Інцидент в місті Солісоу
Ірина Шмарук
...Маленьке містечко Солісоу, розташоване в одному з південноамериканських штатів. Мешканців у Солісоу всього коло п’яти тисяч, але життя, як і в інших американських містах, плине за залізним правилом капіталістичного світу: «людина людині — вовк». Там, де панує закон Лінча, не лишається місця для таких людських почуттів, як благородство, гуманність тощо. В містечку Солісоу найблагородніша і найгуманніша людина — колишня повія Дженні Ройстер. Професія повії дозволила їй назбирати грошенят і придбати собі затишний будиночок у досить-таки фешенебельному районі міста.
Так здійснилася її найпотаємніша мрія: на схилі віку п’ятдесятирічна Дженні стає «такою, як усі — незалежною, порядною жінкою». Втім, як виявляється, Дженні не зовсім така, як усі. На відміну од інших мешканців свого рідного міста, Дженні любить робити людям добро. В домі колишньої повії живуть карлик Візі Гудвіллі та вчителька Бетті Вудраф, яку зрадив коханий і яка у відчаї тепер пустилася берега. Жаліслива Дженні пригріває під своїм крильцем всіх ображених долею нещасних людей...
Про все це, про містечко Солісоу, про Дженні Ройстер та інших його мешканців ми дізнаємось з нового роману видатного американського письменника Ерскіна Колдуелла «Жінка по натурі», який вийшов нещодавно першим виданням в англійському видавництві «Хейнеманн».
Отже, Дженні Ройстер мріє про спокій, прагне життя, позбавленого усяких «випробувань і нещасть». Але, як розповідає нам Колдуелл, чесній, порядній людині в Америці досить-таки важко уникнути випробувань і нещасть, залишаючись чесною і порядною. З усією притаманною письменнику блискучою майстерністю стилю і викривальною силою таврує Колдуелл святенництво своїх співвітчизників й гнівно виступає проти расової дискримінації.
Добросерда і щира Дженні Ройстер здає кімнату смуглявій незнайомці, яка пізно ввечері дісталась до її будинку, марно пооббивавши пороги багатьох домів Солісоу. Ніхто не погодився пустити до себе чорняву Лавану Нелі. Зрештою шофер таксі порадив дівчині звернутись до Дженні, яка славиться в місті своїм добрим серцем. І от в ту мить, коли Дженні говорить незнайомці, що вона може жити в неї скільки завгодно, в холлі тривожно дзеленчить телефон. Це суддя Рейні, давній приятель і повірений у справах Дженні, хоче застерегти свою клієнтку, щоб вона ні в якому разі не лишала смуглявої Лавани у себе в домі. Виявляється, мешканці Солісоу підозрюють, що в жилах чорнявої Лавани тече якась частка негритянської крові, хоч дівчина і запевняє, що дід її був індієць. Але лише однієї такої підозри досить, щоб ніхто з жителів цілого міста не наважився узяти дівчину під свій дах, щоб расисти пильно стежили за кожним її кроком. Цькування очолює місцевий багатій Дейд Вомек. А з Дейдом жартувати не можна, він наймогутніша в місті сила, його слово — закон.
«Цілком можливо, Дженні, що вона таки індіанка чи належить до якоїсь іншої раси, але це аж ніяк не міняє справи, адже шкіра в неї не така біла, як у Дейда Вомека», — говорить суддя Рейні, умовляючи свою приятельку виконати наказ Дейда і вигнати Лавану з дому.
Суддя Рейні, звичайно, не поділяє поглядів Дейда Вомека, але він сам нізащо в світі не насмілиться стати на перешкоді могутньому босу і не радить цього своїй клієнтці. Втім, Дженні не лякають застереження судді, вона вважає себе повноправною господинею в своєму домі. Адже це її власність, священна власність! Адже вона придбала будинок навіть не набір, а за готівку, і вона не дозволить, щоб тут порядкував хтось сторонній, хай це буде сам Дейд Вомек!
«Ні, я її не вижену», — твердо і впевнено заявляє Дженні у відповідь на застереження судді і, почувши ці її слова, шанобливо схиляє перед жінкою голову старий негр, слуга містера Рейні. Адже не так часто побачиш в Америці людину, позбавлену расових забобонів, людину, котра насмілилася б відкрито про це заявити, а тим більше — кинути виклик расистам.
І ось виклик кинуто. Обійшовши все місто в даремних пошуках роботи, Лавана повертається додому, і добросерда Дженні, замість попросити дівчину негайно забиратися геть, з материнським піклуванням доглядає змучену, знесилену і тяжко скривджену Лавану і, давши їй дозу снодійного, умовляє лягти відпочити. А за якусь чверть години, підпалений з усіх боків підручними Дейда, спалахнув, мов сірник, будинок Дженні. Лавана Нелі загинула у вогні, а Дженні знаходить притулок в домі судді. Так трагічно закінчується спроба простої американки піти проти усталених норм життя, бо, як яскраво свідчить про це роман Колдуелла, расова дискримінація в сучасній Америці вже стала життєвою нормою.
Новий роман Ерскіна Колдуелла «Жінка по натурі» — твір викінченого, зрілого майстра. Скупими мазками, без зайвих фарб і водночас надзвичайно реалістично малює Колдуелл образ своєї героїні. Перш за все Дженні Ройстер дуже самотня, через це вона, мабуть, і оточує себе невдахами, щедро віддаючи все своє нерозтрачене материнське тепло. Дженні проста, неосвічена жінка. Вона не вчилась в коледжах, вона навіть уяви не має про такі високі матерії, як боротьба добра із злом, гуманність тощо. Рушійною силою усіх її почуттів і вчинків є звичайнісінька жіноча жалісливість. Але всім своїм єством Дженні постає проти несправедливості. Наскільки гуманніша вона за найпередовіших, найосвіченіших мешканців Солісоу, які становлять еліту міста!
Ось, скажімо, помічник Дейда молодий здібний юрист Ховард. Він робить спробу захистити Лавану, але уся його рішучість ураз розбивається об першу ж нахабну заяву Дейда, що тільки він — єдиний і повновласний хазяїн міста.
А суддя Рейні! Звичайно, він в душі теж засуджує расиста Дейда, але не тільки не наважується йому про це сказати, а навпаки — сумлінно виконує усі доручення знавіснілого лінчувателя. Лише після трагічної розв’язки інциденту в місті Солісоу суддя Рейні прозріває, він визнає, що поводився як боягуз і заприсягається за всяку ціну знайти і покарати винуватців пожежі.
Таким, зовсім не властивим його попереднім творам, оптимістичним акордом закінчує Колдуелл свій новий роман. Ми не знаємо, чи вистачить у героя «Жінки по натурі» рішучості і відваги вступити в єдиноборство з темними силами реакції, але вже одне те, що Колдуелл спромігся показати злам у свідомості свого героя, дає право сподіватися, що в наступному його творі ми зустрінемось із справжніми борцями проти зла, з кращими синами батьківщини письменника.
Л-ра: Всесвіт. – 1961. – № 12. – С. 153-154.
Твори
Критика
