Найкращі фільми Олексія Баталова

15 червня 2017 року помер актор та режисер Олексій Баталов (1928-2017). На його фільмах виросли наші батьки, але деякі з цих кінокартин залишаються актуальними для всіх поколінь. Баталов знімався переважно у епізодичних ролях, але його ми пам'ятатимемо передовсім як Бориса зі стрічки («Летять журавлі» )(1957), Дмитра Дмитровича Гурова-- «Дама з собачкою» (1958), приват- доцента Санкт-Петербургзького Університету Сергія Павловича Голубкова- «Біг» (1970), Гошу -- «Москва сльозам не вірить» (1979). Голос Олексія Володимироча звучить також у мультику «Їжачок у тумані» (1976).

«Я не поранений, я …»

До своїх зіркових ролей Баталов дійшов не одразу. Він відмовлявся грати ролі Леніна, вважав Сталіна «бандитом» та «вбивцею», не входив до Комуністичної Партії, не захотів підписувати лист на підтримку вводу військ до Чехословаччини (зате підтримав окупацію Криму), не погодився читати «Малу землю» Брежнева по радіо. Але він не став би таким відомим актором, якщо б не знявся у фільмах «Зоя» (1944), не виконав би ролі суднобудівельника у фльмі «Велика родина» (1954), радянському детективі «Справа Рум’янцева» (1955) та екранізації однойменного роману Максима Горького «Мати» (1955).

Проте справжнім дебютом у кіно стала роль солдата Бориса, якого роз’єднала з його коханою Веронікою (Тетяна Самойлова), Друга світова війна у «Летять журавлі» (1957) режисера Михайла Калатозова (1903-1973). Це єдина радянська кінострічка, яка нагороджена головним призом Канського кінофестивалю (1958). У ній є багато сцен, які варті того, щоб неодноразово переглядати її. За сюжетом, Вероніка проводжає Бориса на фронт під музику «Прощання слов'янки». Але натовп людей заважає їй це зробити як слід. У фільмі є тільки одна сцена бойових дій, де помирає Борис. Він говорить знамениті слова «Я не поранений, я …» та помирає. Зрештою, Вероніка дізнається, що Борис пішов із життя. У цій сцені показано, що радість Перемоги велика, а горе від військових втрат – безмежне.

Борода Олексія Баталова

Два роки Йосип Хейфіц добивався екранізації оповідання А. П. Чехова «Дама з собачкою». Але держава, яка в той час мала монополію на кіно йому відмовляла, аргументуючи це тим, що Чехов не пролетарський письменник, а також в оповіданні розповідається про головну героїню - безідейну міщанку. Через деякий час раптово Держкіно погодилося і тому Баталову, заради ролі Гурова, довелося відрощувати бороду. Через це у актора було багато курйозів, але йому допоміг шалик, який прикривав бороду.

«Біла гвардія» без пропаганди

Ще однією екранізацією класики є «Біг» (1970), за творами Михайла Булгакова «Біг», «Біла гвардія» та «Чорне море». Сучасний серіал «Біла гвардія» (2012) за Булгаковим, заборонений Мінітерством культури України. Але «Біг» є шедевром порівняно із сучасною пропагандою. У ньому разом з Олексієм Баталовим знялися такі прекрасні актори як, Людмила Савельєва, Михайло Ульянов ( «Ворошиловський стрілець» (1999), не єдина його кіноробота,Тетяна Ткач, Владислав Дворжецький, Євгеній Євстигнєєв.

