Наркоманія в літературі
Наркота забирає все і не дає нічого, окрім того, що вберігає від ломки
Вільям Берроуз «Наркота»
20 липня 2017 року помер відомий колишній фронтмен гурту Linkin Park. Він вчинив самогубство, а відомо що він вживав алкоголь та наркотики. Багато відомих людей померли від наркотичної залежності. Але є письменники, які взяли та описали свій наркотичний досвід. Так виникла ціла художня література, яка просякнута досвідом ломок та кайфу.
Михайло Булгаков «Морфій» (1927)
Вперше оповідання було опубліковане у журналі «Медичний працівник» у 1927 році. Воно, незважаючи на подібність тематики, не входить до збірки оповідань «Записки юного лікаря» (1926). «Морфій» є автобіографічним твором Михайла Булгакова (1891-1940). Оповідання подане як спогад лікаря Бомгарда у 1917 році. Сюжет твору досить лінійний. Головний герой читає щоденник покійного друга, лікаря Полякова, який став морфіністом. У 1913 році коли Поляков вчився на лікаря, вперше спробував кокаїн. Літом 1917 року у село Нікольське Сичевського повіту привезли хвору на дифтерію дитину. Тоді Булгаков розрізав їй горло та вставив у нього трубку. Після цього лікар ввів собі морфін. З цього часу письменник став наркоманом. Головний герой оповідання трагічно закінчив, а Михайло Булгаков натомість ще довго тішив усіх своїм письменницьким талантом.
Вільям Берроуз «Наркота» (1953) та «Голий ланч» (1959)
З цього роману можна починати вивчати тему наркоманії. Це ранній твір письменника біт-покоління В. Берроуза. Як признається сам бітник, він був залежний протягом п’ятнадцяти років. Вільям почав писати через наполягання Аллена Ґінзберґа, якого приголомшили здібності Берроуза до написання листів. Під псевдонімом Вільяма Лі роман вийшов друком 1953 року.
Написаний у реалістичному стилі твір цей нагадує щоденник або репортаж із наркоманського життя, настільки майстерно написаний, що з нього можна витягнути багато афористичних цитат про наркоту. Також у ньому можна знайти відповіді на багато питань, які ставить людина, у якої раніше не було подібного досвіду. Як стають наркоманами? Чим наркомани відрізняються від планокурів? Які є види наркоти? Хто такі бариги? Яким способом позбуваються від наркозалежності? Чи бувають колишні наркомани?
До інших відомих творів належить «Голий ланч», який був заборонений у ряді країн через часте використання ненормативної лексики, частих згадок про гомосексуалізм та інших непристойностей. Написаний та скомпонований він методом натинань з різнорідних текстів. Зміст твору стає зрозумілим, якщо звернутися до слів автора. Вони є у передмові до твору під назвою «Cвідчення під присягою стосовно хвороби».
Деякі абзаци у книжці, які назвали порнографічними, написані у манері «Скромної пропозиції» Джонатана Свіфта як трактат проти смертної кари. Ці частини книги мають на меті показати смертну кару непристойним, варварським і огидним анахронізмом, яким вона, власне, і є. Як завжди, ланч – голий. Якщо цивілізовані країни прагнуть повернутись до друїдських обрядів повішення у Священних Лісах, або знову пити кров разом із ацтеками, або ж годувати своїх богів людськими жертвами, нехай побачать, що саме вони їдять і що, власне п’ють. Нехай побачать, що на кінчику цієї довгої газетної ложки.
Джек Керуак «Трістесса» (1960)
Романтична новела іншого бітницького письменника Джека Керуака. Написав Керуак її у Мехіко. У цій новелі розповідається про кохану Джека Трістессу, яка бідно жила у Мехіко та була морфіністкою. У родині Трістесси поширена наркоманія. Колотися -- це родинні будні. Так робить Ель-Індіо. Деколи до них приєднувався Джек Керуак, який коловся навіть в стані алкогольного сп'яніння. Також у творі можна знайти багато буддиських рефлексій Керуака. Він бачив життя стражданням, а таке жалюгідне життя було наслідком бідності та наркоти. Але він не шукає вирішення проблеми, а просто приймає даність. Бо не може змінити ці сраждання.
Гантер Томпсон «Страх і огида в Лас-Вегасі. Дика подорож в серце Американської мрії» (1971)
Вперше книга була опублікована 1971 року в двох номерах журналу «Roling Stone». Автором є відомий журналіст та письменник Гантер Томпсон. Він -творець нового журналістського стилю гонзо-журналістики, де репортер виступає не як безпристрасний спостерігач, а як безпосередній учасник подій.
