого сина (тобто Лассе), він миттю поцікавився про проблеми хлопця, і не забарився їх вирішити. Намагався створити синові імідж денді, що схвально сприйняли б однокласники. А ще, коли хлопець повідав про негаразди у школі (Лассе добряче нашкодив класному керівникові+завалив кілька екзаменів), названий батько не сварив сина. Він просто готував того до наступних тестів.

Пресинг з боку вітчима Лассе зустрів у багнети, причому перший керувався благими намірами, а не бажанням не впасти в бруд обличчям перед можновладцями (нехай і в масштабах школи). Справа в тому, що вітчим був, як то кажуть, не останньою людиною в місті. Проте ієрархії чинів та боротьбі «начальніков» немає місця в старій-добрій Швеції. А маневр вправного вихователя у вигляді відступу вітчима від «атаки» - вся суть безболісного, але від цього не менш продуктивного скандинавського виховання.

Про ведмедів, до речі,згадувалося лише одного разу, коли Лассе із батьком вирушили до зоопарку. ГГ невимовно зрадів, коли не виявив там білих пухнастих ведмедиків, уявивши, що вони танцюють серед брил льоду і снігів десь на Півночі. Кожен повинен бути на своєму місці, яке не повинно призначатися кимось, а скоріше вибиратися цим «кожним». Піжонські лахи і розумний видок - не атрибути білого ведмедя, вони суперечать його єству.

СПОЙЛЕР! (А кінець історії більш ніж органічний: ГГ повернувся до батька, витоків, туди, де міг жити без кривлянь актора-аматора. Тому чутливим до книжкових кінцівок – зелене світло!)

Сєда Власова