Жорж Санд (До 150-річчя з дня народження)

Агнеса Розанова

На початку 30-х pp. XIX століття Жорж Санд (Аврора Дюпен) стояла осторонь визвольної боротьби, яку провадили трудящі маси проти експлуататорських класів. Проте саме ця боротьба стала тим джерелом, яким живилась творчість її вже на ранньому етапі розвитку. Письменниця увійшла в літературу незабаром після Липневої революції, і з перших же кроків в її творах зазвучав пристрасний протест проти соціальної несправедливості. Протест той набрав спочатку форми боротьби проти пригноблення жінки. Її романи першої половини 30-х років: «Індіана» (1831 p.), «Валентина» (1839 p.), «Лелія» (1833 р.) і «Жак» (1834 р.) — були пройняті духом протесту проти безправного становища жінки. Вона сміливо ставила питання про розкріпачення жінки, про визнання її рівною і самостійною людською особистістю. Тим самим протест героїнь творів Жорж Санд був спрямований проти буржуазного ладу.

В центрі сюжету першого романа письменниці «Індіана» — родинна драма ніжної і чутливої Індіани, що буржуазними законами і всім укладом життя перетворена на справжню рабу свого чоловіка — грубого деспота і власника.

Обстоюючи своє право на вільне почуття, героїня повстає проти родинної тиранії, але її захоплення пустим і легковажним великосвітським фатом Раймоном де-Рам’єр є таким же невдалим, як і її шлюб з полковником Дельмаром. Індіану рятує щире і віддане почуття її родича Ральфа, людини демократичних переконань.

Протест Індіани романтично гіперболізований, а образ її (характерний для раннього періоду творчості Жорж Санд) витримано, як і образ Ральфа, в романтичному плані. Натомість образи Раймона, рояліста-конституціоналіста і бонапартиста Дельмара — типові для зображуваної епохи, так само як і образ тітки героїні — старої маркізи. Якщо Ральф і Індіана керуються лише вимогами свого чулого серця, то три останні персонажі завжди виходять з міркувань вигоди і розрахунку.

Простота сюжету і гострий драматизм романа звернули на себе увагу Бальзака. Великий реаліст розцінив перший самостійний твір талановитої письменниці як «реакцію правди проти фантастики, нашого часу проти середньовіччя, простої сучасності проти перебільшень історичного жанру».

Близько до «Індіани» стоїть другий роман «Валентина», де герої також романтизовані. Чесна і благородна Валентина та її коханий — селянин Бенедикт протиставлені світу корисливості й тиранії, втіленому в цілком реалістично виписаних образах чоловіка і матері героїні. Так само, як Індіана, героїня повстає проти родинного деспотизму і тим самим проти буржуазної цивілізації, яка, на думку письменниці, калічить і губить людей. Як і раніше, для Жорж Санд неясно, де шукати соціальне коріння тих явищ, проти яких вона повстає. Вона починає відчувати, що індивідуалістичний протест не дає виходу з суперечностей сучасного життя. Це й обумовлює песимістичне розв’язання конфлікту, — герої гинуть, так і не знайшовши сподіваного щастя і свободи.

Мотив індивідуалістичного протесту проти панівної моралі досягає найвищого ступеня в романі «Лелія». Сумніви й розчарування письменниці знайшли відображення в жорстоких сумнівах і зневір’ї героїні. «В «Лелію» я вклала саму себе, більш аніж в будь-яку іншу книгу», — писала пізніше Жорж Санд.

Лелія марно шукає істини і щастя і гине, вступивши в конфлікт з життям. Цей найбільш романтично-піднесений твір майже не змальовує ні епохи, ні типових образів, — проте в своїх філософських шуканнях Лелія стикається з соціальними питаннями, і джерелом її страждань, тяжкого розчарування так само, як і в попередніх творах, є соціальна несправедливість, фальш і жорстокість буржуазного суспільства.

На відміну від названих творів в романі «Жак» героєм стає не жінка, а чоловік, далекий від почуттів власника. Дізнавшись, що його дружина полюбила іншого, і знаючи, що католицький догмат не припускає й думки про розлучення, Жак кінчає самогубством, щоб розв’язати руки Фернанді. Це, на перший погляд, театральне розв’язання конфлікту має на меті довести думку автора, що шлюб, заснований на примусі, є тяжким злочином. Тому роман цей прозвучав як виклик релігійним догматам і забобонам буржуазного суспільства. Консервативна критика накинулась на Жорж Санд, в той час як передові елементи суспільства і у Франції, і поза її межами вітали письменницю як мужнього борця за визволення жінки.

