Біографія Архипа Тесленка
Народився Архип Юхимович Тесленко 2 березня 1882 року в селі Харківцях Лохвицького повіту на Полтавщині в родині підписаря. Батько, Юхим Якимович, був інвалідом і не міг виконувати важкої селянської роботи; знав трохи грамоти, напам’ять часословець і переказував щосвята людям. Мати, Явдоха Сидорівна Строй, - жінка лагідна, добра, наділена природним розумом і вмінням цікаво, образно розповідати; знала безліч казок, приповідок, пісень. Довго наймитувала в поміщицьких економіях. Успадкувавши невеличкий шматок землі, клуню і садок, оселилася в с. Харківцях – найкращому в повіті селі.
Любляча мати хотіла кращої долі для сина, то й віддала його в однокласну церковнопарафіяльну школу, яку він успішно закінчив (1894) і вступив до харківецької церковно-учительської школи. Малий Тесленко виявив неабиякий хист до науки і до красного письменства. Під впливом маминих пісень і казок він складає байки про однокласників.
Читає багато, переважно релігійної літератури. Не все в ній було йому зрозуміло. Тоді звертався до своїх наставників. Та замість відповіді чорносотенець-законоучитель виключає хлопця зі школи (1898) за «вільнодумство» і «безбожність».
16-літній юнак залишається на узбіччі життя: починаються страшні злигодні й поневіряння; поховано мрію про освіту, втрачено надію влаштуватися на вчительську роботу. Щоб не бути зайвим ротом у родині, він звертається до дядька по матері Григорія Строя, щоб той пособив отримати місце в Маріуполі, за що обіцяв бути вдячним все життя – безрезультатно.
На початку 1899 року він знайшов місце волосного писарчука у Лохвиці. Високомірство, хабарі остогидли юнакові, він кидає писарчукування й 12 серпня цього ж року переходить у контору повітового нотаріуса Ф.І. Кисловського. Проте й тут довго витримувати наругу, знущання Кисловських, особливо примхи Кисловської, А. Тесленко був не в силі. Найгірше дошкуляло переслідування за читання книжок. А читав він дуже багато, недосипаючи ночами. Свої враження від побаченого, пережитого пробує занотувати віршами російською мовою («С праздником!», «С душой, полной смиренья»).
3 серпня 1901 року Тесленко виїжджає на станцію Долинську Південно-Миколаївської залізниці – вчитись на залізничного телеграфіста. Читання ночами при слабкому світлі дали свої наслідки, виявлені через чотири місяці перевіряючим лікарем: «слабість на очі», що стало причиною його звільнення. Голодний, обірваний і босий, Тесленко повертається до батьків. Допомагає їм, водночас продовжує підготовку до екзамену на право вчителювання. Тут сходиться з місцевим учителем, з бібліотеки якого бере книжки українських і російських авторів, недоступних йому до цього часу. Розмови з учителем, прочитані книжки, живі спостереження життя пробудженого народу формують світогляд А.А. Тесленка, напрям якого відбився в його віршах: «В моем жилище», «Нищий», «Как мучительно терзаться» та ін.
Під упливом «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя Тесленко пише етнографічно-побутовий нарис «Ночь на Ивана Купала в с. Харьковцах» і лірико-публіцистичний роздум «На досветках» (1902). Знайомство з Миколою Дьяковим – режисером аматорського театру в Лохвиці, допомогло йому обрати сферу діяльності – громадсько-культурну ниву. За прикладом Лохвицького драматичного гуртка, Тесленко організовує аматорський гурток у Харківцях. На початку липня 1903 року він просить дозволу в комісії з організації народних розваг при Народному домі на постановку вистави «Невольник» М. Кропивницького. Кошти від вистави пішли на користь погорільців із Харківців. Вистава відбулася 17 серпня і мала великий успіх, значною мірою блискучій грі А. Тесленка у головній ролі сліпого Степана.
Під впливом драматургії І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького Тесленко пише для Харківецького аматорського театру п’єсу «Горобина ніч» (втрачену згодом) і «Не стоїть жить» (п’єса на 5 дій, українською мовою). Останню він посилає на суд М. Кропивницькому. Кропивницький, як свідчить лист-відповідь, відзначивши талант Тесленка, вказав на прорахунки п’єси початкуючого драматурга.
Підтриманий М. Кропивницьким, А. Тесленко активізує свою громадсько-культурну діяльність: бере участь у розвитку культурно-освітніх земських заходів, стає одним із організаторів та активних членів «Селянської спілки», веде агітаційну роботу серед селян, поринає у бурхливі події 1905 року. Разом з робітником Пимоном Бурдою Тесленко поширював революційні ідеї, читав бідноті заборонену літературу. За це в 1905 році був заарештований. Хоч просидів у в’язниці недовго, гоніння й переслідування не заінчилися.