Оскароносний фільм попри «Холодну війну» із США

Але найвідомішим фільмом, у якому знявся Баталов є мелодрама «Москва сльозам не вірить» (1979) режисера Володимира Меньшова. За нього він отримав нагороду премії «Оскар» (1981), але зміг забрати його лише у 1988 році під час нагород премії «Ніка». І здобуття цієї премії - це був парадоксальний успіх попри тодішню геополітичну ситуацію у світі, коли США протистояла Радянському Союзу у часи «Холодної війни». Рональд Рейган, який називав Радянський Союз Соціалістичних Республік «імперією зла» переглянув «Москва сльозам не вірить» вісім разів. Він це зробив перед першою зустріччю з Михайлом Горбачовим, стараючись осягнути таємничу російську душу, але так нічого і не зрозумів

У 1980 році фільм став лідером прокату в СРСР, а це означає що він займає друге місце серед усіх радянських фільмів після «Пірати XX століття» (1979). Еротичні сцени були цензуровані КПРС, але всього таки не вдалося позбутися і така кількість сексуальних сцен, як на той час, це був крок вперед у державі, де «сексу не було». Це вже пізніше з’явилися фільми «Маленька віра» (1988) та «Інтердівчинка» (1989), а тоді це було велике наближення до реалізму життя.

Володимир Меньшов довго вагався з вибором актора на головну чоловічу роль Георгія Івановича (Гоші, Гоги). У пробах на цю роль брали участь В’ячеслав Соломін та В’ячеслав Тихонов. Меньшов запропонував Баталову, якого побачив у стрічці «Люба моя людина» (1958), зіграти головну роль, але він спочатку відмовився. Режисер уже думав цю роль зіграти особисто. Але потім Олексій Володимирович передумав і таки знявся у другій серії «Москва сльозам не вірить».

Без Баталова ми не побачили б Наталю Вавилову, яка зіграла роль Олександри (дочки головної героїні). Тоді вона вчилася на курсах стенографістів. Раптово батьки вирішили, що навчання важливіше для Наталі. Тоді Меньшов приїхав з Баталовом до дому батьків Наталі. Вони були дуже шоковані несподіваною зустріччю, тому вирішили відпустити свою дочку.
У цьому кіно піднімаються важливі теми не лише міжлюдських стосунків, але йдеться про те, чи телебачення не витісне театр та інші жанри мистецтва. Ще важливіше є те, що у мелодрамі Володимира Меньшова показано, що лідерство не залежить від посади. І не всі мають бути відомими та знаменитими. Таким є Гоша (Олексій Баталов) – інтелігентний слюсар, який вважає що він «нормальний чоловік», бо «захищати та приймати рішення» є чоловічий обов’язок. Його люблять друзі за золоті руки. Під час другої зустрічі, Гоша власноруч готує головній героїні Антоніні (Віра Алентова). А її дочці Олександрі (Наталі Вавиловій) відповідає на її запитання про кар’єру. Він їй розповів про імператора Діокетіана (245-313), який у час розквіту Римської Імперії відмовився від влади та почав жити у селі. На прохання повернутися до влади він відповів «Якщо б ви бачили, яку я виростив капусту то ви перестали б мене переконувати». І він так і залишився жити у селі. Саме так підсумував Гога те, чим він займається. Воно не стільки модне або престижне, це те, що він любить.

Баталов – режисер

Так з любов’ю до кіно, Баталов знявся у різноманітних фільмах. Він любив своє покликання. Також за своє життя йому вдалося проявити себе як режисера стрічок «Шинель» (1959), «Три товстуни» (1966) та «Гравець» (1972). Також озвучував мультик «Їжачок в тумані» (1975). Востаннє у кіно він був камео у Фільмі Ельдара Рязанова «Карнавальна ніч 2» (2008).

У Олексія Володимировича були проблеми із судинами, тому у нього часто паморочилося в голові. Під час чергового загострення хвороби в січні 2017 року він упав вдома і зламав шийку стегна на правій нозі, а через місяць йому була проведена операція, після якої він вже не покидав стіни лікарні аж до своєї кончини. За день до смерті його причастив священик в стінах лікарняної палати. Олексій Володимирович Баталов помер уві сні, о 6 годині ранку 15 червня 2017 року, на 89-му році життя, у Москві.

Дмитро Тирусь

© md-eksperiment.org