Але Жорж Санд на цьому етапі творчого шляху зайшла в безвихідь, не розуміючи того, що поставлену нею проблему можна розв’язати лише при умові докорінної перебудови суспільного ладу. Вона була далека від розуміння того, що гноблення, проти якого вона повстала так мужньо і палко, було наслідком не шлюбу як такого. Пізніше письменниця зрозуміла, що покріпачення жінки зумовлювалось тим, що шлюб у буржуазно-аристократичному суспільстві являє собою комерційну угоду, до того ж побудовану на примусі заради грошових розрахунків. Але на цьому ранньому етапі вона ще не розуміла суті питання, яке так хвилювало її. Проте індивідуалістичний протест вже перестав задовольняти її. У світогляді і творчості Жорж Санд відбувся рішучий злам, зумовлений загостренням суспільної боротьби, в якій все більшого значення набирав французький пролетаріат.

Остаточна перемога буржуазії в 1830 р. різко поглибила суперечності між нею і робітничим класом. Класова боротьба між буржуазією і пролетаріатом виступила на перший план. Робітничий рух набирав масового характеру: Ліонські повстання 1831 і 1834 pp., повстання 1832 р. в Парижі, чартистський рух в Англії і повстання 1839 р. в Парижі, — все це ставило робітниче питання в центрі уваги французького суспільства і знаходило відбиток в літературі. Проблема суспільних суперечностей ставала до такої міри гострою, що майже жоден письменник не міг не зачепити її в тій чи іншій мірі. Зрозуміло, що і Жорж Санд, якій з перших же її кроків були властиві демократичні симпатії, опинилась серед тих письменників, яких глибоко хвилювало соціальне питання. Якщо раніше їй здавалось, що великі соціальні проблеми будуть розв’язані лише тоді, коли вирішиться етичне питання про людину і її призначення в житті, якщо раніше вона вважала самовдосконалення людської особистості єдино вірним шляхом до щастя всього людства, а тому обмежувала себе вузьким колом інтимних переживань, то в середині 30-х pp. могутня хвиля робітничого руху змусила її відвинути свій принцип невтручання в суспільну боротьбу. Демократичні симпатії і волелюбні настрої письменниці тепер чітко виявляються, і 1836 року вона вступає в коло лівих республіканців. Під впливом робітничого руху і активної боротьби французької революційної демократії визріває світогляд письменниці, що відбилось і на її творчості. Саме тоді Жорж Санд сприймає вплив ідей утопічного соціалізму, які особливо поширювались в період між Липневою революцією і революцією 1848 р.

В історичних умовах Франції 30-х pp., воли буржуазна преса й література всіляко оспівували капіталістичний лад, утопічний соціалізм, який не тільки гостро критикував його, але й вимагав замінити його соціалістичним ладом — був історично прогресивною теорією. Жорж Санд захоплено сприймає вчення соціалістів-утопістів Фур’є, Сен-Сімона і Пера Леру. Її приваблювали як критика капіталізму, так і мрії про справедливий суспільний лад, про знищення експлуатації людини людиною, про перемогу соціальної справедливості.

Але представники утопічного соціалізму не знали законів суспільного життя, не розуміли характеру класових суперечностей. Вони вірили в можливість дійти до соціалізму мирним шляхом і, вважаючи пролетаріат лише страждаючою масою, не побачили в ньому тієї історичної сили, яка тільки одна здатна шляхом революційної боротьби втілити в життя соціалістичні ідеї. Деякі з французьких утопістів 30-х pp., зокрема Леру і Ламене, надавали своїм теоріям релігійного забарвлення.

Жорж Санд у великій мірі зазнала впливу вчення Леру, захоплюючись ідеєю соціальної справедливості і сприймаючи його вчення про загальну солідарність людей. У цьому вченні вона знаходить розв’язання усіх тих сумнівів, що хвилювали її на попередньому етапі. З ентузіазмом береться вона разом з Леру у 1841 р. за видання журналу «Незалежний огляд з метою розповсюдження ідей утопічного соціалізму». Жорж Санд друкує в ньому свої романи з тим, щоб надати журналові більшої популярності.

Вчення утопістів, яке чимало допомогло письменниці в оформленні її соціального світогляду, не могло не вплинути на неї і своєю реакційною стороною, яка виявлялася в тому, що всі вони відкидали революційний шлях перебудови суспільства, намагаючись «притупити класову боротьбу і примирити протилежності».

Соціалістичні ідеї Жорж Санд були надто неясні і в умовах наростаючого революційного руху інколи приводили її до реакційних висновків, особливо тоді, коли письменниця вважала, що засобом здійснення соціалістичних ідей є релігія. Де була її найістотніша помилка.

І сильні і слабкі сторони світогляду Жорж Санд відбилися в її соціально-утопічних романах, написаних наприкінці 30-х і в 40-х pp.

