Мотив смерті у творчості Архипа Тесленка

УДК 821.161.2.09"19"

Нестелєєв М. А.

У статті досліджується мотив смерті у прозі Архипа Тесленка. Автор аналізує тексти письменника як художній феномен на межі двох стилів, що і визначає специфіку його творчості, насамперед у зображенні суїцидентів.

Ключові слова: декаданс, мотив, самогубство, текст.

НЕСТЕЛЕЕВ М. А.

МОТИВ СМЕРТИ В ТВОРЧЕСТВЕ АРХИПА ТЕСЛЕНКА

В статье исследуется мотив смерти в прозе Архипа Тесленка. Автор анализирует тексты писателя как художественный феномен на стыке двух стилей, что и определяет специфику его творчества, а именно изображение образов суицидентов.

Ключевые слова: декаданс, мотив, самоубийство, текст.

NESTELEEV M.

MOTIVE OF DEATH IN ARKHYP TESLENKO’S WORKS

The motive of death in Arkhyp Teslenko’s prose is investigated in the article.

The author analyzes the writer’s texts as artistic phenomenon on the border of two styles, which determines the specificity of his work, especially in the portraiting of suicidents.

Keywords: decadence, motive, suicide, text.

Архип Тесленко – відомий український письменник порубіжжя ХІХ– ХХ століть. Його творчість є унікальним явищем, що витворилось на межі зміни двох стилів у національній літературі, а саме: реалізму (або натуралізму як пізнього інваріанту реалізму) та передмодернізму (або декадансу, враховуючи його українську специфіку). Зважаючи на це, у прозі А. Тесленка наявні дві тенденції: традиційно-реалістична й новаторська. Новаторство митця виявилось, у першу чергу, в актуалізації мотивів популярних у тодішній західноєвропейській літературі, та, у другу чергу, тим фактом, що його світовідчуття через складні життєві обставини сформувалось занепадницьким, співзвучним з настроями декадентів. Феномен творчості А. Тесленка на межі майже не осмислювався українськими критиками, хоча загалом, варто відмітити, що його постаті присвячено порівняно небагато аналітичних досліджень (М.Євшан, В. Півторадні, В. Смілянська, Б. Назаров та ін).

Критик М. Євшан, порівнюючи художні тексти початку ХХ ст. з творами А. Тесленка визначив абсолютну «брехливість» і «нещирість» тогочасних літераторів: «Люди занадто привикли форсувати, не дають часу улежатися своїм переживанням, експлуатують їх сейчас же, відразу підкладають готові конструкції, думають і обсервують життя під кутом літератури» [1, 594]. Проза А. Тесленка натомість демонструє високий рівень відвертості й душевної зболеності, що зближає її зі стефаниківським стилем, про який М. Горький доволі влучно сказав: «коротко, сильно і страшно». Тому невипадково, що трагічні події найчастіше складають основу його творів.

Провідним мотивом творчості А. Тесленка є мотив смерті, який у нього має безліч виявів і по-різному активізується на текстуальному рівні, зокрема за допомогою зображення суїцидальної образності. Реалістичне ставлення до самогубства як національної трагедії яскраво відбилось також у творчості А. Тесленка. У його прозі декадентській тезі «мистецтва для мистецтва» (естетизм) протиставлено концепцію нікчемності життя певних соціальних прошарків (етика). Персонажі-суїциденти в А. Тесленка, хоч і були популярними образами декадентів, мають інше смислове навантаження, суспільне за визначенням, обумовлене конкретними трагічними обставинами буття національних суб’єктів: наймитів, селян, писарчуків, сільських вчителів тощо. Персонажі його творів намагаються жити за нормами народної моралі, проте в ситуації дезадаптації легко схиляються до танатологічного вибору: для них смерть точно не є страшнішою за життя. Світ прози А. Тесленка – це світ, коренем якого, як сказано в оповіданні «Да здравствуєт небитіє!» (1910), є зло [2, 196]. Тож важливим питанням стає: чи «стоїть пак в такий відчай вдаватися, так лякатися зла» [2, 194], щоб закінчувати життя самогубством? Прототипи своїх героїв А. Тесленко часто брав зі свого життя, що було сповнене драматичними подіями. Періоди бідняцького існування змінювалися поневіряннями по судах, тюрмах, засланнях, внаслідок чого А. Тесленко, захворівши на туберкульоз, і помер у ранньому віці.

