«Гей, Іване, годі спати»: «Вперед, за скарбами гетьмана!»
На День Ангела [іменин] Івана важко оминути увагою фільм «Вперед, за скарбами гетьмана!» (1993) режисера Вадима Кастеллі.
Вадим переважно знімає у жанрі документального кіно, а тут, задовго до політичної сатири Володимира Зеленського, зняв такий кумедний фільм.
Це кіно розповідає про нащадка гетьмана Івана Полуботка, Павла, який отримав у спадок від свого батька скарби, які Іван Полуботок раніше відіслав в один із банків Лондона. Нащадка зіграв народний артист України Олександр Бондаренко (1960-2013). Не слід плутати цей фільм з «Молитвою за гетьмана Мазепу» (2001) Юрія Іллєнка з Богданом Ступкою (1941-2012). Глядачеві рекомендується передивитися ці дві стрічки. Першу для сміху, а другу для загального розвитку.
«Вперед, за скарбами гетьмана!» зриває будь-які стереотипи, щодо української комедії. Наші творці також вміють знімати гарне кіно навіть із малим бюджетом. Так, це не така гарна картинка, як у серіалу «Слуга народу» (2015) виробництва студії «Квартал-95». Але творіння Кастеллі багатошарове, як цибуля. У старому фільмі Вадима Кастеллі за цими скарбами полюють кадебісти та комуністи, вітчизняна мафія та ЦРУ. Тобто, за сюжетом виходить, що усі, крім ЦРУ обкрадали чи обкрадають Україну. Також це іронічна реакція на спроби реставрації козацького спадку на початку 1990-х років. Тоді багато хто із сучасних українців зараховував себе до нащадків гетьманів. А ще більше дивує, що Верховна Рада обговорювала у ті часи запит депутата Володимира Яворівського про «Скарби Полуботка» в Англійському банку.
Головний герой кінострічки, інфантильний пасічник Іван, не зміг би пройти шлях до скарбів, якби не бабуся чарівниця, яка його постійно рятувала. Зіграло на руку головному героєві також невігластво спецслужб. Коли Павло Полуботок уже перебував у Британії, то там показують концерт у стилі «Місто Зеро» (1988). В самому кінці фільму починається війна всіх проти всіх за скарби гетьмана. До дому Івана приїхали Михайло Горбачов, Борис Єльцин та Леонід Кравчук. (Це ті політичні лідери, яких я впізнав). Ця сцена настільки огидна, що будь-який арт-хаус порівняно з нею відпочиває. У ній показана тогочасна невизначеність України між Росією та Заходом. Тільки зараз після Революції Гідності та завдяки війні, яку веде проти нас Росія ми це дізналися.
Окремо варто згадати саундтрек української кінокомедії. У фільмі звучать веселі пісні Братів Гадюкіних «Гей, Іване!» та «На Україні лад і спокій». І співають вони «Гей, Іване, годі спати/ Гей, Іване, Україну рятувати/Випало тобі». Можна зрозуміти ці слова іронічно. Але є в них і серйозний сенс. Для цього рекомендую пригадати Тараса Шевченка «Мені однаково, чи буду…» та «Я не нездужаю, нівроку». Не випадково Кобзар сказав «Ато проспить собі небога/До суду Божого страшного». Тому Україну варто рятувати і ця місія покладена на кожного з нас.
Пісню «Гей, Іване!» переспівали також гурти Гайдамаки та Kozak System. Кавери вийшли класні. Мені сподобалися.
А на останок можна лише побажати, щоб в Україні знімали дедалі кращі та з кожним разом якісніші комедії! Кількість також не завадить. Сподіваюся, це будуть не тільки мильні опери, як серіал «Останній москаль» (2015) (а така кінопродукція нам також потрібна). Держкіно виділяє гроші на комедії, але сподіваюся, що окрім Володимира Зеленського та Сергія Притули ще знайдуться ентузіасти знімати/ся у вітчизняних/ні комедії.
Дмитро Тирусь