Романи Жорж Санд «Мопра» (1837 р.) і «Орас» (1841 р.) були в значній мірі перехідним етапом від ранньої творчості до соціально-утопічних її творів. Провідною ідеєю романа «Мопра» є думка, запозичена письменницею від сен-сімоністів: люди з панівних класів поривають з забобонами і симпатіями свого класу і передають трудящим культурний досвід, зібраний людством. Змалювавши родину Мопра як гніздо розбещених феодальних виродків, викриваючи зіпсованість і гнилизну французького дворянства напередодні революції 1789 p., письменниця доводила, що аристократія повністю втратила будь-які права на культуру, охоронцем якої повинен стати народ в особі селянина Пасьянса. Героїня романа Едмея збагачує Пасьянса тими знаннями і культурою, яких йому бракувало. Образ Пасьянса, який має незмірно вищі моральні якості над аристократами, і народолюбство Едмеї і Бернара Мопра свідчать про поглиблення демократичних симпатій Жорж Санд.

Особливо нещадним засудження романтичного індивідуалізму стає в 40-ві pp., коли письменниця ще глибше пройнялась демократичними ідеями і утопічним соціалізмом. В 1841 р. з’являється роман «Орас» — найвище творче досягнення Жорж Санд. Поштовхом до створення цього реалістичного соціального романа було повстання 1839 р. в Парижі, яке сколихнуло всю Францію.

Письменниця блискуче викрила і засудила повне моральне банкрутство центрального героя твору Ораса. Батьки Ораса, дрібні провінціальні буржуа, сидять на хлібі і воді, аби дати йому можливість здобути освіту в Парижі. Але він не виправдовує батьківських надій, легковажно розтринькує гроші. Він з ентузіазмом береться за все, в тому числі і за літературну працю, і нічого ніколи не доводить до кінця. Вважаючи себе талантом, виключною людиною «з породи героїв», він з презирством ставиться до будь-якої роботи. З великою майстерністю викриває автор свого «героя», показує крайній егоїзм Ораса, висміює його честолюбство і самовпевненість, милування своєю особою. В політичній боротьбі він балакун і боягуз. Побачивши, що справа йде до повстання, Орас тікає в провінцію, де відсиджується в той час, як Поль Арсен і Ларавіньєр б’ються на барикадах Сен-Меррі. Цей буржуазний герой, «втілена брехня» і «афіша», за влучним висловом Герцена, є, по суті, пародією на романтичного героя. Але Жорж Санд не обмежується пародією, — вона показує соціальну шкідливість таких Орасів. В присвяті вона підкреслює типовість образу Ораса: «Безперечно, він нам знайомий, його риси властиві багатьом людям, але жоден з них не став для мене взірцем... Моя мета і цього разу подати сатиричне змалювання пороку, поширеного в сучасному суспільстві».

Викривальну силу романа відзначила і російська революційно-демократична критика. Герцен називав «Ораса» великим твором, ідейно значним і цілком художнім. Відзначивши типовість і своєчасність образу Ораса, він не раз посилався на нього в своїх статтях і листуванні.

Салтиков-Щедрін охарактеризував цей роман як твір, «в якому приголомшливий реалізм іде рука в руку з найгарячішою і найпристраснішою ідейністю». Орас лишився найвищим реалістичним досягненням письменниці.

Щоправда, і в кращих своїх соціальних романах 40-х pp. вона створювала не раз повнокровні реалістичні образи, як наприклад образ жорстокого промисловій Кардонне («Гріх пана Антуана») або скупого багатющого фермера Бріколена («Мельник з Анжібо»), силою змалювання якого захоплювався Герцен. В цих творах звучить бальзаківська тема згубної влади золота в буржуазному суспільстві. Звичайно, письменниці бракує бальзаківської глибини, вона ставить питання набагато вужче. Вона говорить тільки про те, що гроші розбещують, руйнують буржуазну родину, є причиною страждань і злочинів.

Проте Жорж Санд розцінює капіталістичне суспільство не лише з погляду родинних зв’язків. В особі того ж таки фабриканта Кардонне вона показала і соціальну сторону капіталістичних відносин. Підприємець Кардонне закабаляє все навколишню населення. Жадоба збагачення зробила його нечулим, користолюбним, єдиним стимулом його стає особиста вигода, в жертву якій він здатний принести власного сина.

Відтворюючи в кращих своїх романах типові соціальні стосунки часів Липневої монархії, засуджуючи капіталізм, славетна письменниця перемагала обмеженість свого романтичного методу, створюючи яскраві реалістичні образи буржуа поряд з романтизованими образами мрійників, носіїв утопічних ідей, таких як Альберт Рудольштадт («Консуело»), Марсель Бланшемон чи Еміль Кардонне, що збирається з допомогою дивака маркіза Буагільбо заснувати колонію вільних людей.