Центральна тема всієї творчості А. Тесленка заявлена в назві його драми «Не стоїть жить» (1903). У п’єсі бідний семінарист Василь Симоновський закохується в багату Галю, проте шлюбу вони змушені чекати рік, оскільки семінарист має закінчити навчання. У цей час конкурент Симоновського, Грицько, підмовлений писарем Саврадимом Сковородиновичем, ґвалтує Галю, і вона народжує дитину. Після цього писар звинувачує семінариста у зґвалтуванні, унаслідок чого Симоновського виключають з семінарії, а Галю з дитиною виганяють батьки. Скривджена дівчина спочатку вбиває дитину, а потім вішається. Василь Симоновський згодом, не витримуючи несправедливості існування, звинувачує безжальне буття і стріляється. Він вагається щодо свого вчинку, і в цьому проявляється його інтелігентність і релігійність: «Що ж нам робить?.. Дивиться в безсиллі на панство неправди і зла?! Дивиться і страдать?!» [4, 339]. Сюжет драми мелодраматичний і схематичний, а персонажі розмовляють пафосно й інколи не дуже правдоподібно. Зрештою, А. Тесленко більше переймався сатиричною метою, аніж художньою. Він прагнув засудити суспільство, яке призводить людей до думок, що висловлює Галя: «О смерте, яка ти гарна!..» [4, 319]. Переосмислюючи поняття гріха у своїй прозі, письменник актуалізує конфлікт індивідуалізму й колективізму, виправдовуючи особистий гріх у нестерпних суспільних умовах. Релігійна проблематика (зокрема, її етичний зміст) важливий для А. Тесленка в контексті трагічної дезадаптації його персонажів, коли навіть віра не може утримати їх від смерті. Знаково, що в передсмертному листі, де відбилась гірка авторська самоіронія, Василь Симоновський пише батькам: «До веселого побачення в раї!» [4, 341].

В оповіданні «Прощай, життя! (з щоденника одного самовбивці)» (1910) А. Тесленко показує нелегку долю вчителя, звільненого з роботи й оголошеного неблагонадійним. Це відразу призводить до погіршення його стосунків із близькими. Мрії про подальше життя зруйновані, позитивного вирішення чекати даремно, «проходить молодість марно, одноманітно, безглуздо» [5, 143], логічно, що безіменний персонаж обирає для себе єдино можливий і мужній крок. Характерним для оповідань Тесленка є антитеза буяння природи до пригніченого упослідженого стану душі особистості: «А як би і справді гарно вмерти, вмерти, як оце садки зацвітуть, соловейко защебече...» [5, 143]. Художній паралелізм необхідний автору для підкреслення протиприродності вчинків людей, які вбивають себе, мріючи про гармонію зі світом. У творі «Любов до ближнього» (1906) персонажі також позбавлені імен, що надає певної узагальненості, типовості їхньому буттю. Один із них, що народився у наймах, не знаходячи собі притулку в житті, наповненому лише суцільними нещастями, вішається. Оповіданню притаманні промовисті антирелігійні мотиви. Змальовані А. Тесленком священики, проповідуючи абстрактну «любов до ближнього», є абсолютно байдужими до ближніх, що не мають грошей і шанобливого ставлення до них. Схожа тематика й в оповіданні «Тяжко» (1910), де зображено Грицька Куделю, що «шукав правди в людей, і за те його увільнили з заводу» [7, 168]. Блукаючи містом, він бачить одну несправедливість, бідність і відчай, тож, повторивши фразу, яку часто промовляють персонажі А. Тесленка («Не краще б пак там, на кладовищі лежать?!» [7, 172]), Куделя кидається під потяг. Причина його самогубства – депресія, викликана усвідомленням нікчемності свого буття («Животієм... для чого?» [7, 172]) та негативним впливом соціуму.