Роман написаний у гумористичному галюциногенному стилі. Чорного гумору в ньому багато. Але він має сенс, бо присутня іронія з «Американської мрії». Головні герої журналіст Рауль Дюк та адвокат Доктор Гонзо їдуть до самого серця мрії, до Лас Вегаса. Рауль Дюк- це сам Гантер Томпсон.
Їхня машина, а потім номер у готелі, постійно забитий наркотою. Головні герої втілюють «Американську мрію» на практиці. Вони роблять все що забажають і їм байдуже на все. Герої приймають наркоту, але і без неї життя у Лас-Вегасі нагадує ті ж наркотичні галюцинації. Журналіст Дюк та адвокат Гонзо приймають різні види наркотиків, але таку колекцію важко знайти на практиці. Так Гантер Томпсон сам приймав наркотики і на них розумівся. І в романі доля правди є. Але він пародіює споживацький світ. В ньому навіть наркомани можуть дістати будь-які наркотики. Ними забиті номер в готелі та каділак на якому вони ганяють. Але це малоймовірно у реальному житті. Така собі бутафорія, де ти можеш дістати все, але не втамувати спрагу. І образом цієї спраги є наркота.
Дія відбувається за часів епохи президентства Річарда Ніксона (1969-1974), коли завершилася епоха хіппі. Він її назвав «перед апокаліптичною епохою Ніксона». Ну і не міг Гантер Томпсон не згадати про психолога, «ЛСД-гуру» Тіма Лірі (1920-1996), який активно пропагував психоделіки для розширення свідомості та був популярний серед хіппі.
Те, що Лірі забрав із собою, було центральною ілюзією загального стилю життя, котрий він допоміг створити… покоління невиправних калік, шукачі, що зазнали невдачі і так ніколи й не зрозуміли головну помилку Кислотної Культури: відчайдушна ілюзія того, що хтось – чи хоча б якась сила – підтримує Світло в кінці тунелю.
Г’юберт Селбі-молодший «Реквієм за мрією» (1978)
Найрадикальніше проти «Американської мрії» виступив Г’юберт Селбі-молодший, який її ототожнив із споживацтвом в суспільстві. На його думку «американська мрія» руйнує усі людські чесноти. Їй він протиставляє думку, щоб людина мала власне особисте Бачення. Ця книга не про те, як люди стають самі собою, а як людина у погоні за ілюзіями втрачає все людське.
Тому Гюберт Селбі- молодший розповідає історію єврейської сім’ї Сари та її сина Гаррі. Сара має залежність від телевізора, а її син, а також його дівчина Меріон та друг Тайрон—від наркотиків. Сара мріє потрапити на телешоу, а її син з Тайроном створити свій бізнес. Меріон - зробити успіх у художній творчості. Натомість їхні мрії розлетілися як дим. Бо те що називали бізнесом Гаррі та Тайрон- продаж наркоти, опустило їх з гори на дно. У Сари стався психічний розлад і вона повністю втратила зв’язок з реальністю.
У «Реквіємі» показана не лише проблема вживання наркотиків, він охоплює ширшу тему «згубних пристрастей та звичок»: персонажі книги перебувають у полоні різноманітних пристрастей (телебачення, старих спогадів, нездійсненних мрій, кави, їжі, шоколаду, засобів для схуднення, сексу та успіху). Зате у автора є влучна характеристика залежності, яка характеризує процес, коли їх вбивала наркота.
Ворог пожирав їхню волю, і вони не могли опиратися, тіла не просто хотіли, але потребували тієї отрути, що чавила їх і тримала в цьому жалюгідному стані буття; хворий і скалічений ворогом розум був одержимий цим ворогом і жахливою фізичною потребою, що розкладала душу, поки їхні вчинки не ставали гіршими за вчинки звіра, хай навіть пораненого, гіршими за все і за будь-кого, ким їм не хотілось бути.
Написаний «Реквієм» як потік свідомості. Діалоги складаються з цілих абзаців без виділення окремих персонажів. Друкував свої твори автор зазвичай дуже швидко, а тому не користувався лапками. Щоб швидше друкувати, замість апострофа використовував «/», бо до нього легко було добратися при наборі тексту.
Автор сам вживав наркотики. Також працював на торговому флоті протягом 1943-1947 років, аж поки не захворів на туберкульоз. Через хворобу його у 1949 році звільнили з флоту. Пізніше він став письменником. Г’юберт Селбі- молодший використав свій досвід спілкування на своїй роботі з вантажниками, бездомними, бандитами, сутенерами, трансветитами, гомосексуалістами, а головним чином, наркоманами у своїй творчості.
У «Реквіємі» він наркоту порівняв із внутрішньою брехнею, яка живе в середині нас. То ж хай перемагає правда, яка здатна визволити нас!
Дмитро Тирусь
© md-eksperiment.org