Сила творчості Жорж Санд полягає не в цих спробах втілити в художні образи свої утопії і мрії і не в риториці, до якої вона інколи вдається. Буржуазна критика, раз у раз чіпляючись до цих недоліків, намагалася довести, що вони були нібито наслідком того, що письменниця звернулася до соціальної тематики. Бєлінський дав гостру відсіч цим спробам дискредитувати соціальну тематику романів Жорж Сані, зазначивши, що справа не в тематиці, а в тому, що «автор існуючу дійсність хотів замінити утопією» і поруч «з характерами можливими» малював «характери фантастичні», внаслідок чого «роман змішався з казкою», «поезія змішалась з риторикою». Великий критик тонко відзначив слабку сторону творчості Жорж Санд (тяжіння до абстрактно-романтичних образів і декларацій) і водночас підкреслив її високу майстерність у створенні реалістичних образів.

Сила творчості Жорж Санд полягає в її щирому демократизмі, в палкій ненависті до пригноблення людини людиною. Сила її також і в тому, що, відмовившись від романтичного індивідуалізму, вона зрозуміла завдання окремої особистості як самовіддане служіння інтересам народу. Письменниця створила яскраві образи, в які втілила свої демократичні симпатії, — це образи людей з народу.

Силу і щирість демократичних переконань Жорж Санд підтверджує її активна публіцистична діяльність під час Лютневої революції 1848 р. Редагуючи «Бюлетень республіки», вона виступає з вимогами поліпшити умови праці, не приховує своєї ненависті до буржуазії і її прислужників і заявляє, що коли уряд не забезпечить на виборах перемоги демократії, — «народу залишиться єдиний засіб порятунку — нове виявлення своєї волі». Вона вважає себе революційним письменником і твердить, що художник не може «не відбивати поглядів своєї епохи і бути чужим тому середовищу, повітрям якого він дише».

Відомо, що з поглибленням суперечностей революції Жорж Санд розгубилась, відійшла від рішучої опозиції і знову, згідно зі своїми утопічними поглядами, почала обстоювати «мирний» шлях перебудови суспільства. Однак перемога буржуазної реакції в червні 1848 р. обурила її. Розгубленість, нерозуміння шляхів і засобів боротьби за соціалізм відбилися на творчості письменниці, яка не створила після 1848 р. нічого скільки-небудь значного.

Жорж Санд до останніх днів свого життя провадила, подібно Бальзаку і В. Гюго, активну боротьбу за показ життя в усій його повноті, за високу ідейність в мистецтві, висміюючи реакційну теорію «чистого мистецтва», нібито далекого від будь-яких завдань, крім чисто естетичних. Завдання мистецтва вона вбачала в служінні інтересам народу. У свій час вона широко поставила це питання в романі «Консуело». На прикладі співака Андзолетто, що розважає аристократичних слухачів, на прикладі учителя Консуело — композитора Порпори, який вперто вважає мистецтво «чистим» і незалежним, а на ділі змушений гнути спину перед царедворцями, Жорж Санд доводить, що мистецтво, яке не ставить соціальних завдань, нидіє і вироджується, відірвавшись від життєдайного джерела, яким є народ. Тому Консуело, яка разом з Альбертом вважає, що мистецтво мусить служити народу, залишає сцену і віддає свій талант народу.

Цим принципам Жорж Санд лишалася вірною до кінця. В передмові до видання своїх творів в 1851 р. вона писала, що «мистецтво для мистецтва — пустий звук, абсолютно хибне поняття і на нього даремне витратили стільки часу, намагаючись осмислити його; тому що, говорячи просто, неможливо знайти зміст, там де його нема».

Бєлінський відзначав світове значення її творчості, називав Жорж Санд «геніальною», вважав її «національним поетом Франції» і творцем соціального романа. «Нарешті з’явився Жорж Санд, і роман остаточно став суспільним або соціальним», писав він у статті «Тереза Дюнайє».

Дивовижну майстерність Жорж Санд у змалюванні картин природи відзначав Тургенєв і вихваляв простоту і правдивість її творчої манери.

Сама Жорж Санд вважала Тургенєва «могутнім і своєрідним талантом» і своїм учителем в галузі «сільських оповідань». Вона запевняла Флобера, що російські письменники стоять незрівнянно вище від французьких: «Я вважаю, — писала Жорж Санд, — що за рубежем пишуть краще, ніж ми. Вони не рисуються, а ми або стаємо в позу, або валяємось у багні».

Хоч у спадщині Жорж Санд є чимало застарілого, утопічного, але кращі її твори не втратили свого значення і в наші дні. Вони й сьогодні хвилюють читача тим, що в них втілені ідеї демократизму, світлого оптимізму і високого гуманізму.

Як художник, який обстоював виховну роль мистецтва, невпинно боровся за соціальну справедливість, повстаючи проти пригноблення людини людиною, Жорж Санд і сьогодні стоїть в рядах передових письменників Франції.

Л-ра: Вітчизна. – 1954. – № 7. – С. 151-155.

Біографія

Твори

Критика