Ці мотиви актуалізовано й у повісті А. Тесленка «Страчене життя» (1909), поштовхом до написання якої послужило самогубство двоюрідної сестри письменника З. Строй, що теж вийшла з бідних селян, закінчила церковно-вчительську школу, однак влаштуватися на роботу їй завадили власна непоступливість і підступність священиків і панів. У повісті Оленка Панасенко хоче «з грязі вилізти» [6, 94] та працювати над чимось корисним для людей, проте наштовхується на соціальне зло. За цих обставин, не маючи підтримки з боку батьків, обтяжених одвічними сварками за землю, Оленка вважає за легкодухість «хапатись за поли життя, аби тільки жить, не знаючи для чого і нащо...» [6, 120]. Релігія, суспільство й родина виявляються неспроможними втримати людину від смерті, навпаки, саме вони нерідко сприяють загостренню відчуття безвиході, відчаю. А. Тесленко конструює всеохопний дискурс відчаю у своїй прозі, позбавляючи персонажів оптимістичного світобачення й окреслюючи спокусу небуттям. На цьому закінчується в його творах межа автобіографічності й відбувається ментальний перехід до сфери припущень, пошуків інших рішень.

Письменник проектує в тексти особистісні внутрішні конфлікти, об’єктивуючи їх у персонажах-самогубцях. А. Тесленко дає змогу літературним типам розвиватися за логікою їхніх власних характерів, але при цьому чітко розмежовує художній світ (де самогубство – це адекватний вихід із ситуації) та реальність (де авторський потяг до життя все ж перемагає). Неможливість прилаштуватись до світу письменник у прозі пов’язує передусім не з недосконалістю людей, індивідів, а з недосконалістю світу, колективу, нездатного керуватись добром.

Митців початку ХХ століття цікавили переважно соціальні передумови смерті або індивідуальні смисложиттєві питання буття, які нерідко передбачають негативне самозаперечення. У прозі А. Тесленка мотив смерті з усіма автобіографічними конотаціями виявляється і на рівні тексту, і на рівні підтексту, що дає змогу трактувати цей мотив як центральний у його прозі.

Література

1. Євшан М. [Рецензія на: А. Тесленко «З книги життя. Оповідання»] // Критика. Літературознавство. Естетика / Микола Євшан ; упоряд., передм., прим. Н. Шумило. — К. : Основи, 1998. — С. 594—595.
2. Тесленко А. Ю. «Да здравствуєт небитіє!» // Прозові твори ; Драматичні твори ; Вірші ; Листи / А. Ю. Тесленко ; вступ. ст., упоряд. і приміт. В. Л. Смілянської ; ред. тому Є. П. Кирилюк. — К. : Наук. думка, 1988. — С. 184—198.
3. Тесленко А. Ю. Любов до ближнього // Прозові твори ; Драматичні твори; Вірші ; Листи / А. Ю. Тесленко ; вступ. ст., упоряд. і приміт. В. Л. Смілянської ; ред. тому Є. П. Кирилюк. — К. : Наук. думка, 1988. — С. 67—76.
4. Тесленко А. Ю. Не стоїть жить // Прозові твори ; Драматичні твори ; Вірші ; Листи / А. Ю. Тесленко ; вступ. ст., упоряд. і приміт. В. Л. Смілянської ; ред. тому Є. П. Кирилюк. — К. : Наук. думка, 1988. — С. 268—342.
5. Тесленко А. Ю. Прощай, життя! (з щоденника самовбивці) // Прозові твори ; Драматичні твори ; Вірші ; Листи / / А. Ю. Тесленко ; вступ. ст., упоряд. і приміт. В. Л. Смілянської ; ред. тому Є. П. Кирилюк. — К. : Наук. думка, 1988. — С. 141—145.
6. Тесленко А. Ю. Страчене життя // Прозові твори ; Драматичні твори ; Вірші ; Листи / А. Ю. Тесленко ; вступ. ст., упоряд. і приміт. В. Л. Смілянської ; ред. тому Є. П. Кирилюк. — К. : Наук. думка, 1988. — С. 88—124.
7. Тесленко А. Ю. Тяжко // Прозові твори ; Драматичні твори ; Вірші ; Листи / А. Ю. Тесленко ; вступ. ст., упоряд. і приміт. В. Л. Смілянської ; ред. тому Є. П. Кирилюк. — К. : Наук. думка, 1988. — С. 168—172.

Стаття надійшла до редколегії 21.05.2012 р.