​Вовчиця Альберта Х’юза

Мені цікаво дивитися фільми про виживання. Такими є «Рембо. Перша кров» (1982), «На межі» «The Edge» (1997), «У диких умовах» (2007) та оскароносний фільм із Леонардо Ді Капріо «Легенда Г'ю Гласса» (2015). Проте мене обрадував «Альфа» (2018), знятий Альбертом Х’юзом. Так до цього вже був французький «Останній неандерталець» (2010), але не всі вірять в існування неандертальців. Тому «Альфа» - фільм для широкої аудиторії. Бо у цій кінострічці на вас чекають пригоди, виживання та краса природи.

Знята «Альфа» за романом Даніеля Себастіана Веденхаупт (Daniele Sebastian Wiedenhaupt). Альберт Х’юз разом зі своїм братом вже прославилися кінохітами «Із пекла» (2001) та «Книга Ілая» (2013). Але останній фільм знятий не як трилер чи жахи, а створений в історичному жанрі. Зйомки проходили в Канаді, на острові Ванкувер (Британська Колумбія), Драмхеллері (Альберта). Також деякі сцени були зроблені у місті Бернабі (Британська Колумбія), Ісландії та у провінційному парку Динозавр (Альберта). Так ми бачимо у фільмі неймовірну красу природи: зорі та полярне сяйво. Природа дійсно гарно знята. Хоча б заради неї варто переглянути «Альфу».

За сюжетом дія відбувається 20 000 років тому під час останнього льодовикового максимуму. Вождь доісторичного племені Тау бере свого сина Кеда на полювання. Під час полювання Кеда (Коді Сміт-Макфі) атакує степовий зубр, і він падає в прірву. І тут починається найцікавіше. На головного героя нападають вовки, але він рятується. Так він знайомиться з пораненою вовчицею, якій надає ім’я Альфа. Його зіграла чехословацька собака вовк (Czechoslovakian Wolfdog). Вовк стає другом людини. І він з Кедом йде до кінця.

Можна в інтернеті побачити та прочитати багато негативних оглядів на цей фільм. Але у відповідь на почуту критику можу сказати, що фільм не задумувався як екшн. І не у кожній історичній стрічці має бути так багато спец ефектів, як наприклад у «300 спартанців» (2007) або «Великому Гетсбі» (2013). Ідея приручення людьми тварин розкрита вповні. Можливо в реальності Кеда скоріше за все вовк би з’їв, але це просто художній фільм. Він не рівня оскароносній стрічці «Легенда Г'ю Гласса» (2015), проте на таких експериментах розвивається кіно.

Дмитро Тирусь