На цей час А. Тесленко написав п’ять оповідань («Хуторяночка», «За пашпортом», «Маруся», «Мати», «Дід Омелько»), що склали рукописну збірку, і на початку червня 1905 року повіз її в «Киевскую старину». Редактор В. Науменко відмовився їх друкувати, вважаючи «невиразними, невиробленими», до того ж написаними «мовою поганенькою». Рукопис збірки потрапив до Б. Грінченка, на той час редактора «Громадської думки», який мав протилежну Науменковій думку про оповідання невідомого письменника. Опублікувавши їх 1906 року, він познайомив читачів з новим письменником.
14 грудня 1905 року Тесленко бере участь у революційному виступі лохвицьких робітників, ремісників та селян. Під час заворушень загін драгунів поранив 9 селян, троє з яких померли.
Архип Тесленко залишає село, їде до Києва – без паспорта, грошей і знайомих. Нестерпно важкою була для нього та зима, адже щодня доводилося думати, де переночувати наступну ніч. Майже півроку змушений був тулитися по різних нічліжках. Деякий час мешкав у приміщенні редакції газети «Громадська думка», фактичним редактором якої був Б. Грінченко. Переживаючи неправду, лихо, співчуваючи людському горю пише оповідання «Любов до ближнього», «У схимника», «У городі», «Наука». Борис Грінченко опублікував їх у київських газетах «Громадська думка» та «Рада» (1906). Для переслідуваного письменника ці публікації були єдиною відрадою.
24 жовтня 1906 року Тесленка знову заарештовують. Згідно зі сфабрикованим громадським присудом разом з іншими 15 селянами письменника мали вислати на два роки до Вологодської губернії, однак слідство в справі його участі у лохвицьким грудневих заворушеннях 1905 року ще не завершилося. З лохвицького арештантського будинку його переводять до гадяцької, а потім миргородської тюрми. Нарешті за розпорядженням міністра внутрішніх справ А. Тесленка висилають до села Бісерово Глазовського повіту Вятської губернії. Хворого письменника висилають етапом через через московську Бутирську тюрму і Ярославський централ на північ. Проте не встиг він прибути на місце заслання, як у жовтні 1908 року його повернули до м. Лубни на Полтавщині, де знову слухалася справа про лохвицькі події. На суді письменника було виправдано, але його знову висилають на північ відбувати до кінця строк заслання. Знову допити, етапи, тюрма, в якій просидів А. Тесленко весь 1907 і 1908 роки. Далі хвороба на тиф та плеврит.
Тільки на початку 1909 року Тесленко, виснажений і хворий, повертається до батьківської хати. Не застав нікого з колишніх друзів та однодумців. Вороги-донощики продовжують переслідувати письменника, намагаючись знову вислати його подалі від рідних місць.
З вересня по травень 1910 року у київських газетах публікувались дописи А. Тесленка (під псевдонімом «Селянин»): «Демократи», «На селі», «Тюрма», «Грабіж», «Малюнок селянського життя», «Комета», «Скрутне становище» і три кореспонденції під одним заголовком «С. Харківці, Лохвицького повіту (на Полтавщині)». І в публіцистиці Тесленко залишається художником.
На початку січня 1910 року померла мати письменника – єдина опора і порадниця знемагаючому від туберкульозу письменникові. Тепер Тесленкові потрібно було щодня думати, як жити. З листів письменника до М. Грінченко постає гнітюча картина фізичних і моральних страждань в останні місяці життя.
Смертельно хворий Тесленко живе з калікою-батьком у холодній хаті не тільки без ліків, а інколи й без шматка хліба. На прохання Грінченків записує весільний обряд («Харківецьке весілля»), місцеві ліричні пісні, колядки, щедрівки, новорічні «посівальні» побажання, петрівчані пісні. На жаль, ці записи десь загубилися.
Тесленко відчуває подих смерті. Знесилений, розбитий морально і фізично, він переносить свій настрій і на художні твори: «Поганяй до ями!», «Немає матусі», «Прощай, життя!», «В тюрмі», «На чужині», «Що б з мене було?», «В пазурях у людини», опублікованих у київських періодичних виданнях, переважно в «Раді».
Та здоров’я його підірване, організм виснажений до останньої межі. 28 червня 1911 року на 29-му році життя Архип Тесленко помер від туберкульозу. Похований у с. Харківцях.
Твори
Критика
