Ісікава Такубоку - улюблений поет японців
Ісікава Такубоку прожив всього 26 років (з 1886 до 1912 року), але лишив відчутний слід в японській літературі. У багатьох місцях Японії й досі можна побачити кам’яні брили із витесаними рядками віршів «вічного юнака»- танок. В японському літературознавстві існує окрема галузь, яка досліджує творчість Ісікави- «такубокузнавство»; квітень же японці називають «місяцем Такубоку». Це промовисто говорить про його значення для «Країни сонця, що сходить». Давайте ж поговоримо про Ісікаву Такубоку.
Друже мій!
Не цурайся
жалюгідності жебрака.
І я, голодуючи,
мав такий самий вигляд.
Народився Ісікава Такубоку (з японської «дятел») 28 жовтня у селі Тамаяма, що на північному сході острова Хонсю. Попри те, що він часто хворів, хлопчик був відмінником, розвиненим не за віком. У 1898 році Ісікава успішною вступає до префектурної гімназії, що було досягненням для звичайного сільського хлопчика. Там Токубоку продовжив хапати зірки з неба й вражати своїх викладачів нестандартним мисленням. В гімназії молодий чоловік отримав від одного із старшокласників журнал «Ранкова зоря», який суттєво на нього вплинув, зацікавивши літературою.
Варто пояснити трохи контекст. У середині ХІХ століття, після тривалого періоду політики національної ізоляції, відомої як «сакоку» (з японської «закрита країна»), Японія відкрила свої кордони для зовнішнього світу. На IV Всесвітній виставці в Парижі (1889 рік) японський павільйон із витворами мистецтва, переважно «укійо-е»- японської гравюри і малюнку,- став справжньою сенсацією.
Утаґава Хіросіґе. Укійо-е «Клени біля Мама»
Приблизно ж із 1868 року починають інтенсивно перекладатися твори європейських письменників, що вже на початку XX століття призводить до нового злету японської поезії.
Отже, журнал «Ранкова зоря», який почало випускати «Товариство нової поезії» в Токіо, настільки суттєво вплинув на Ісікаву Такубоку, що вже 1904 року він «вривається в літературний світ»- його поезії починають друкувати майже в кожному номері тієї ж «Зорі» та іншій періодиці, а його прізвище стає відомим у широких літературних колах.
В 1911 році поет змушений повернутись до дому- з цього моменту починаються тяжкі часи для родини Такубоку (на той момент він вже мав донечку, а батько втратив роботу). Попри усі зусилля, із злиднів Ісікаві вибратись так й не вдасться.
Орел Антон
Поезія Ісікави Такубоку. Обране
***
Раптом захотілося,
чого б це?,
поїздом поїхати.
От з потяга зійшов,
а йти нема куди.
***
Оця піщана кучугура,
яку борвій
за ніч одну
згромадив,—
чия могила це?
***
Якби таке
у руки діло,
щоб аж горіли очі!
А вже коли б зробив —
тоді й померти можна.
***
В люстерко дивлюсь,
виробляючи
всякі гримаси,
бо плакати
вже набридло.
***
«І задля цього-от
жити?»
«І через таке-от
померти?»
Годі, годі-бо сперечатись!
***
Чомусь,
як засумую,
іду блукати містом.
Вже третій місяць,
як таким я став.
***
Чуючи лестощі,
навісніє серце моє,
бо знає мене,
як облупленого!
А через це — і смуток.
***
Часом поводжусь,
неначе якийсь великий пан.
Зате опісля цього
така на душі гіркота —
ні з чим її не зрівняти!
***
Яка приємна втома!
Це завжди так буває,
коли не зводиш духу цілий день
і врешті закінчиш
якусь важливу справу.
***
Батько і син зустрілись...
Нічого спільного в душах,
а спокійно стоять
один навпроти одного.
Як отаке назвати?
***
Сьогодні цілий день
лежав долілиць на піску
і згадував
той перший біль
далекого юнацького кохання.
*** Бувають спогади
неприємні такі —
наче брудні
шкарпетки
надягаєш.
***
П’ять років минуло,
як поїхав я з рідного краю.
І от, захворівши,
почув уві сні
зозулю з мого села!
***
Непомітно
підходять до мене,
тиснуть руку
і знов непомітно
зникають люди!
***
Попросив постелити
мені на веранді.
Довга ж була розлука
у нас із тобою,
вечірнє небо!
***
Сльоза, упавши на пісок,
всотала в себе тисячу піщинок.
Яка вона важка,
ця намистина –
моя сльоза!
